Невидимий риф
Шрифт:
«Що означають ці жарти природи? — міркував Загорський, спершись на борт корабля. — А може, й не природи? Але кому ж іще під силу утнути таке?
А ця срібляста смуга? Може, це омана зору?»
Професор покликав свого асистента Абдули Хаміда й, показавши на сріблясту смугу запитав:
— Як ви гадаєте, що це?
— Віддзеркалення світла!
Загорський похитав головою:
— Якого світла?
— За обрієм уже зійшло сонце…
— Але ж за обрієм. А тут ми його ще не бачимо. Тож хіба може бути віддзеркалення без світла?
Загорський помовчав, затягся сигаретним димом, потім поклав руку на плече асистентові.
— Не думай, що я тебе екзаменую! Ми розмовляємо з тобою як фізики, що стали спідками незвичайного явища. Тут треба вдатися до припущень. Що припустиме й можливе і що неприпустиме й неможливе?
Ту мить до них підійшов капітан Жозеф Браун.
— Присягаюсь своєю печінкою, що це табун риби!
— Риби? — здивовано глянув Загорський.
— Я вже не раз бачив такі табуни риби! Звичайно, вони не мали форми кола, та, слово честі, це — звичайнісінька риба!
— Можливо, це світні мікроорганізми? — втрутився в розмову Хамід.
— Хтозна… — до них підійшов шотландець Нельсон, юнак з рожевим обличчям і роздвоєною борідкою. — Хтозна, може, це жарти самого Нептуна…
— Але ж ми зараз не перетинаємо екватора, дворогий цапе, — поплескав його по плечі штурман.
Професор знову глянув у далечінь і прошепотів:
— Дивись-но, Хаміде!..
Асистент не встиг наставити бінокль, як світла смужка враз потемнішала, іскри згасли і таємниче кільце, що оперізувало Абалулу, зникло, наче міраж. Цю мить Загорський подумав про Вільяма Дампіра — англійського пірата й мандрівника, на прізвисько «король морів», котрий десь згадував, що одного разу бачив, як море раптом побіліло і моряки впали на коліна перед «божим дивом».
Але це писано ще до того, як винайшли мікроскоп… Професор був свідком багатьох незвичайних видовищ на морі. Якщо, приміром, пропливає великий табун сардин, то вода починає мінитися яскраво-смарагдовим світлом. Часом на воді з'являються веретеноподібні бризки, наче хтось жменями кидає в море перлини…
Лабала не чув, як прочинилися двері каюти, не помітив, як увійшов Загорський. Він дивився переляканими очима в ілюмінатор, бив себе кулаками в груди і, смикаючи то ліве, то праве вухо, повторював якісь заклинання.
Довідавшись про те, що Абалулу оточила якась невидима сила, Джеймс Лабала спочатку був подумав, що то зробив добрий дух, аби не пускати кораблі білого пана грабувати його країну. А тепер Лабалі здалося, ніби та біла смуга — витвір злого духа, який перешкоджає йому повернутися на рідну землю.
Професор не хотів турбувати забобонного абалульця. Він тихенько присів, та Лабала зачув шерех і озирнувся, затремтівши від переляку.
— Не бійся, Лабало!
— Бама, о, бама!
— Сідай!
Негр опустився на стілець.
— Ти раніше ніколи не спостерігав біля Абалули таких кіл? — запитав професор.
— Ні, сер.
— А може, про це розповідали старі остров'яни?
— Ні, сер.
Негр помовчав, потім підвівся й прошепотів:
— Хтось стукав — тук, тук, тук!
— Коли? — здригнувся Загорський.
— Коли професор виходив. Стукали тричі: тук, тук, тук… — Лабала зітхнув: — Хто це стукав, сер?
— Не знаю, — відповів Загорський,
— Кріпс уб'є Лабалу!
— Ти не відчиняй нікому!
— Не буду, сер!
— Маєш зброю?
Негр витяг з-за пояса дугастого тубільного ножа. Загорський заперечливо похитав головою й висунув горішню шухлядку письмового столу.
— Ти вмієш стріляти?
— Вмію, сер.
— Тоді візьми оцю іграшку. Може, вона тобі згодиться! — і він подав Лабалі пістолет.
Лабала довго милувався подарунком, а тоді старанно припасував жовту кобуру при поясі на голому тілі…
ЗУСТРІЧ З НЕВИДИМОЮ ПЕРЕШКОДОЮ НА ШЛЯХУ ДО АБАЛУЛИ
— Сер, сер Загорський, брррр, брррр! — вигукнув переляканий Лабала, описуючи руками кола.
Професор не квапився розпитувати Лабалу про те, що сталося, бо не помітив на приладах ніяких змін. А втім, його тепер не здивувало б ніщо. Загорський присів поруч з негром і спробував його заспокоїти…
До каюти ввійшов Абдул Хамід. Його чоло було зрошене потом, губи тремтіли:
— На кораблі заворушення, сер! Люди вважають, що йдуть на неминучу загибель. Одні моляться, інші погрожують! Ми з Беном Хедою гадаємо, що тільки дивом…
Кульгавий Бен Хеда був лаборантом. Він учився на фізика й після навчання мріяв повернутися в Алжір.
— Браун може покарати підбурювачів, але ліків від страху немає, сер! — докинув і свого алжірець.
Загорський мовчки дивився на екрани приладів. Потім запитав:
— А як себе почуває Жозеф Браун?
— Гризе яблука на капітанському містку! — відповів Хамід.
— Той не ворухнеться навіть і тоді, коли на борту вибухне вулкан! — додав Бен Хеда.
— Тут щось скоїлось, — показав професор па прилади. — Лабала чимось схвильований! Спробуйте з'ясувати, що то воно, а я тим часом приляжу здрімнути…
— Ви йдете відпочивати? — здивувався Хамід.
— А чому б ні?
Перш ніж піти за ширму, де стояло ліжко, Загорський запитав негра:
— Що означає оте «брррр»?