Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
Охоронець кивнув головою.
— Увага й послух! — відповів він і підвівся в сідлі.
— В паланкіні сидить міністр Ахмед, — подумавши, додав Марко.
— Розумію, пане! — мовив верхівець. Повернувши коня, він швидкою риссю подався до вілли.
Пролунав удар великого дзвона. Постать вершника розтанула у вечірніх сутінках.
— Краще б ви послали мене, пане, — озвався Янг, який уже подолав свій страх.
— Ти поїдеш зі мною, Янг. Ти мені ще будеш потрібний.
Вони рушили далі. Перед ними білів міський мур з великою баштою над ворітьми.
Охоронці на воротях пропустили загін Марко. Людський потік, що вливався в місто, розтікався по численних вуличках і завулках. Погоничі розпрягали перед тавернами своїх віслюків, коней і мулів. Дрібні торговці вантажили на візки свій крам і парасольки від сонця.
Марко спробував уявити, як діятиме Ахмед, дізнавшись про невдачу свого задуму. Перш за все, треба сховати десь у безпечному місці Ашіму — адже властолюбний міністр не спиниться тепер ні перед чим.
Марко пришпорив коня. На перехресті охоронці Хіу Хенга відокремились од нього. Марко з друзями дивилися вслід вершникам, аж поки їхні постаті не зникли в темряві.
Марко Поло розмірковував, чи не попросити йому Хіу Хенга, щоб той узяв Ашіму до себе. Що буде, коли їх спіткає невдача? Ашіма сиділа попереду, навіть не здогадуючись про його роздуми. Вона дрімала, спершись йому на руку. Хвилювання виснажило її. Марко пришпорив коня і звернув у бічну вулицю до свого будинку.
— Ми вже приїхали? — спитала Ашіма. Їй здавалося, немов проминула ціла вічність, відколи її забрали в жовтий паланкін.
Коли вони зайшли в двір і слуга зачинив ворота, Марко відчув себе у цілковитій безпеці, начебто всі тривоги лишились позаду. З кімнати вибігла служниця. Плачучи й сміючись, вона кинулась обнімати свою господиню.
На башті вдруге вдарив великий дзвін Вулиці спорожніли. Марко прикинув у думках, що Ахмед на цей час уже дістався до вілли над річкою.
— Замовкни нарешті! — гримнув він на служницю. Разом з Ашімою і Янгом він зайшов до кімнати.
Служниця, боячись гніву свого пана, швиденько зникла.
Слуга запалив свічки і приніс чай. Янг лишився стояти біля дверей. Ашіма сіла навпроти Марко, стурбовано дивлячись на його покарбоване важкими роздумами чоло.
— Сідай, Янг, — мовив Марко. — У нас лишилося небагато часу.
Янг опустився в крісло. Марко глянув на просте селянське обличчя носильника. Воно йому подобалось. Вийнявши з потайної шухляди свого стола пачку паперових грошей, він поклав їх на стіл.
— Візьми, Янг.
Носильник здивовано подивився на гроші і похитав головою.
— Ні, пане! — мовив він.
За ці гроші він міг би купити своєму батькові клапоть землі і дерева на новий дім. Та ще лишилося б і на те, щоб добре, безтурботно пожити.
Марко Поло посунув гроші по столу.
— Бери ж, — повторив він. Потім обернувся до Ашіми. — Це йому ми повинні дякувати за твій порятунок. Тебе наказав викрасти Ахмед. Ми бачили його біля міських воріт. Напевно, він уже знає про все, що трапилося.
— Ахмед? — перепитала Ашіма. — А що йому треба від мене? — Враз вона збагнула, яка небезпека загрожує Марко. Визволивши її, він накликав на себе гнів страшної людини. Не вагаючись, Ахмед жорстоко помститься Марко.
— Ти повинен тікати, Марко, — схвильовано сказала вона. — Негайно тікай! Він уб'є тебе, коли повернеться!
Вона схопилась, підбігла до нього і труснула його за плечі.
— Ти чуєш мене, Марко? Чого ж ти сидиш?
Але його обличчя було спокійне. Він навіть злегка посміхнувся.
— Треба одвести тебе в безпечне місце, — мовив він, помахом руки відкидаючи всі її заперечення. — Тільки до завтрашнього вечора, а там ми знову будемо разом. — Він глянув на Янга. — Ти не можеш до завтрашнього дня сховати в себе пані?
У Янга було немало друзів. Він згадав про родину пекаря Лі. Дружина пекаря мешкала за якихось триста кроків звідси в маленькій хижці. Та чи можна вести в таку жалюгідну халупу молоду пані?
— Ну що, Янг? — спитав Марко.
— Недалеко звідси, пане… є маленька хатинка. Там живуть надійні люди.
— Янг, будь з Ашімою цілий день, — тихо мовив Марко. — Якщо завтра ввечері я не повернуся, тікай з нею геть. Візьми гроші і оцей гаманець з дорогоцінними каменями.
Ашіма почула все, що говорили між собою чоловіки. Вона мусила йти з Янгом, залишивши Марко.
— Я не піду, Марко, — рішуче промовила вона. — Я залишуся з тобою.
Носильник вийшов з кімнати. Марко й Ашіма залишилися наодинці. Легенький вітерець шелестів листям дерев і ніс до кімнати прохолоду. На дворі хропів кінь. Слуга опускав у колодязь відро. Чути було навіть, як падали краплі.
Марко сказав:
— Сьогодні в мене був Хіу Хенг. Тоді я ще не знав, як повівся з тобою Ахмед. Але я сказав йому, що допоможу вбити Ахмеда. Тепер я вже не маю сумніву, що дію правильно. Він — убивця. Він веде країну до загибелі.
— Але нащо ти хочеш відіслати мене геть? — спитала Ашіма.
Марко Поло обняв її і притягнув до себе.
— Послухай, Ашіма, що сказав Матео, коли залишав нас. Я завжди думав про його слова, але не зважувався поговорити з тобою про це… «Може, вона поїде з нами до Венеції. Поговори з нею». Ось що сказав Матео.
Його темні очі допитливо дивились на дівчину.
— Матео завжди сумував за Венецією, — мовила Ашіма. — Якщо ти хочеш, я поїду з вами в Венецію. Тільки де Матео?
— Похід на Ціпангу зазнав невдачі. Багато кораблів знищено.
Янг постукав у двері.
— Пробачте, пане! А що коли Ахмед вишле наперед свого кур'єра? Вони можуть прибути сюди кожної хвилини.
— Іди, Ашіма! — сказав Марко. — йди з Янгом. Завтра ввечері я буду в тебе. Я певен цього.
— Якби з нами був Матео, — прошепотіла Ашіма.