Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
Марко Поло, Хіу Хенг і Чен попрямували під охороною хана Коготая до виходу. Вони чули вигуки, бряжчання зброї, команду. Немов і не було чар прекрасної весняної ночі. Відблиски смолоскипів падали на обличчя й списи.
В тронному залі горіли свічки. Полковник Ван Ку з широко відкритими очима лежав мертвий перед золотим троном.
ПОЇЗДКА В ШАНЬТУ
Дім Хіу Хенга був розташований у центрі міста, неподалік від дзвіниці. Четверо служників ходили по кімнатах тихіше, ніж завжди, і перемовлялись лише пошепки. В бібліотеці вченого сиділи троє чоловіків, стомлені після тривожної ночі, і писали
Час минав у напруженій роботі, і вони майже не помітили, як дзвін на вежі пробив першу ранкову годину, як сонце піднялося над вершиною Тай-Хінга і залило золотистими променями стривожене місто.
На столі лежало обвинувачення. Залишилось тільки ще раз проглянути його і тоді разом з звітом коменданта охорони палацу відіслати в Шаньту ханові Кублаю.
Марко Поло підпер голову руками і заплющив очі. Сонячні промені дратували його. Він все ще ніби бачив перед собою полковника Ван Ку, який, високо піднявши голову, чекає смертельної стріли, і враз, немов підкошений, падає на підлогу, йому вчувався холодний голос хана Коготая: «Кидайте меч! Ви заарештовані!» В напівдрімоті він згадав Ашіму і знову відчув радість, що дівчина звільнена. Вона любить його і обіцяє поїхати з ним у Венецію.
Сон торкнув його своїм крилом.
— Нехай спочине, — мовив Хіу Хенг. Слуги тихенько поставили на стіл сніданок і вийшли з кімнати. Але почуття Марко були так загострені після подій минулої ночі, що він одразу почув тихе перешіптування і притишені кроки. Марко підвів голову.
— Я трохи заснув, — сказав він.
— Спочиньте, — озвався до нього Хіу Хенг. — Ви заслужили на відпочинок. — В його погляді сзітилася прихильність. — Обвинувачення готове. Ми чекаємо хана Коготая. Ляжте, пане Марко Поло. Вам сон потрібніший, ніж нам, якщо ви збираєтесь їхати в Шаньту.
— Я залишусь тут, — запропонував Марко Поло. — Можливо, в розмові з ханом Коготаєм буде необхідна і моя присутність.
— Якби не смерть Ван Ку! — промовив раптом генерал Чен.
Хіу Хенг схилив голову. Потім узяв обвинувачення, почав читати:
— Ми, недостойні, просимо його величність великого хана Кублая, володаря світу, імператора Китаю…
Спокійний, діловий тон Хіу Хенга брав за серце дужче, ніж вибух гніву. Марко Поло судорожно стискував руки, генерал Чен неспокійно бігав по кімнаті, коли Хіу Хенг знову підсумовував звинувачення проти Ахмеда: «Ахмед не доповів його величності про витрату двохсот тисяч паперових грошей, він самовільно підвищив до другого розряду шість міністрів, використовував кур'єрську службу його величності для власних цілей… Він запровадив податки за торгівлю дикою пшеницею, дровами, фарфором, шовковицями, кам'яним і деревним вугіллям, матерією, оливками… Він стратив верховного цензора Цуі Ю, начальника відділу центральної канцелярії Чжоу Іна, державних секретарів Фенг Куея і Пан Кі та багатьох інших, які стояли йому на дорозі. Він кидав у в'язниці заслужених чиновників і ставив на їхнє місце людей з своєї кліки, він розтрачував державні гроші, він нагромадив величезні скарби, він викрадав дружин і дівчат з вельможних родин…»
— Мовчи, Хіу Хенг! — попросив генерал Чен.
Вчений поклав листа на стіл. Марко Поло встав і підійшов до вікна. Двір заповнили озброєні люди. Будинок був одрізаний од навколишнього світу. Вони стали в'язнями двірцевої охорони і навіть не знали, що робилося в місті.
Бездіяльне чекання було нестерпним. Чому не приходить хан Коготай? Адже він знає, що обвинувачення вже готове.
Марко Поло з тривогою думав про Ашіму. Він так і не побачить її до від'їзду в Шаньту. А може, він уже ніколи не побачить її? Ця думка здалася йому такою дикою, що він заперечливо похитав головою, немов відганяючи її від себе.
Все залежало, від настрою хана Кублая. Якщо йому дошкулятиме біль у животі або якщо він буде в поганому настрої з якоїсь іншої причини, він засудить їх до смерті, навіть не вислухавши обвинувачення… Джамбуїк-Хатун — у Шаньту. Ахмед був її улюбленцем. Хіба вона не скаже свого слова? Нащо він тільки дав умовити себе взяти участь у вбивстві Ахмеда? Чому Хіу Хенг посилає до хана Кублая саме його, Марко Поло, чому він сам не їде до імператора з обвинуваченням?
Марко Поло підняв голову і зустрівся поглядом з Хіу Хенгом. Йому стало соромно за свою легкодухість. Як він міг, бодай на одну мить, забути про те, як повівся Ахмед з Ашімою і з ним самим? Та й чи не став би він все одно в'язнем Ахмеда, якби цей злочинець лишився живим? Марко з задоволенням пригадав, що він вирішив перейти на бік Хіу Хенга ще до того, як дізнався про викрадення Ашіми.
— Ви турбуєтесь про свою наречену, — мовив Хіу Хенг. — Ми зробимо все, що в нашій силі..
В його голосі відчувалася теплота. Ніколи ще китайський учений не був такий близький йому, як у ці хвилини.
— Дякую вам, милостивий пане, — сказав Марко Поло. — Гадаю, що все буде гаразд.
Ввійшов служник і доповів, що з ними хоче говорити хан Коготай. Всі відразу забули про втому. Вони підвелися з своїх місць і, стоячи, зустріли коменданта. Двоє охоронців виструнчились біля дверей. Невисокий, кремезний хан Коготай підійшов до Марко Поло, відкинув назад голову і колючим поглядом окинув його з голови до ніг. При повному бойовому оснащенні, у шоломі з срібною стрілою, що захищала чоло і спускалася на носа, він нагадував задерикуватого півня. Охоплений після нічних подій почуттям великої відповідальності, він щосили намагався зігнати з свого обличчя бодай найменші сліди властивої йому добродушності.
Оглянувши як слід високого, широкоплечого венеціанця, хан Коготай узяв руки в боки, став поважно походжати по кімнаті. Раптом він спинився, виставив уперед вказівного пальця і сказав:
— Значить, ви хочете їхати в Шаньту? Гаразд, їдьте в Шаньту… Його величність вирішить, що робити… Скажіть йому, що я буду охороняти імперію. Не забудьте сказати цього. Вас супроводитиме тисяча воїнів. Ви будете їхати не в голові і не в хвості, не з лівого і не з правого боку колони. Солдати весь час слідкуватимуть за вами. Пам'ятайте про це! Я наказав убити вас, якщо ви спробуєте тікати. Сьогодні вранці з Камбалі виїхав кур'єр. Коли ви прибудете на місце, верховний цензор Юсю Темюр уже передасть мій звіт його величності. Я написав усе так, як бачив на власні очі… Юсю Темюр — мій родич. Якщо хочете, можете привітати його від мого імені… А тепер беріть обвинувачення і йдіть. Загін уже чекає вас надворі.
Хан Коготай витер з чола піт після такої довгої промови.
— Дякую за почет, який буде мене супроводжувати, — сказав Марко Поло з легкою іронією в голосі. — Він досить численний… Я привітаю від вашого імені Юсю Темюра і скажу імператорові, що ви охороняєте імперію.
Він злегка вклонився і за монгольським звичаєм доторкнувся пальцями до серця, щоки і чола.
— Так, так… — мовив хан Коготай, втішений його словами.
Хіу Хенг підійшов до Марко Поло і мовчки обняв його. Генерал Чен зробив те ж саме.
— Так, так… — знову пробурмотів хан Коготай. — Хай захистить вас вічне небо.
В дворі на Марко Поло чекав гарячий, у яблуках кінь. Це був найкращий доказ прихильності хана Коготая до венеціанця. Марко Поло скочив у сідло, і, оточений вершниками, рушив у дорогу.
Важкі думи зникли. Втоми наче й не було. Вітер обвівав йому обличчя. Сонце спускалося на західні гори, за білими мурами, цвітом цвіли дерева й кущі, кінський тупіт зливався у якусь хвилюючу мелодію. Нічні події в палаці кронпринца здавалися тепер Марко ніби сном. Його заполонило п'янке почуття волі.