Найкраще в мені
Шрифт:
– Стільки спогадів, Амандо, – тихо промовив він.
Може, то був його голос, може, інтонація, та раптом від цих слів у ній щось клацнуло, наче десь далеко хтось повернув ключа у замку.
– Знаю, – зрештою відповіла вона й замовкла на деякий час, обійнявши себе, і шум холодильника був єдиним звуком у кухні. Верхнє світло жовтаво підсвічувало стіни, на які падали їхні невиразні тіні. – То коли ти їдеш?
– Мій літак у понеділок уранці. А ти?
– Навіть раніше. Обіцяла Френкові повернутися ввечері в неділю. Як спитати мою матір, то ліпше б мені було лишитися в Даремі. Вона казала,
– Чому?
– Бо Так їй не подобався.
– Радше, я їй не подобався.
– Та вона тебе ніколи не знала, – мовила Аманда. – Вона не дала тобі шансу. Завше ліпше знала, як мені жити. А чого мені хотілося – її не турбувало. І хоч тепер я доросла людина, вона й досі намагається диктувати мені, що робити. Аніскілечки не змінилася.
Вона провела пальцем по краплинах на склянці й продовжила:
– Кілька років тому я мала дурість сказати їй, що заходила до Така, і вона відреагувала, наче це якийсь страшний злочин. Вона вичитувала мені увесь день, допитувалася, чому, допитувалася, про що ми говорили, лаяла мене, як малу. І з того часу я більше нічого їй не казала. Брехала, що ходила по магазинах, що з Мартою снідала на пляжі. Марта – то моя колишня сусідка з гуртожитку, вона тепер живе в Солтер-Пас, ми іноді телефоном спілкуємося, та я давненько її не бачила. Не хочу чути материних питань, і тому просто не кажу їй правди.
Довсон перемішував чай, розмірковуючи над тим, що вона тільки-но сказала, споглядаючи, як вихор у склянці поволі стихає.
– Коли сюди їхав, то не міг не згадувати про батька, про його постійне бажання контролювати геть усе. Я не маю на увазі, що в нього є щось спільне з твоєю матір’ю, але, може, це в неї просто така манера оберігати тебе від помилок.
– Хочеш сказати, що навідатися до Така – то була помилка?
– Не в Такові річ, а в тобі. Що ти хотіла знайти тут? Що ти хотіла почути від нього? Лише ти знаєш відповідь.
Вона відчула нестримне бажання захиститися й не встигла його подолати: даючи йому волю, впізнала манеру відстоювати свою думку, яка колись була для них спільною. Хтось із них казав щось, що ставило під сумнів рішення другого, і тоді вони сперечалися. Вона й не знала, як скучила за цими дискусіями. Не через самі суперечки – через довіру, яку вони означали, через пробачення, яким усе неминуче завершувалося. Бо вони завжди пробачали одне одному.
Якась частина в ній підозрювала, що він просто перевіряє її, але пропустила його зауваження. Натомість, несподівано для самої себе, вона нахилилася до столу, й слова полинули з неї майже самі по собі:
– Маєш плани на вечерю?
– Не маю жодних. А що?
– У холодильнику є стейки, якщо ти схочеш поїсти тут.
– А як же твоя матір?
– Скажу їй, що пізно виїхала.
– Упевнена, що це хороша ідея?
– Ні. Я зараз ні в чому не впевнена.
Довсон пошкрябав склянку великим пальцем, пильно вдивляючись в Амандине лице.
– Гаразд, – кивнув він. – Нехай будуть стейки. Якщо тільки вони не зіпсувалися.
– Їх привезли в понеділок, – відповіла вона, пригадуючи, що казав їй Так. – Гриль на задньому дворі, якщо ти його розпалюватимеш.
Уже через мить він вийшов, та його присутність відчувалася, навіть коли вона витягла з сумочки мобільного.
5
Коли вугілля дало жар, Довсон повернувся всередину, щоби взяти в Аманди стейки, які та вже намастила жиром й заправила. Проштовхнувшись крізь двері, він побачив, як вона розгублено заглядає в розчинений буфет, тримаючи в руці бляшанку свинини з бобами.
– Як справи?
– Я саме намагаюся знайти бодай щось до стейків, але не це, – мовила вона, показуючи бляшанку, – та вибір невеликий.
– А які є альтернативи? – спитався він, миючи руки.
– Окрім бобів, є ще вівсянка, пляшка соусу до спагеті, борошно до млинців, напівпорожня пачка спагеті й пластівці. А в холодильнику – масло й приправи. Ну і твій холодний чай, звісно.
Він струсив воду з рук.
– Пластівці можуть нас врятувати.
– Напевне, будуть спагеті, – відповіла Аманда, пустивши очі під лоба. – А хіба ти не повинен смажити стейки надворі?
– Мабуть, повинен, – погодився Довсон, і вона ледве стримала посмішку. Боковим зором вона помітила, як він узяв таріль й пішов собі, і двері, легенько клацнувши, зачинилися за ним.
Небо набуло глибокого, оксамитово-фіолетового кольору, вже було видно поодинокі зірки. Струмок за спиною Довсона здавався чорною стрічкою, і верхівки дерев засвічувалися сріблом у світлі місяця.
Аманда наповнила каструлю водою, додала трохи солі, увімкнула плитку. Дістала з холодильника масло. Коли вода зашумувала, вона вкинула спагеті й декілька хвилин шукала друшляк, поки не знайшла його в глибині шафки біля плитки.
Коли макарони були готові, вона злила з них воду, висипала їх назад до каструлі, додала масла, гранульованого часнику, дрібку солі й перцю. Далі Аманда швиденько розігріла бляшанку бобів, й усе було готове якраз, коли Довсон повернувся з таріллю стейків.
– Пахне дивовижно, – похвалив він, не приховуючи подиву.
– Просто масло й часник, – кивнула вона. – Завше спрацьовує. То як там стейки?
– Один середньо обсмажений, з кров’ю, другий теж середньо, але підсушений. Мені все одно, який з них, та я не був упевнений, як любиш ти. Можу якийсь із них досмажити, якщо треба.
– Той, що середньо й без крові, згодиться, – вибрала вона.
Довсон поставив таріль на стіл й перевірив шухлядки й шафки на предмет тарілок, склянок й приборів. Вона помітила два келихи до вина у відкритій шафці й пригадала, що Так казав їй, коли вони востаннє бачилися.
– Ти б випив келих вина? – запитала вона.
– Тільки за компанію.
Вона кивнула, відкрила шафку, на яку тоді вказував Так, й дістала дві пляшки. Вибрала каберне й відкоркувала його, доки Довсон накривав на стіл. Наливши вино до двох келихів, один простягла йому.
– У холодильнику є пляшка соусу до стейків, якщо бажаєш, – сказала вона.
Довсон знайшов соус, Аманда висипала макарони до одної миски, а боби – до другої. Вони разом підійшли до столу, і, оглядаючи скромне сервування, вона помітила, як поволі здіймаються його груди, коли він стоїть поряд із нею. Довсон потягся до пляшки, що лишилася на стільниці, й цим зіпсував момент, і Аманда лиш похитала головою, сідаючи до столу.