Нетопир
Шрифт:
— Але з другого боку, не віддавати ж йому всіх австралійських блондинок на поталу? — заперечив Юн.
— Для цього не потрібно вимагати, щоб вони сиділи під замком, — сказав Водкінс. — Якщо він шукає жертву, він її знаходить. Хіба він не вдирався кілька разів у будинок до жертви? Отож забудьте. Його треба викурити.
— Але як? Він орудує по всій Східній Австралії, і ніхто не знає, де його чекати наступного разу. Він цілком довільно ґвалтує і вбиває, — сказав Леб’є своїм нігтям.
— Це не так, — похитав головою Ендрю. — Той, хто займається цим давно, нічого не може робити довільно. Може здатися, що серійні вбивці хочуть, аби про них говорили. Вони залишають на місці злочину
— Ця людина — псих, — сказав Леб’є. — У всіх серійників, по-моєму, шизофренія, хіба ж не так? Голоси, які наказують їм убивати і все таке інше? Я згоден із Харрі: давайте покличемо мізкознавця.
Водкінс спантеличено почухав підборіддя.
— Психолог, звичайно, багато що розповість про серійних убивць, але не певен, що ми шукаємо там, — промовив Ендрю.
— Чому ні? Адже він якраз серійний, якщо скоїв сім убивств, — зауважив Леб’є.
— Послухайте, — Ендрю схилився над столом, тримаючи в повітрі величезні чорні кулаки. — Для серійного вбивці вбивство важливіше за статевий акт. Безглуздо насилувати когось, а потім не вбивати. А для цього важливіше зґвалтування. Коли він убиває, то робить це, напевно, з практичних міркувань, як говорив Водкінс. Наприклад, коли жертва може його викрити. Якщо бачила його обличчя. — Бндрю зробив паузу. — Або знає, хто він. — Він поклав руки перед собою.
Незважаючи на жалісливі завивання вентилятора, в кімнаті стояла більша задуха, ніж зазвичай.
— Статистика непогана, — сказав Харрі. — Але не можна, щоб вона завела нас на манівці. Як кажуть у нас в Норвегії, ми можемо за деревами не бачити лісу.
Водкінс дістав носову хусточку і промокнув спітніле чоло.
— Можливо, частина змісту наведеного містером Ховлі дотепного норвезького прислів’я втрачається у перекладі, але особисто я не зовсім її зрозумів, — признався він.
— Я просто маю на увазі, що не можна, розглядаючи загальну картину, забувати, що вбивство Інґер Холтер може виявитися ніяк з цим не пов’язано. Дехто і у Велику чуму помирав від звичайного запалення легенів, чи ж не так? Припустімо, Еванс Вайт не серійний убивця. І наявність іншої людини, яка вбиває блондинок, не виключає можливості, що Інґер Холтер убив Еванс Вайт.
— Заплутано, але ми зрозуміли, Ховлі, — сказав Водкінс і підсумував: — Отже, хлопці, ми шукаємо ґвалтівника і, можливо — повторюю: можливо, — серійного вбивцю. Як далі піде слідство — залежить від Маккормака. А поки будемо працювати у визначеному напрямі. Кенсинґтоне, хочеш щось додати?
— Так, Ховлі не було на ранковій зустрічі, тому повторю, що я розмовляв з Робертсоном, господарем квартири Інґер Холтер, і запитав, чи не чув він раніше імені Еванса Вайта.
І знаєте, туман прояснився, тому що він дійсно про нього чув. Увечері ми туди підемо. А ще телефонував наш давній приятель — шериф з Німбіна. Ця Анджеліна Хатчинсон підтверджує, що дві доби до того, як знайшли тіло Інґер Холтер, провела з Евансом Вайтом.
Харрі вилаявся.
Водкінс ляснув у долоні:
— Отже, знову за роботу хлопці. Lets nail this bastard. [31]
Останню фразу він промовив без певності в голосі.
Харрі десь чув, що короткочасної
31
Спіймаємо цього виродка (англ.).
Коли Ендрю вдруге за останні кілька днів добрячим копняком відправив тасманійського диявола в кущі, була підстава сподіватися, що капосний вихованець Робертсона запам’ятає цей копняк краще за перший. І наступного разу, зачувши незнайомі кроки, визнає за краще не кидатися на відвідувачів, а куди-небудь сховатися.
Робертсон посадив гостей на кухні і запропонував пива. Ендрю охоче погодився, а Харрі попросив склянку мінералки. Її в Робертсона не виявилось, тому Харрі вирішив просто закурити.
— Ні-ні, — сказав Робертсон, побачивши у нього в руках пачку сигарет. — У моєму домі курити забороняється. Куріння шкодить здоров’ю, — і він одним ковтком виглушив півпляшки.
— То ви прихильник здорового способу життя? — запитав Харрі.
— Звичайно! — Робертсон зробив вигляд, що не помітив у його голосі іронії. — У цьому домі не палять і не їдять ні м’яса, ні риби. Ми дихаємо чистим повітрям і харчуємося дарами природи.
— Ваша псина теж?
— Мій собака не пробував ні м’яса, ні риби з того часу, як був цуценям. Він справжній вегетаріанець, — з неприхованою гордістю сказав Робертсон.
— Це пояснює його паршивий характер, — пробурмотів Ендрю.
— Ми так зрозуміли, містере Робертсон, що ви знайомі з Евансом Вайтом. Що ви можете нам розповісти? — Харрі дістав блокнот. Він не збирався нічого записувати, але з досвіду знав, що сам вигляд блокнота викликає у свідків відчуття значущості їхніх свідчень. Свідки підходять до справи серйозніше, намагаються не допускати у свідченнях помилок і точніше називають імена, назви місць і час у годинах і хвилинах.
— Констебль Кенсинґтон зателефонував мені і запитав, хто заходив до Інґер Холтер, коли вона тут жила. І я сказав, що, здається, бачив того хлопця з фотографії, де він з дитиною.
— Он як?
— Так, цей хлопець, наскільки я знаю, приходив сюди двічі. Вперше вони зачинилися у неї в кімнаті і не виходили звідти дві доби. Її було дуже… е-е… дуже чути. Я подумав про сусідів і увімкнув гучну музику, щоб не ставити їх у незручне становище. Тобто, Інґер і того хлопця. Гадаю, їм це не надто заважало. За другим разом він зайшов до неї і майже відразу вийшов.
— Вони посварилися?
— Гадаю, так. Вона кричала, що розкаже тій заразі, який він мерзотник. І що вона розкаже декому про його плани.
— Декому?
— Вона назвала ім'я, але я забув.
— А ця «зараза» — хто це може бути? — запитав Ендрю.
— Я намагаюся не втручатися в особисте життя квартирантів, констеблю.
— Чудове пиво, містере Робертсон. То що це за «зараза»? — Ендрю, здавалося, не чув його відповіді.
— Ну, як би це… — протягнув Робертсон. Його очі нервово бігали від Ендрю до Харрі і назад. Він спробував посміхнутися. — Це ж дуже важливо для слідства, чи ж не так?
Питання повисло в повітрі.