Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
Паспарту витяг свого величезного годинника.
— Як полудень! — вигукнув він. — Зараз тільки дев’ята година п’ятдесят дві хвилини!
— Ваш годинник відстає, — зауважив Фікс.
— Мій годинник! Мій фамільний годинник, який мені лишився від прадіда! Та він не помиляється і на п’ять хвилин за рік! Це справжній хронометр!
— Я розумію, у чому річ, — сказав Фікс. — У вас і досі лондонський час, а він відстає від тутешнього приблизно на дві години. У кожній країні вам належить переводити годинника за місцевим часом.
— Мені! Переводити годинника! — вигукнув Паспарту. — Ніколи!
— Але тоді він не відповідатиме сонцю.
— Тим гірше для сонця! Значить, воно помиляється!
І славний парубок з гордовитим виглядом поклав годинника в кишеню.
Після нетривалої паузи, Фікс знову запитав:
— Виходить, ви поквапом залишили Лондон?
— Ще б пак! Минулої середи містер Фоґґ усупереч своїм звичкам повернувся з клубу о восьмій годині вечора, і за три чверті години ми вирушили в путь.
— Куди ж прямує ваш хазяїн?
— Вперед і вперед! Він їде навколо світу!
— Навколо світу? — вигукнув Фікс.
— Так, за вісімдесят днів! Він каже, що це парі, але, відверто кажучи, я не вірю. Адже це нісенітниця! Тут криється щось інше.
— Він, мабуть, оригінал, ваш містер Фоґґ?
— І я такої думки.
— Імовірно, багатий?
— Напевне. Адже ми веземо з собою кругленьку суму новісінькими банківськими білетами! У витратах не обмежуємося. Міркуйте самі: він обіцяв чималу винагороду механікові «Монголії», за умови, якщо ми раніше прибудемо до Бомбея.
— А давно ви знаєте свого хазяїна?
— Я? — перепитав Паспарту. — Та я служу в нього від самісінького дня від’їзду.
Легко здогадатися, яке враження справили ці відповіді на й без того вже збуджену уяву інспектора поліції.
Цей квапливий від’їзд із Лондона невдовзі після крадіжки, велика сума, яку людина везе з собою, прагнення дістатися віддалених країн під приводом незвичайного парі — все це мало переконати і таки переконало Фікса в його припущеннях. Із подальшої розмови з французом він довідався, що слуга зовсім не знає свого пана, що той жив у Лондоні самотньо і, здається, був багатий, хоча ніхто не знає про джерело його статків, що це потайна людина тощо. З іншого боку, Фікс довідався, що Філеас Фоґґ не висадився в Суеці і справді прямує до Бомбея.
— А чи далеко звідси до Бомбея? — запитав Паспарту.
— Чимало, — відповів агент. — Вам доведеться ще днів із десять пливти морем.
— А де він, цей Бомбей?
— В Індії.
— В Азії?
— Звичайно.
— Чорт забирай! Знаєте… мене непокоїть одна річ… мій ріжок!
— Який ріжок?
— Та газовий ріжок, якого я забув вимкнути, тепер він горить за мій рахунок. Я й підрахував: за добу газу згоряє на два шилінги, що на шість пенсів більше за мою денну платню. І якщо подорож затягнеться, то, самі розумієте…
Чи зрозумів Фікс усі обставини, пов’язані з газовим ріжком? Навряд чи. Він більше не слухав, адже обмірковував план. Вони прийшли на базар. Паспарту зостався купувати необхідне, Фікс, порадивши йому не спізнюватися до відплиття «Монголії», чимдуж помчав у консульство.
Прийнявши певне рішення, Фікс укотре виявив всю свою холоднокровність.
— Пане консул, — сказав він, — у мене більше немає сумнівів. Молодчик у нас в руках. Він вдає із себе дивака, що має намір об’їхати навколо світу за вісімдесят днів.
— Тоді це спритний пройдисвіт, — зауважив консул, — він розраховує повернутися в Лондон, спантеличивши поліцію обох континентів!
— Ну, це ми ще побачимо, — заперечив Фікс.
— Може, ви припускаєтесь помилки? — перепитав консул.
— Ні.
— Тоді навіщо цей злодій здумав реєструвати свій проїзд через Суец?
— Навіщо?.. Я й сам не знаю, — відповів детектив, — та послухайте…
І кількома словами він переповів консулові свою розмову зі слугою горезвісного містера Фоґґа.
— Справді, — погодився консул, — усе свідчить проти цієї людини. Що ж ви збираєтеся робити?
— Відправити депешу до Лондона, щоб негайно надіслали в Бомбей ордер на його арешт, а самому сісти на «Монголію» і пливти за злодієм до Індії; і там, на британській території, чемно підійти з ордером у руках і взяти його за плече.
Безпристрасно проказавши це, агент попрощався з консулом і пішов на телеграф. Звідти він надіслав начальникові поліції вже відому нам депешу.
За чверть години Фікс із легкою валізою в руках, зате із солідним запасом грошей ступив на палубу «Монголії», і незабаром швидкий пакетбот уже мчав хвилями Червоного моря.
Розділ дев’ятий,
Відстань між Суецом і Аденом охоплює рівно тисячу триста десять миль; за умовами договору з компанією пароплави повинні проходити цей шлях за сто тридцять вісім годин. «Монголія», котли якої працювали на повну потужність, мала прибути в Аден раніше встановленого терміну.
Більшість пасажирів, що сіли в Бриндизі, пливли в Індію. Хтось прямував до Бомбея, хтось — до Калькутти, але також через Бомбей, бо відтоді як залізниця перетнула півострів Індостан, більше не було потреби огинати Цейлон.
Серед пасажирів «Монголії» було багато цивільних чиновників і офіцерів усіх рангів. Одні з них служили у британській армії, інші командували тубільними військами сипаїв; ті й інші одержувати величезну платню навіть тоді, коли права й обов’язки Ост-Індійської компанії перейшли до держави. Молодшим лейтенантам платили 7 тисяч франків, бригадирам — 60 тисяч, генералам — 100 тисяч.