Інферно
Шрифт:
Сієнна хотіла була взяти телефон, щоб продовжити пошуки в Інтернеті, як той раптом завібрував і запищав короткими пронизливими чергами сигналів.
Добре знаючи цей рингтон, чоловік із висипом негайно схопив його зі стола і, вдивляючись у маленький екран, насилу спромігся приховати свій подив.
— Вибачте, — сказав він, підводячись. — Телефонує моя хвора мати, мені треба з нею поговорити.
Сієнна та Ленґдон із розумінням кивнули, чоловік вибачився й вийшов із купе, а потім швидко пройшов коридором до ближнього туалету.
Чоловік із висипом
— Алло!
— Це Начальник, — озвався по той бік лінії суворий голос.
Розділ 65
Туалет потяга «Фречардженто» був не більшим за туалет у комерційних повітряних лайнерах: там ледве вистачало місця, щоби повернутися. Чоловік із висипом на обличчі завершив розмову з Начальником і сховав телефон до кишені.
«Ситуація круто змінилася», — збагнув він. Уся картина раптом перевернулася догори дриґом, і йому потрібен був час, щоби зорієнтуватися в нових обставинах.
«Мої друзі стали моїми ворогами».
Чоловік послабив краватку й подивився в дзеркало на своє всіяне прищами обличчя. Він мав гірший вигляд, аніж гадав. Утім, порівняно з болем у грудях, обличчя його мало турбувало.
Вагаючись, він розстебнув кілька ґудзиків на грудях і відгорнув сорочку.
Примусивши себе поглянути в дзеркало, чоловік обдивився свої голі груди.
«О Господи...»
Темна пляма розросталася.
Шкіра в центрі грудей мала густий синювато-чорний колір. Та пляма з’явилася минулої ночі й була завбільшки лм’яч для гольфу, але тепер вона стала завбільшки з апельсин. Він легенько торкнувся вразливої плоті — і скривився під болю.
Чоловік похапцем застебнув сорочку, сподіваючись, що йому вистачить сил виконати те, що він мав виконати.
«Наступна година буде визначальною, — подумав він. — Треба здійснити кілька витончених і делікатних маневрів».
Заплющивши очі, він набрався духу й тепер ретельно про думував те, що мало статися. «Мої друзі стали моїми ворогами», — знову майнуло в голові.
Чоловік зробив кілька глибоких і болісних вдихів, сподіваючись вгамувати нерви. Він знав, що має залишатися спокійним і невимушеним, аби приховувати свої справжні наміри.
«Внутрішній спокій є визначальним для переконливої акторської гри».
Чоловікові не первина було когось обманювати, однак його серце несамовито калатало. Він знову кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, відчуваючи внутрішній дрож. «Ти багато років обманював людей, — нагадав він собі. — Це твоя робота».
Опанувавши себе, він приготувався повернутися до Ленґ- дона і Сієнни.
«Мій останній виступ», — подумав він.
І перед тим як вийти з туалету, витяг із телефону батарейку, щоб ним не можна було скористатися.
***
«Якийсь він блідий», — подумала Сієнна, коли чоловік із висипом повернувся з туалету і, болісно зітхнувши, сів на місце.
—
Він кивнув.
— Так, усе гаразд. Дякую.
Вочевидь, збагнувши, що це була вся інформація, якою він збирався поділитися, Сієнна змінила тактику.
— Мені знову потрібен ваш телефон, — сказала вона, — якщо ви не заперечуєте, я хочу дізнатися більше про отого дожа. Може, ми знайдемо відповіді на деякі запитання, перш ніж доберемося до базиліки Сан-Марко.
Та нема проблем, — відповів чоловік, витягуючи телефон із кишені й дивлячись на його екран. — От чорт! Під час розмови сіла батарейка. Схоже, він не працює. — Чоловік поглянув на годинника. — Невдовзі будемо у Венеції. Треба ще трохи почекати.
* *
А за п’ять миль від узбережжя Італії, на борту яхти «Менда- ціум», координатор Нолтон мовчки дивився на Начальника, що крокував периметром тісної кабінки, наче звір у клітці. Схоже, після телефонного дзвінка коліщата в голові Начальника завертілися, і Нолтон чудово знав, що поки бос думає, краще сидіти тихенько.
Нарешті засмаглий чоловік заговорив, і Нолтон давно не чув, щоби його голос був таким напруженим.
— Ми не маємо вибору. Нам слід показати це відео доктору Елізабет Сінскі.
Нолтон закляк, не бажаючи виявляти свій подив. «Отій срібноволосій відьмі? Від якої ми ховали Цобріста цілий рік?»
— Слухаю, сер. Наскільки я розумію, мені слід знайти спосіб, як переслати їй те відео електронною поштою?
— Ні, чорт забирай! Ми не можемо ризикувати, бо це ві- део може потрапити до широкого загалу! Якщо це станеться, то почнеться масова істерія. Доктор Сінскі потрібна мені на борту цієї яхти — і якомога скоріше!
Нолтон спантеличено витріщився на боса. «Невже він зібрався доставити директорку ВООЗ на борт своєї яхти?!»
— Сер, таке порушення протоколу неминуче поставить під загрозу наш...
— Беріть і робіть, Нолтоне! НЕГАЙНО!
РОЗДІЛ 66
FS-2080 дивився у вікно швидкісного поїзда на віддзеркалення Роберта Ленґдона у склі. Професор і досі настійливо шукав розв’язання загадки, яку залишив Бертран Цобріст на зворотному боці посмертної маски.
«Бертран, — подумав агент FS-2080. — Господи, як мені його не вистачає!»
Біль втрати ще не вгамувався. Та ніч, коли вони зустрілися, і досі згадувалася, як чарівний сон.
Чикаго. Заметіль.
Січень, шість років тому... а наче це було вчора. Піднявши комір, щоби хоч якось захиститися від сліпучого білого шаленства, я продираюся крізь снігові замети на Чудесній Милі, де гуляє вітер. Попри холоднечу, я кажу собі, що мене, ніщо не спинить на моєму шляху. Бо сьогодні я маю можливість послухати виступ великого Бертрана Цобріста... власною персоною.