Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
— Зауважте, до речі, що ми не одержували звісток від містера Фоґґа, — додав Джон Селліван, — а проте в багатьох пунктах його маршруту є телеграф.
— Він програв, панове, — вигукнув Ендрю Стюарт, — він сто разів програв! Ви знаєте, між іншим, що «Китай» — єдиний пакетбот, на який він міг сісти в Нью-Йорку, аби вчасно потрапити в Ліверпуль, — прибув учора. Ось список його пасажирів, надрукований у «Шиппінґ-ґазет»; імені Філеаса Фоґґа там немає. За найсприятливіших умов наш колега перебуває тепер десь в Америці! Я вважаю, що він спізниться принаймні на двадцять днів проти призначеного строку. І п’ять тисяч фунтів старого лорда Олбермейля підуть за вітром.
— Це очевидно, — погодився Ґотьє Ральф, — завтра нам залишиться тільки пред’явити братам Беринґам чек містера Фоґґа.
Годинник на стіні салону показав восьму годину сорок хвилин.
— Ще п’ять хвилин, — сказав Ендрю Стюарт.
П’ять членів Реформ-клубу перезирнулися. Цілком імовірно, їхні серця закалатали швидше, адже навіть для гарних гравців ставка була доволі високою! Та вони не хотіли виявляти свого хвилювання і пристали на пропозицію Сем’юеля Фаллентина сісти за гральний стіл.
— Я не віддав би своєї частки парі навіть у тому разі, якби за чотири тисячі фунтів мені запропонували три тисячі дев’ятсот дев’яносто дев’ять, — зауважив, сідаючи, Ендрю Стюарт.
Стрілка годинника показувала восьму годину сорок дві хвилини.
Гравці взяли карти, але щомиті їхній погляд спрямовувався на годинник. Можна сміливо стверджувати, що, хоч якою великою була їхня впевненість у виграші, ще ніколи хвилини не тяглися для них так довго!..
— Восьма година сорок три хвилини, — сказав Томас Фленаган, знімаючи колоду, запропоновану йому Ґотьє Ральфом.
Хвилина мовчання. У великому салоні було тихо, але з вулиці долинав гул юрби, з якого іноді виділялися різкі вигуки. Маятник настінного годинника відбивав секунди математично точно. Кожен гравець міг полічити його удари, що чітко лунали у вухах.
— Восьма година сорок чотири хвилини! — сказав Джон Селліван голосом, у якому вчувалося мимовільне хвилювання.
Ще одна хвилина — і парі буде виграно. Ендрю Стюарт і його партнери більше не грали. Вони кинули карти на стіл. Вони лічили секунди.
На сороковій секунді — нічого! На п’ятидесятій — усе ще нічого!
На п’ятдесят п’ятій секунді знадвору долетів галас, подібний до гуркоту грому, почулися оплески, крики «слава» і навіть прокльони, — все це злилося в загальний невгамовний репет.
Гравці підвелися зі своїх місць.
На п’ятдесят сьомій секунді двері салону відчинилися, і не встиг годинниковий маятник гойднутися вшістдесяте, як на порозі постав Філеас Фоґґ у супроводі оскаженілої юрби, що ввірвалася за ним у клуб.
— От і я, джентльмени, — вимовив він спокійним тоном.
Розділ тридцять сьомий,
Так! Це був Філеас Фоґґ власною персоною.
Читач пам’ятає, що о восьмій годині п’ять хвилин вечора, приблизно через добу після прибуття наших мандрівників у Лондон, пан доручив Паспарту повідомити преподобного Сем’юеля Вілсона про шлюб, що мав відбутися наступного дня.
Паспарту із захватом кинувся виконувати це доручення. Він швидко йшов до будинку преподобного Сем’юеля Вілсона, але не застав його. Зрозуміло, Паспарту залишився почекати і чекав із добрих двадцять хвилин.
Словом, о восьмій годині тридцять п’ять хвилин він вийшов із будинку преподобного отця. Але в якому вигляді! Розпатланий, без капелюха, він біг, біг так, як ще жодна людина не бігла вулицею: він мчав по тротуару, як смерч, збиваючи перехожих на своєму шляху.
Через три хвилини він уже був у будинку на Севіль-роу і, задихаючись, увірвався в кімнату містера Фоґґа.
Він не міг вимовити жодного слова.
— Що сталося? — запитав містер Фоґґ.
— Пане… — бурмотів Паспарту, — шлюб… неможливий…
— Неможливий?
— Так… узавтра неможливий.
— Чому?
— Бо завтра… неділя.
— Понеділок, — заперечив містер Фоґґ.
— Ні… сьогодні… субота…
— Субота? Це неможливо!
— Так, так, так! — закричав Паспарту. — Ви помилилися на день! Ми приїхали на двадцять чотири години раніше… Але тепер залишається тільки десять хвилин!..
Паспарту схопив свого пана за комір і силоміць потяг за собою.
Філеас Фоґґ, не встигши й оком зморгнути, захоплений своїм слугою опинився на вулиці, скочив у кеб, обіцяв сто фунтів кучерові, збивши по дорозі двох собак і зачепивши п’ять карет, прибув до Реформ-клубу.
І коли він з’явився у великому салоні, настінний годинник показував восьму годину сорок п’ять хвилин…
Філеас Фоґґ здійснив подорож навколо світу за вісімдесят днів!
Філеас Фоґґ виграв у парі двадцять тисяч фунтів стерлінґів!.. Одначе, як така точна, акуратна людина могла помилитися на цілу добу? Як він міг думати, що прибув до Лондона в суботу, 21 грудня, коли насправді він приїхав у п’ятницю, 20 грудня, — усього лише через сімдесят дев’ять днів після свого від’їзду?
Причина цієї помилки дуже проста.
Філеас Фоґґ, сам того не відаючи, виграв цілу добу порівняно зі своїми записами, бо, подорожуючи навколо світу, він рухався на схід, і, навпаки, він втратив би цілу добу, якби рухався в протилежному напрямку, тобто на захід.
Справді, просуваючись на схід, Філеас Фоґґ ішов назустріч сонцю, і, отже, дні для нього стільки разів зменшувалися на чотири хвилини, скільки градусів він проїжджав у цьому напрямку. Тому що окружність земної кулі ділиться на триста шістдесят градусів, ці триста шістдесят градусів, помножені на чотири хвилини, дають рівно двадцять чотири години, тобто добу, яку й виграв Філеас Фоґґ. Інакше кажучи, тоді, як Філеас Фоґґ, рухаючись на схід, бачив вісімдесят разів проходження сонця через меридіан, його колеги, що залишилися в Лондоні, бачили тільки сімдесят дев’ять таких проходжень. Ось чому саме в цей день — у суботу, а не в неділю, як гадав Філеас Фоґґ, — вони очікували його в салоні Реформ-клубу.