Не судилось (Панське болото)
Шрифт:
Зізі проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зізі підходить з опущеними очима.
Анна Петрівна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?
Бєлохвостов. Ах, mа соusіnе [19] , не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!
Зізі (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она
19
Моя кузино (франц.)
Анна Петрівна. Они меня сговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная – и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, – чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.
Михайло. Ne vous chagrіnez pas! [20]
20
Не сумуйте! (франц.)
Анна Петрівна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).
Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.
Павло (за вікном). Ну, тепер – годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!
ВИХІД IV
Пашка і Михайло.
З школи виходять діти з книжками, кунштуками [21] ; жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка.
Старші. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить і озирається кругом.
Михайло (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому, і все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! і ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).
21
Кунштуки – малюнки. Тут – абетка з кольоровими малюнками.
Пашка. А вчитись до школи.
Михайло. Хіба?
Пашка. Авжеж! Думаєте – стара?
Михайло.
Пашка. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!
Михайло. Добре, добре єси задумала. і вивчишся?
Пашка. А чому ж ні? Аби хіть.
Михайло. А трудно здалося?
Пашка. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.
Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати… А Катря де? Може, тут?
Пашка. Ні, вона дома; у неї мати чогось слабує, то ні на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, – ще за батька почала.
Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом і вчилися.
Пашка. Добре. А що, вам подобається?
Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брівоньки – в світі нема!
Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережіться залицятись до неї.
Михайло. Або що? Хіба не можна любувати красою, тішить серце розмовонькою дівочою?
Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.
Михайло. Хто ж це?
Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зітхає).
Михайло. Ну, то й щасти боже; а мені що до того?
Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрісний, завзятий і Катрю коха без душі. (Зітхає).
Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!
Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.
Михайло. Овва! Злякались!
Пашка. Ні, далебі, – він страшний!
Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тільки постояти з дівчиною, побалакати, – то вже й язики чешете. Хіба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотів? Хіба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощі замішати?
Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так і повірили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тільки, аби час пробавити, а щоб про інше й на думці не мав?! Ще парубок – може, а що пан – зроду!
Михайло. Та я за панів не обстоюю!.. Але, здається, я нічим не образив нікого, а зо всіма вами щиро, як з рівними.
Пашка. Крий боже! За вас всі чисто… і Катря так, – боже! Питала навіть, чого пана Михайла третій день не видко?
Михайло. Невже питала?
Пашка. і не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всі дівчата за вами аж-аж-аж! А Катрі й надто сподобались. Тільки й мови, що про вас…
Михайло. Брешеш!