Невидимий риф
Шрифт:
— Вип'ємо по чарці віскі, сер?
— Дякую, сер Кріпс, я не п'ю!
Професор Загорський відсунув чарку. Кріпс удавав спокійного, навіть усміхався, але кожна жилка в ньому була напружена.
— А може, кави?
— Дякую, не хочу.
Кріпс невдоволено глянув на Загорського. Цей уславлений фізик, з суворою вдачею і підкресленою гордістю, збентежив його. А як він був потрібен Кріпсові! Адже без нього неможлива експедиція і, отже, неминуче банкрутство Джона Равена. Тим-то Кріпс і нервувався. Розумний, спритний і кмітливий з природи, він з блискавичною швидкістю шукав виходу із становища. Не можна було гаяти жодної хвилини.
«Чи не забракне тобі такту й винахідливості?» — запитував себе Фенімор Кріпс, трохи розгублений і збентежений, але все ще самовпевнений.
Він нахилився вперед і глянув у вічі фізикові.
— Цей випадок і для вас становитиме науковий інтерес! — Кріпс підвівся й струсив у попільницю попіл з сигари. — Йдеться про незвичайне природне явище!
— Я зворушений вашою увагою до мене! — іронічно кинув Загорський.
— Ми надамо у ваше розпорядження все необхідне для того, щоб вивчити це явище!
— А про що, власне, йдеться? — не стримався Загорський.
Фенімор Кріпс посміхнувся, задоволений, що цього балканця, нарешті, зацікавила розмова. А то вже він побоювався, що Загорський візьме свій капелюх і тростину та піде з кабінету. Тому-то Кріпс намагався діяти обережно й хитро, як лис, хоч знав, що цей смаглявий болгарин, відомий на весь світ своїми працями в галузі фізики, не піддається ні на які хитрощі. Кмітливий американець уже збагнув, що звичайний бізнес, який у цій країні ставлять понад усе, професора не приваблює. Лишається надія тільки на те, що вченого зацікавить науковий бік цієї справи.
А Загорський тим часом напружено міркував, чому це він знадобився цим двом бізнесменам? І відколи це торгівці так цікавляться фізикою?
«Незвичайне явище!» — повторив про себе вчений.
Що ж це за «незвичайне явище», яке прагнуть розгадати двоє багатих американців? Коли вони сподіваються обдурити його і втягти в якусь свою аферу — то даремне намагаються. Професор Загорський не піймається на їхній гачок. Коли б він дивився на науку, як на бізнес, то вже давно жив би в розкошах. Проте його не спокушали ні модно вмебльовані квартири, ні модерні легкові автомобілі, ні пишні вечері, ні прибуткові валютні спекуляції. Він жив дуже скромно і завжди прагнув єдиного — щоб ніхто не заважав йому займатися наукою, прагнув бути якнайдалі від гомінливого життя, не вплутуватися ні в які афери і щонайменше втручатися в політику..
Скромність він успадкував від свого батька, бідного садівника із Стралджі, який разом з малим сином залишив Болгарію, рятуючись від злиднів і безробіття. Вони поневірялися по Штатах Америки, ночували де доведеться, поки осіли в Каліфорнії. Та це не завадило кмітливому, розумному хлопчині добре вивчити мову, закінчити з відзнакою школу й ще змалку виявити незвичайні здібності до фізики. Вже в студентські роки на нього звернули увагу професори, а невдовзі до закінчення університету він здивував їх своїми сміливими гіпотезами.
Наука була його єдиною пристрастю. Він поринав у глибини науки навіть у найважчі дні свого життя, коли, щоб заробити на прожиток, йому доводилось найматися різноробом у наукові експедиції, які вирушали в непрохідні африканські джунглі. Згодом професор часто згадував страхіття, що їх йому випало зазнати. Злидні пригнічували його, заважали працювати. Злидні переслідували його не лише в шкільні й студентські роки, але й тоді, коли він став асистентом. Це, звісно, ускладнювало молодому вченому роботу, але ніщо не могло завадити йому сидіти допізна над книгами, залишатися в інститутській лабораторії або, замкнувшись у мансарді, цілу ніч клацати на лічильній машині, бо прибиральниця вимагала, щоб рівно о п'ятій ранку машина вже стояла на своєму місці.
Треба було підтвердити сміливу гіпотезу, не раз висловлювану перед науковою радою.
Безсонні ночі й численні невдачі часом доводили його до відчаю, та він був не з тих людей, що піддаються цьому почуттю. Відкидаючи усі вагання, Загорський ще наполегливіше брався до роботи й ні на хвилину не відступав од своєї мети.
І тільки згодом, коли його праця була опублікована, він заспокоївся. Відкриття молодого вченого стало сенсацією, справжньою сенсацією серед фізиків. Прізвище Загорського друкувалося великими літерами на сторінках газет і журналів, лунало по радіо, його вигукували продавці газет на багатолюдних вулицях американських міст.
Це був перший крок молодого вченого сходинками слави, що їх він подолав дуже швидко. Та як людина Загорський не змінився. Скромний і відлюдкуватий, він не терпів реклами, шуму й слави, не влаштовував прес-конференцій, був геть одірваний від навколишнього світу й навіть у газети заглядав уряди-годи. Фізика була для нього й відпочинок, і розвага — словом, це було його життя.
Тим-то, коли Фенімор Кріпс натякнув йому на якесь загадкове явище природи, вчений пожвавішав. Він зрозумів, що йдеться не про звичайну пораду, яку Джон Равен може дістати по телефону або через власну телевізійну станцію безпосередньо з кабінету якогось викладача фізики. Професор Загорський прожив у Сполучених Штатах понад чверть століття й добре вивчив американські звичаї і таких людей, як Джон Равен та директор пароплавної компанії Фенімор Кріпс. Вони не вступають у дрібну гру. Отже, в тому, що його покликали сюди, криється щось важливе й серйозне.
Загорський уважно вдивлявся в добре виголене, припудрене обличчя Кріпса, намагаючись збагнути, чи не ставлять на нього тенета шантажу.
Настала коротка пауза. Кріпс допив свою чарку, витер шовковою хустинкою губи й відкинувся на кріслі.
— Що ж треба вивчати? — запитав Загорський.
Фенімор Кріпс підвівся й глянув на нього.
— Це загадкове явище викликає різні здогади… Воно зацікавило не лише нас із Джоном Равеном. Про такі речі можна хіба що прочитати у фантастичних романах. А тут ми стали свідками справжнього дива природи.
Він засунув руки в кишені, пройшовся по кімнаті й з притиском повторив:
— Так, так, дива природи!
Кріпс закурив сигару.
— Дива? — іронічно поглянув на нього Загорський.
— Дива! — Кріпс утретє наголосив на цьому слові, вкладаючи в нього якийсь незрозумілий фізикові зміст.
— Але чудес на світі не буває, сер!
— Саме це нас і дивує.
— Вас і Джона Равена?
— Так, мене й Джона Равена.
Теодор Загорський посміхнувся: