Невидимий риф
Шрифт:
— За вами пильнує Акула, — попередив штурман.
— Може, за наказом Кріпса? — посміхнувся Загорський.
— Цей німець ще завдасть нам клопоту! — буркнув капітан.
— Отже, Кріпс наставив тенета й тепер стежить за кожним із нас? — сказав Загорський.
— Схоже на це! — потвердив штурман. — Та Акула цікавиться не нами. Він обнюхує вашу каюту, професоре. Це помітив навіть я. Кріпс боїться вас.
— Не розумію чому: адже я йому не конкурент!
— Може, він боїться, що ви порушите угоду?
— І повернуся додому?! — знову посміхнувся професор. — У наслідках цієї експедиції я зацікавлений більше, ніж ваш господар.
— Але кожен передусім захищає власні інтереси! — зауважив Браун.
— Хоч як це дивно, однак у даному випадку наші з Кріпсом інтереси збігаються! Я пливу на Абалулу як фізик, а він як торгівець. Отже, я не збираюся анульовувати угоду.
«Брауне! Жозефе Брауне! — зачулося в гучномовці. — Підніміться на капітанський місток!»
Очевидно, Фенімор Кріпс помітив другий супутник і тепер стривожено кликав капітана.
Штурман вибіг, грюкнувши дверима.
— Ви озброєні, професоре? — раптом запитав капітан.
— Маю кишеньковий ножичок!
— Я не жартую…
— Я вас не розумію! — стенув плечима Загорський.
— Такі люди, як Кріпс і Акула, здатні на все. На нас попереду чекає багато невідомого й небезпечного. Треба бути готовими до будь-яких несподіванок! Я маю вовчий нюх і здалеку чую, чим пахне в повітрі!
Минала північ. На палубі не було нікого, крім вахтових. Ніч випала ясна, зоряна. Все небо було всипане зірками. Жозеф Браун ліг відпочити й тільки-но хотів згасити світло, як почув голос штурмана:
— Ви ще не спите, капітане?
— А бодай ти луснув! — вилаявся Браун.
— Передають шифровану радіограму!
— Радіограму? — підхопився капітан і вискочив з каюти.
… Радіорубка була порожня. Браун мовчки сів біля приймача. Звук у навушниках слабішав і губився в ефірі. Очевидно, десь шаленіла буря. Передача тривала недовго. Нарешті Браун відклав навушники й вийшов з кабіни.
— Це бісове кільце оточило також і Аболу.
— Не солодко зараз Морітонові Джорлінгу! — кинув штурман.
— До дідька Джорлінга!
— Що ж робити?
— Кріпс уже спить?
— Допіру прогулювався на палубі.
— Треба його повідомити про це.
— Він з радощів збожеволіє!
— Не раніше, ніж відправить Лабалу акулам на сніданок!
— Лабалу!? — здивувався штурман. — Хіба ж Лабала не загинув під час вибуху корабля?
— Ні, бородатий дурню! Лабала тут, у каюті професора.
Штурман здивовано кліпав очима.
— Професор Загорський тримає його під замком. Негр дещо знає, тому його старанно ховають від очей матросів. А найпаче від Фенімора Кріпса.
— Тим-то Акула так пильно стежить за каютою професора?!
— Авжеж.
— Ви теж про це знаєте?
— Цить! Прикуси язика, рогатий бісе! Тепер завжди тримай одну руку в кишені! В повітрі запахло димом, хай йому грець!..
Штурман замовк. Жозеф Браун вийшов на палубу. Через дві хвилини він обережно постукав у двері директорської каюти. Кріпс іще не спав. На сусідньому ліжку відпочивав лікар Раск.
Побачивши капітана, Кріпс нервово відкинув ковдру.
— Вони ще пливуть?
— Ви про кого, сер? — удав, ніби не розуміє, Браун.
— Про наших проводирів, — пояснив Кріпс.
Жозеф Браун махнув рукою.
— Облиште це, сер! Одержано радіограму!
Кріпс вихопив у нього з рук аркушик паперу. Лікар у ліжку поворухнувся.
— Що, що? — директор вдивлявся в ламкі рядки літер і не йняв віри власним очам. — Не може бути! Морітону Джорлінгові загрожує небезпека?
— Лягайте, сер! — прокинувся лікар.
— Ач, старий пацюк! — не звертав на нього уваги Кріпс. — Нарешті цей старий пацюк попав у пастку!
Він задоволено потер руки й додав:
— Чудова новина, капітане! Чудова новина!..
На світанку до професора ввійшов схвильований Жозеф Браун. Фізик сидів за письмовим столом і щось писав.
— Ви знову про підводні човни? — запитав він капітана.
— Ні, сер.
— Тоді, либонь, про штурманових китів?
— Є дещо важливіше, сер. Попереду корабля видно сріблясте коло!
Вискочивши з каюти, професор побачив над темною водною поверхнею яскраву сріблясту смугу, що починалася на небокраї і вигиналася в правильне коло, оперізуючи острів Абалулу. Схожа на краплинки хвиль, що розбиваються об корабель і виблискують сріблястими іскорками, така завширшки, як веселка після теплого дощу, смуга подекуди ширшала і яскравішала, а подекуди майже зникла у вранішній півсутіні.
Жозеф Браун наказав притишити хід корабля. Двигуни раптом перестали рівномірно стукотіти й придушено захрипіли. Корпус корабля здригався, наче його пронизував електричний струм.
Світало. Над водною гладінню танули сині сутінки. На обрії спалахнуло рожеве сяйво. Корабель плив тепер самотній — обидва супутники кудись несподівано зникли…
Сріблясте коло, що з'явилося попереду корабля, вкрай спантеличило професора. В розшифрованій радіограмі Ліпмана не було й згадки про це коло. Важко, однак, припустити, щоб капітан не звернув уваги на таку деталь. І ще одне явище здалося вченому вельми загадковим — це виникнення таємничих сил також навколо острова Аболи, де кораблі Морітона Джорлінга, наштовхнувшись на невидиму перешкоду, мало не розбилися й не потонули.