Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
Чим це закінчилося, читач довідається згодом. Поки ж місіс Ауда дуже непокоїлася, хоча й не давала взнаки. Фікс спочатку зовсім розгубився. Паспарту ж ця пригода видалася просто дивовижною.
Капітан Спіді заявив, що «Генрієтта» робить від одинадцяти до дванадцяти вузлів; і справді, її середня швидкість була саме такою.
За дев’ять днів, тобто з 12 по 21 грудня, «Генрієтта» могла досягти берегів Англії, якщо лишень… І тут, як завжди, виникало безліч усіляких «якщо»: якщо море буде відносно спокійним, якщо вітер не зміниться, якщо не зламається судно, — «Генрієтта» зможе подолати три тисячі миль, які відокремлюють Нью-Йорк від Ліверпуля. Щоправда, історія з «Генрієттою» разом зі справою про викрадення банківських білетів могла завести нашого джентльмена трохи далі, ніж він прагнув.
Перші дні плавання минали в чудових умовах. Море було доволі спокійним; вітер постійно дув на північний схід. Поставили вітрила, і «Генрієтта» йшла, як справжнє трансатлантичне судно.
Паспарту був у захваті. Останній подвиг містера Фоґґа, на наслідки якого француз заплющував очі, викликав у нього захоплення. Ніколи досі екіпаж не бачив такої жвавої і веселої людини. Він по-дружньому теревенив із матросами і дивував їх своїми цирковими фокусами, кидав їм дотепні компліменти і пригощав найкращими напоями. На його думку, вони несли службу, як джентльмени, а кочегари підтримували вогонь у топках, як герої. Його добрий гумор передавався всім. Паспарту забув минуле, всі невдачі й небезпеки. Він думав тільки про близьку мету й кипів од нетерпіння, як підігріта котлами «Генрієтта». Часто француз походжав навколо Фікса і багатозначно позирав на нього, але мовчав, бо між колишніми друзями вже не було тієї близькості, що раніше.
А Фікс, чесно кажучи, нічого вже не розумів. Захоплення «Генрієтти», підкуп екіпажу, Фоґґ, що керує кораблем, ніби справдешній моряк, — усе це його приголомшило. Він не знав, що й думати! Хоча зрештою, джентльмен, що почав із крадіжки п’ятдесятьох п’яти тисяч фунтів стерлінґів, цілком міг скінчити викраденням судна. І Фікс, природно, дійшов висновку, що «Генрієтта» під проводом Фоґґа іде зовсім не в Ліверпуль, а кудись в інше місце, де злодій, обернувшись на пірата, почуватиметься в безпеці! Треба зізнатися, що таке припущення було цілком правдоподібним, і детектив почав серйозно шкодувати, що вляпався у цю справу.
Капітан Спіді продовжував шаленіти у своїй каюті, і Паспарту, якому було доручено його годувати, попри всю свою силу робив це дуже обережно. Містер Фоґґ ніби забув про капітанове існування.
Тринадцятого «Генрієтта» оминула Ньюфаундлендську банку. Перехід цієї частини океану дуже важкий. Тут, особливо взимку, часто бувають тумани і шквали. Ще напередодні барометр різко впав, віщуючи близьку зміну погоди. І справді, за ніч температура знизилася: стало холодніше і подув південно-східний вітер.
Це було серйозною перешкодою. Містер Фоґґ, аби не змінювати курс, наказав прибрати вітрила і додати пари. Однак через неспокійне море судно сповільнило рух. Високі хвилі розбивалися об його форштевень. Почалася сильна кільова хитавиця, що також зменшувала швидкість. Вітер холоднішав і загрожував перетворитись на ураган. Ставало очевидним, що «Генрієтта» незабаром не зможе витримати натиску хвиль. А втеча від бурі обіцяла всілякі негаразди.
Обличчя Паспарту темніло одночасно з небом. Два дні він переживав смертельне занепокоєння. Та Філеас Фоґґ був сміливим моряком, знав, як боротися зі стихією, і йшов уперед, не зменшуючи пари. Коли «Генрієтта» не могла здолати хвилі, вона йшла крізь неї й проходила, хоча палубу й заливало водою. Іноді під натиском водяних гір, що піднімали корму судна, ґвинт виринав над водою, і його лопаті скажено оберталися в повітрі, — але, попри все, судно рухалося вперед.
На щастя, вітер не досяг небезпечної сили. То був не ураган, що мчить зі швидкістю дев’яносто миль за годину, а просто дуже свіжий вітер, та, на жаль, він наполегливо дув із південного сходу і не дозволяв поставити вітрила. А їхня допомога була б дуже доречна!
Шістнадцятого грудня минуло сімдесят п’ять днів від моменту від’їзду з Лондона. Загалом, «Генрієтта» поки що не надто спізнювалася, й особливо тривожитися не випадало. Найважчий відрізок шляху був позаду, і залишалося пройти ще трохи більше половини всієї відстані. Влітку можна було б ручатися за успіх, однак узимку все залежало від примх погоди. Паспарту не висловлював своєї думки. У глибині душі він сподівався, що як не захоче служити вітер, то можна сподіватися на пару.
Цього ж дня на палубу вийшов механік, розшукав містера Фоґґа і став із ним щось жваво обговорювати.
Невідомо чому, — імовірно, через передчуття, — француза охопила незрозуміла тривога. Він охоче віддав би одне вухо, щоб почути другим розмову на містку. Все-таки йому вдалося розібрати кілька слів, і серед них — питання містера Фоґґа:
— Ви впевнені у своїх словах?
— Упевнений, пане, — відповів механік. — Не забувайте, що від виходу в море працюють усі котли: на дорогу від Нью-Йорка до Бордо тихим ходом запасів вугілля вистачило б, але для переходу на всіх парах від Нью-Йорка до Ліверпуля його замало.
— Я подумаю, — відповів містер Фоґґ.
Паспарту все збагнув. Його охопило смертельна паніка. Закінчувалося вугілля!
«Ну, — подумав він, — якщо мій хазяїн упорається і з цим, то він просто велика людина!»
Зіштовхнувшись із Фіксом, він не міг стриматися, аби не втаємничити його у справи.
— То ви вважаєте, — мовив крізь зуби детектив, — що ми йдемо в Ліверпуль?!
— Хай вам біс! Куди ж іще!
— Недоумок! — процідив поліцейський інспектор і відійшов, знизуючи плечима.
Паспарту хотів був добряче відплатити за цю характеристику. Однак подумавши, що бідолашний Фікс, імовірно, дуже засмучений через свою невдачу, що ця безґлузда кругосвітня гонитва дуже зачепила його самолюбство, парубок вирішив пробачити образу.
На що ж сподівався Філеас Фоґґ? Важко здогадатися. Однак здається, цей флегматичний джентльмен прийняв якесь рішення, бо того самого вечора покликав механіка і сказав йому:
— Підтримуйте вогонь і йдіть на всіх парах, доки вистачить запасів пального.
За кілька хвилин із труб «Генрієтти» завалували густі пелехи диму.
Судно йшло на всіх парах, та через два дні, вісімнадцятого числа, механік оголосив, що вугілля залишилося менше ніж на добу.
— Не зменшувати вогню! — наказав містер Фоґґ. — Навпаки, збільшити тиск пари.
Близько полудня, визначивши широту й довготу судна, містер Фоґґ покликав Паспарту і велів йому привести капітана Спіді. Слуга вислухав цей наказ із таким виглядом, ніби йому доручили спустити з ланцюга тигра, і, йдучи з містка, пробурчав: