Незнайко на Місяці
Шрифт:
— Спи та й годі, — озвався коротулька з сусідньої полиці. — Якщо захочеш, то й на голій дошці заснеш, а не захочеш, то й на м'якій перині без сну валятимешся.
— Це правда, братику, — підхопив другий коротулька. — Колись і в цій нічліжці були матраци та подушки, так, повіриш, дійшло до того, що ніхто спати не міг.
— А чому? — поцікавився Незнайко.
— Тому що в матрацах завелися блощиці та інші шкідливі комахи. Від них, повіриш, нікому життя не було. Зате коли матраци стали вже непридатні, хазяїн готелю пан Дрянинг вирішив нових не заводити,
— І нам добре, й панові Дрянингу теж непогано: не треба витрачатися на матраци, — пристав до розмови третій коротулька.
— Ти, братику, на Дрянинга не сердься, — сказав перший. — Він коротулька хороший. Справжній благодійник наш. Так і в газетах пишуть. Якби не він, скільки коротульок лишилося б без нічлігу! В якому ще готелі ти знайдеш місце за десять сантиків?.. Ех, ти! Недарма тебе називають Норовистим!
— А тебе недарма звуть Поступливим, — відповів Норовистий. — Думаєш, Дрянинг цю нічліжку для нашого з тобою задоволення побудував? Аякже! Для власної вигоди!
— Яка ж вигода в десяти сантиках? Якби він гнався за вигодою, то побудував би готель, у якому можна фертинг за номер брати, а то й два. А він про бідних піклується, про тих, у кого нема фертингів. Так і в газеті писали!
— Який же ти тюхтій, братику! Мало що в газетах напишуть! Щоб хороший готель побудувати, треба багато грошей затратити. Та й на обстановку треба витратитись. У хорошому готелі тобі дадуть за фертинг цілу кімнату, а тут нас бачиш скільки напхано; один над одним лежить! З кожного по десять сантиків — це вийде вигідніше, ніж по фертингу за цілу кімнату брати, — сказав Козлик.
— Кажуть, цей Дрянинг накупив за безцінь у кожному місті на околицях ділянок землі й набудував таких готелів, наче ящиків для сміття, — сказав Норовистий. — Ну й що ж, прибуток вірний. Бідняки ж є скрізь!
— Не слухай його, братику, — зашепотів Поступливий, повернувшись до Незнайка. — А лягай-но краще спати. Тобі добре місце дісталося на середній полиці. На верхній полиці спати душно, бо нагріте повітря завжди вгору піднімається, а на нижній полиці небезпечно: пацюк може вкусити.
— Пацюки — це найпаскудніше діло в дрянингівських готелях, — сказав Козлик. — Торік я жив у дрянингівській нічліжці в місті Давилоні. Там у нас одного коротульку вкусив пацюк за шию. Страшенно мучився бідолашний! На шиї у нього здулося жовно завбільшки, мов два кулаки, от не брешу, чесне слово! Відтоді я боюся, щоб і мене не вкусив пацюк. Мені все чомусь здається, що він мене вкусить неодмінно за те ж місце, що й того коротульку, — показав Козлик пальцем на шию.
— А пацюк може вкусити того, хто на середній полиці лежить? — спитав Незнайко.
— Пацюк усе може, — сказав Норовистий. — Звичайно, йому вигідніше вкусити спершу того, хто на нижній полиці лежить. Але бувають пацюки скажені. Такий пацюк біжить, наче з ланцюга зірвався, і кусає всіх без розбору. Він не дивитиметься, на якій ти полиці лежиш!
— Що ви там про пацюків завели? Чи у вас більше нема про що говорити? — закричав коротулька, що лежав на верхній полиці. — Ось зараз я злізу і заткну вам горлянки!
Коротульки притихли. Огидний запах уже не так дратував нюх Незнайка, але було нестерпно душно. Надумавши лягти спати, Незнайко почав стягати з себе сорочку, але Норовистий сказав:
— А ось цього я тобі не раджу. Закусають!
— Хто закусає? — здивувався Незнайко.
— А от побачиш хто, — усміхнувся Норовистий.
Незнайко зважив на пораду Норовистого і влігся на полиці не роздягаючись. Скоро він відчув, що на нього напали якісь дрібненькі звірята й почали немилосердно кусати. Незнайко чухався, роздираючи тіло мало не до крові, та це не помагало.
— Ти краще не чухайся, братику, — порадив йому Поступливий. — Роздряпаєш тіло, то вони ще більше кусатимуть. Блощиці дуже чутливі до запаху крові.
— Ти ж казав, що блощиць спалили разом з матрацами, — пробурчав Незнайко.
— Ну й що ж? Тих спалили, а це розвелися нові. Все одно їх тепер менше стало. Ти просто не уявляєш, братику, скільки їх колись було. Тепер благодать. Ти тільки потерпи трошки спочатку, а потім вони нассуться крові й ляжуть спати. Блощицям теж спати треба.
Проте Незнайкові не хотілося чекати, коли блощиці нап'ються його крові. Правда, якийсь час він терпів, а потім скочив на підлогу й почав скидати з себе цих огидних комах. Повітря внизу було не таке душне, тому Незнайко вирішив сидіти всю ніч на підлозі, сподіваючись, що блощицям не заманеться шукати його тут. Сівши на підлозі й притулившись спиною до дерев'яного стояка, він задрімав, але в ту ж мить відчув, як щось торкнулося його ноги. Розплющивши очі, він побачив перед собою гладкого сірого пацюка, який витягнув уперед свій гострий вусатий писок і, ворушачи кінчиком носа, обнюхував Незнайків черевик.
— Киш! Щоб ти пропав! — злякався Незнайко й відсмикнув ногу.
Пацюк, не дуже поспішаючи, відбіг убік і, зупинившись недалечко, позирав на Незнайка блискучими, наче намистинки, очицями. Тривожно оглянувшись, Незнайко помітив, як з-під лавки виліз другий, точно такий же пацюк і теж став ворушити носом. Зваживши, що спати з блощицями все-таки безпечніше, ніж з пацюками, Незнайко поліз назад на полицю. Цього разу він вирішив послухатись поради Поступливого й лежав тихо, добровільно віддаючи себе на розтерзання блощицям.
— Їжте, чортяки! Хоч усього з'їжте! — сердито бурчав він. — Все одно життя таке, що його й не шкода!
Навколо нього всі вже спали. Багато коротульок були простуджені й задихалися — їх душив кашель. Деяких мучили у сні кошмари. Вони стогнали, щось мимрили, вигукували, і Незнайко щоразу здригався. Побачивши, що й іншим коротулькам доводиться не солодко, Незнайко перестав звертати увагу на свої страждання, на навколишній шум, сморід, задуху і укуси блощиць. До того ж він чомусь згадав про Пончика й почав вираховувати, на скільки днів може вистачити тому запасів їжі в ракеті.