Невидимий риф
Шрифт:
На палубу раптом вийшов Кріпс, але, відчувши на собі погляд Загорського, квапливо одвернув голову.
— Ви повідомили Кріпса? — спитав Загорський Брауна.
— Ні, — змахнув рукою той. — Якось забув!
— А може, він хотів, щоб ви його повідомили?
Жозеф Браун збагнув натяк Загорського.
— В цьому я не сумніваюся, сер!
— Добре все продумано!
— Вони роблять усе можливе, аби тільки не викрили їхнього злочину!
— Тепер слід чекати від німця нових несподіванок! Кріпс ще й досі використовує його!
— Це ж німець і скинув Гріна за борт.
— Атож, він!
— А може, Грін сам спіткнувся! — іронічно додав Жозеф Браун.
— Як це сталося? — підійшов до них Фенімор Кріпс.
— Посковзнувся, мерзотник!
— Ще один інцидент?
— На сьогодні останній! — коротко відказав Браун.
Коли Гріна підняли на палубу, прибіг лікар Раск. Потерпілий був непритомний. Матроси з'юрмилися навколо нього, та, побачивши, що до потерпілого йдуть Кріпс, Загорський і Жозеф Браун, швидко розступилися перед ними.
— Як він, пане Раску? — запитав Кріпс. але було видно, що доля цієї маленької миршавої людини аж ніяк не хвилює директора пароплавної компанії.
— Небезпеки немає! — відповів лікар і схилився над потерпілим:
— Як ви себе почуваєте, Гріне?
Жовтий, з запалими очима, схожий на мерця, Грін поворухнув синіми губами, але не почулося навіть шепоту.
— Пульс? — запитав Загорський.
— Ледве відчутний.
— Віднесіть його в тінь! — наказав Браун.
Фенімор Кріпс трохи постояв і, не промовивши жодного слова, попростував уздовж борту.
Тільки-но Кріпс пішов, Жозеф Браун зробив знак штурманові, аби той переніс Гріна в інше місце. Раск сховав своє лікарське приладдя, вийняв з вух рурки стетоскопа й звернувся до матросів:
— Йому потрібний цілковитий спокій!
За годину Жозеф Браун знову підійшов до Гріна, схилився над ним і запитав:
— Як це сталося?
Грін лежав геть знеможений і тільки кліпав очима. Зібравшись на силі, він прошепотів:
— Я заснув і впав!
— А хіба це не він тебе скинув? — підказав йому капітан.
Грін перелякано дивився на Жозефа Брауна, ніби той викрив його таємницю.
— Хто тобі таке сказав? — прошепотів він.
Це правда? — наполягав капітан.
Не знаю, — усе ще вагався Грін.
— Але таке можливе?
— Він мене ненавидить, сер!
— Він тобі погрожував?
— Погрожував. Бережіть фізика й Лабалу!
— Це він примушував тебе нападати на них? — допитувався Жозеф Браун, щоб пересвідчитись у своїх припущеннях.
— Так.
Капітан пішов.
Педро Грін ледве дихав, розпити помітно втомили його. Він спробував був підвестися, засунув руку собі під сорочку, намацав на волохатих грудях медальйончик, підніс його тремтячими пальцями до губів і поцілував.
Професор Загорський і Жозеф Браун стояли на капітанському містку й курили. Відколи зникло таємниче кольорове сяйво, на кораблі стало спокійніше. Перед тим як піднятися на місток до капітана, Загорський сказав Абдулу Хамідові, що слід було б обплисти навколо острова, то наближаючись, то віддаляючись від нього, щоб дослідити, чи справді невидима перепона оточує Абалулу з усіх боків, чи скрізь виникають поштовхи й сяйва і, нарешті, чи й за таких обставин переслідуватимуть корабель оті два супутники. Саме з такою пропозицією й пішов Загорський до Жозефа Брауна.
— Як накажете, сер! — люб'язно відповів йому капітан.
— У нас вистачить пального?
— Про це не турбуйтесь! Жозеф Браун не вперше подорожує! Можете спокійно провадити ваші дослідження! Здається, ваша праця буде корисною для людей.
— Кріпс про це іншої думки.
— Кріпс робить бізнес, сер.
Цю мить на кормі корабля, мов блискавка, спалахнуло сяйво.
— Сер!.. — тільки й зміг вимовити Браун, бо вже й на всіх пластмасових та скляних деталях корабля яскраво сяяли й мінилися сині, червоні, жовті, ясно-зелені промені.
Професор Загорський квапливо побіг до апаратної і мало не зіткнувся з Фенімором Кріпсом. На Кріпсові геть усе світилося — ґудзики, дашок морського кашкета, пряжка ременя. Навіть його білий штучний зуб палав ясно-червоним вогнем.
— Професоре! — лякливо скрикнув директор. — Ми згоримо!
Загорський не зупинився.
— Як буде треба, то й згоримо! — відказав він сердито.
— Чи це небезпечно, сер? — не відставав од нього схвильований Кріпс.
— Ні, — махнув рукою Загорський.
На палубу висипали матроси. Побачивши професора, вони оточили його.
— Тільки без паніки, хлопці!
— Ми згоримо, як смолоскипи! — почулися голоси.
— Займіть свої місця! — наказав професор. — У вас не все гаразд із нервами. А в нашій справі треба бути вольовим, спокійним і сміливим! — І, оглянувши присутніх, додав — Беріть приклад з Жозефа Брауна!
— Без паніки! — пролунав з містка гучний голос капітана.
Майже одночасно долинув крик з лівого борту:
— Тримайте Гріна!
Педро Гріна тіпало, мов у пропасниці. Він затулив обличчя руками й дико ревів. Медальйон на ньому світився жовтогарячим сяйвом, і здавалося, ніби Педро Грін оточений якимось світловим ореолом. Потім, відчайдушно вереснувши, нещасний кинувся вперед, здійняв догори руки, рвучи на собі волосся, клякнув перед професором і втупив у нього божевільні, страхітливо палаючі очі.
— Пекло-о-о! — несамовито волав Грін.