Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
Містер Фоґґ вийшов із готелю, наказавши своєму слузі чекати його і попередити місіс Ауду, щоб вона будь-якої миті була зібрана для від’їзду.
Він подався на берег Гудзону й серед суден, що стояли на пристані, старанно шукав готові до відплиття. На багатьох кораблях уже підняли прапори, і з ранковим припливом вони збиралися вийти в море: з величезного чудового Нью-Йоркського порту щодня в усі кінці світу вирушають багато десятків кораблів; але здебільшого це були вітрильні судна, і вони не годилися для містера Фоґґа.
Остання спроба нашого джентльмена загрожувала зазнати невдачі, як раптом він помітив судно, що стояло на якорі перед Бетері, за один кабельтов [28] від берега. Це був торговельний ґвинтовий пароплав витонченої форми, з його труби валував густий дим, що вказувало на скоре відплиття судна.
Філеас Фоґґ найняв човна, сів у нього і за кілька змахів весел опинився біля трапа «Генрієтти», пароплава із залізним корпусом, але дерев’яними надбудовами.
Капітан «Генрієтти» був на облавку. Філеас Фоґґ піднявся на палубу й попросив викликати його. Той не змусив на себе чекати.
28
Кабельтов — 185,2 м.
Це був чоловік років п’ятдесяти, справжній морський вовк, як видно, сварливий і не вельми приємний у спілкуванні. Вирячені очі зеленавого кольору, руде волосся, кремезна фігура — він нічим не скидався на людину з вищого світу.
— Ви капітан? — запитав містер Фоґґ.
— Так, я.
— Я — Філеас Фоґґ із Лондона.
— А я — Ендрю Спіді з Кардіфа.
— Ви незабаром відпливаєте?..
— За годину.
— І прямуєте?..
— У Бордо.
— Який у вас вантаж?
— Саме каміння в трюмі. Ніякого вантажу. Іду з баластом.
— У вас є пасажири?
— Немає пасажирів. Ніколи не буде пасажирів. Громіздкий галасливий товар.
— Чи добре йде ваше судно?
— Одинадцять-дванадцять вузлів. «Генрієтта» — знаменитий корабель.
— Чи згодні ви перевезти мене в Ліверпуль? Мене і ще трьох людей.
— У Ліверпуль? А чого не в Китай?
— Я сказав: у Ліверпуль.
— Ні!
— Не хочете?
— Ні. Я збираюся в Бордо, і я піду в Бордо.
— Ні за які гроші?
— Ні за які гроші.
Капітан вимовив це тоном, що не терпить заперечень.
— Але власники «Генрієтти»… — почав був Філеас Фоґґ.
— Власники — це я, — відповів капітан. — Судно належить мені.
— Тоді я його зафрахтую [29] .
— Ні!
— Я купую його.
— Ні!
Філеас Фоґґ і бровою не ворухнув. Однак його становище було серйозне. Нью-Йорк — це не Гонконг, а капітан «Генрієтти» — на власник «Танкадери». Дотепер гроші нашого джентльмена долали всі перешкоди. Цього разу вони виявилися безсилі.
Зрештою, треба конче знайти спосіб переправитися через Атлантичний океан на судні, інакше довелося б летіти на повітряній кулі, що було небезпечно та й взагалі нездійсненно.
29
Зафрахтувати — найняти судно для перевезення вантажів.
Проте містерові Фоґґу, здається, спало на думку щось інше, і він сказав капітанові:
— Гаразд, чи згодні ви доставити мене в Бордо?
— Ні, навіть якщо ви заплатите двісті доларів!
— Я пропоную вам дві тисячі.
— З кожного?
— З кожного.
— І вас четверо?
— Четверо.
Капітан Спіді узявся терти собі чоло з такою силою, ніби хотів здерти з нього шкіру. Одержати вісім тисяч доларів, не ухиляючись від свого маршруту! Заради цього вартувало відкинути вбік свою відразу до вантажу, що йменується пасажирами. Втім, пасажири по дві тисячі доларів уже не пасажири, а дорогоцінний товар.
— Я відпливаю о дев’ятій годині, — коротко сказав капітан Спіді, — і якщо ви й ваші супутники…
— О дев’ятій годині ми будемо на судні, — настільки ж лаконічно відповів Філеас Фоґґ.
Була восьма година тридцять хвилин ранку. Залишивши «Генрієтту», містер Фоґґ вийшов на берег, найняв карету й повернувся в готель, щоб забрати місіс Ауду, Паспарту й невідлучного Фікса, якому він люб’язно запропонував поїхати разом із ними. Все це було зроблено зі спокоєм, який наш джентльмен не втрачав ні на мить.
До моменту відплиття «Генрієтти» всі четверо пасажирів були на облавку.
Коли Паспарту довідався, у яку копійчину виллється їм цей останній переїзд, у нього прохопилося протяжливе «о-о-о!» — і цим було все сказано!
Детектив Фікс вирішив, що Англійському банкові не виплутатися з цієї справи без значних збитків. Справді, до кінця подорожі, за умови, що Філеас Фоґґ не викине ще кілька пачок асигнацій у море, мішок із банкнотами мав полегшати більш як на сім тисяч фунтів стерлінґів.
Розділ тридцять третій,
За годину «Генрієтта» пройшла повз плавучий маяк, що вказує вхід у Гудзон, обігнула мис Санді-Гук і вийшла у відкрите море. Удень вона минула Лонґ-Айленд і швидко помчала на схід.
Наступного дня, 13 грудня, опівдні на місток піднявся чоловік, щоб визначити координати судна. Читач, напевно, вважає, що то був капітан Спіді. Зовсім ні! Це був Філеас Фоґґ, есквайр.
Що ж до капітана Спіді, то він замкнувся на ключ у своїй каюті й несамовито лютував. Втім, його оскаженіння цілком можна було виправдати.
Усе сталося дуже просто. Філеас Фоґґ хотів їхати в Ліверпуль, капітан не хотів його туди везти. Тоді Філеас Фоґґ погодився пливти до Бордо, але за тридцять годин свого перебування на кораблі він так уміло застосував банківські білети, що весь екіпаж — матроси й кочегари, — команда, відверто кажучи, вельми ненадійна, адже погано ладнала з капітаном, — пристав на бік нашого джентльмена. Ось чому Філеас Фоґґ керував із містка замість Ендрю Спіді; ось чому Ендрю Спіді сидів під замком у своїй каюті й, нарешті, ось чому «Генрієтта» ішла на Ліверпуль. З того, як Філеас Фоґґ вів корабель, було видно, що колись він був моряком.