Операція «Вольфрам»
Шрифт:
— Той, хто заварює чай, ніколи сам не п'є, бо його обов'язок — слугувати гостям.
— Навіть якщо гість один?
— Тим більше.
— Тоді дозвольте послугувати вам, — Міллер намагався якнайдокладніше повторити всі рухи дівчини, яка вже не стояла на колінах, а сіла, як це прийнято на Сході. Такий спосіб сидіння називають у Європі «по-турецькому».
— Як на рудоволосого, досить непогано виходить.
— Але ж я не рудий, — здивувався Міллер.
— Так у Японії називають усіх іноземців. Може, тому, що серед моряків адмірала Перрі, який відчинив для Японії двері в світ, багато було рудоволосих,
Міллер вирішив, що чай уже настоявся. Він налив у чашечку і подав дівчині.
— Дякую, пане Міллер.
Іще якийсь час Юніші розважала свого гостя розповідями про звичаї, пов'язані з питтям цього напою, а також про сорт чаю, бо це також має велике значення. Розмова затяглася, проте дівчина не збиралась виходити, ніби чекала на щось.
— Яке гарне кімоно, — зауважив Міллер, аби якось підтримати розмову. Він усе дужче прагнув випростатись на м'якій тахті, замість сидіти в досить незручній позі на рисовій циновці.
— Кожна японка має кілька кімоно. Мальовані ручним способом на справжньому шовку дуже дорогі. Є кімоно, які з покоління в покоління передаються в спадок. Моє, на жаль, фабричне, не ручної роботи.
— Це зручний одяг?
— Ми призвичаєні до нього з самого дитинства.
— Його, мабуть, тяжко надягнути без допомоги?
— Ми і цього навчаємось.
— Може, я б повчився здіймати його? — засміявся Міллер.
— О ні! — дівчина, здавалось, чекала подібної пропозиції. — Я це зроблю сама. У своєму номері. Я ще мушу скористатися ванною кімнатою і почистити зуби. А ви зачекайте на мене — я швидко повернуся.
Дівчина вийшла. Міллер і сам не знав, чи добре зробив. З одного боку, він був дуже стомлений, а з другого боку, вважав, що чоловік не повинен відмовляти жінці в такій незначній люб'язності. Навіть коли та жінка — японка з досить короткими ногами.
Незабаром дівчина прийшла знову, вдягнена вже у блакитний халат з великими червоними яблуками. Швиденько скинула його — під халатом не мала на собі нічого. Її тіло приємно гріло. Дівчина була досить освіченою в мистецтві кохання. Антон Міллер, хоч і пережив не одну пригоду, був зачарований гідом, приставленим до нього люб'язною фірмою «Саней метал термал інджінірінг».
У кульмінаційні моменти мила японка заплющувала очі й пристрасно шепотіла:
— Дякую, пане Міллер.
Втім, коли швейцарець запитав її, бо дівчина добре орієнтувалась у справах, заради яких він приїхав у країну, де сходить сонце, чи фірма має намір підписати контракт, Юніші Мацусіта схвильовано відповіла:
— «Саней» завжди робить те, що для нього потрібно. «Саней» — наші батько й мати. Щодня перед початком роботи ми всі співаємо гімн на честь «Саней». Кожен працівник мусить любити й шанувати «Саней» так само, як своїх предків. «Саней» робить усе найкраще для себе і для нас.
От і розмовляй з такою!
Наступного дня знову почалась біганина по місту. Дарма Міллер намагався відвідувати лише ресторани та чайні. Юніші Мацусіта щоразу вишукувала якийсь новий музей або історичний пам'ятник, котрий, перебуваючи в Кіото, конче треба побачити, щоб оцінити його неповторну красу. Проходячи повз магазин з жіночим одягом, швейцарець мало не силоміць затягнув дівчину туди і вибрав для неї кімоно. Вона протестувала, проте була дуже рада.
Увечері знову відбулась церемонія пиття чаю. Японка демонструвала нове кімоно. Швейцарець був у набагато кращій формі, ніж попереднього дня, і Юніші мала більше підстав шепотіти: «Дякую, пане Міллер». Навіть призналася, що жодного разу ще не була з європейцем… і що це так само приємно.
Далі шлях їхньої подорожі лежав через Нагасакі, де вони також мали заброньовані місця в готелі. Щоправда, це був один номер, зате подвійний. Мабуть, концерн «Саней метал термал інджінірінг», передбачаючи розвиток подій, не любив марно витрачати грошей. Але Антон Міллер, дотримуючись свого принципу нічому не дивуватися, навіть оком не змигнув.
У Нагасакі Юніші Мацусіта теж примушувала швейцарця оглядати місто. Історичних пам'яток тут було набагато менше, бо скинута американцями атомна бомба знищила більшу частину міста. Проте Міллер не жалкував — він волів роздивлятися сучасне обладнання в порту. Тут японці справді мали чим похвалитися. Величезні суховантажі з тоннажем понад сто тисяч розвантажувались або навантажувались протягом кількох годин.
В Нагасакі обійшлося без церемонії пиття чаю в готелі. Ту саму церемонію Міллер побачив у чайній, що проіснувала вже триста років і куди запровадила його Юніші.
Наступного вечора вони застали в готелі телеграму з проханням, якщо пан Міллер не заперечує, припинити подорож і завтра повернутись у Токіо, Ьо на післязавтра пан Міллер запрошений на вирішальну розмову до штаб-квартири концерну.
Цього разу Юніші Мацусіта була миліша, ніж звичайно. Вона більше тулилася до швейцарця і ще солодшим голосом шепотіла:
— Дякую, пане Міллер.
До Токіо вони повернулися лише після обіду, бо не вдалося придбати квитків на літак, а подорож залізницею тривала кілька годин. Юніші завезла гостя в той самий готель. Коли вони прощалися, Міллер запитав:
— Не прийдеш, люба, сьогодні ввечері на чай?
— Ні, — відповіла досить здивована дівчина. — Я вже не на роботі, а тут маю хлопця, якого дуже люблю. Але було мило, правда? До побачення! — Поки швейцарець зібрався щось сказати, дівчина зникла за вхідними дверима.
У номері на Міллера чекав лист, написаний на офсетному папері, де його запрошували прибути завтра до штаб-квартири концерну на десяту годину.
Швейцарець приїхав на п'ятнадцять хвилин раніше. Він не дуже вірив міському транспорту і боявся, що таксі може потрапити у вуличну пробку. Зараз йому нічого не лишалось, як походити п'ятнадцять хвилин біля будинку. Коли він зайшов усередину, внизу на нього чекав той самий працівник, що й першого разу. Ліфтом вони піднялись нагору, а тоді швейцарця провели у невеличкий зал. Біля великого, майже квадратного стола сиділо четверо чоловіків. Трьох Міллер уже знав — то вони запропонували йому подорож по країні. Четвертому давно перевалило за сімдесят, і, як з'ясувалося потім, то був президент концерну «Саней метал термал інджінірінг» та його засновник.