Операція «Вольфрам»
Шрифт:
— Не може бути!
— Поглянь. Ось повідомлення з Маврікія, що корабель затонув.
Муджібар Саттар схопив газету. Як і кожен матрос, який плавав на всіляких кораблях, він розмовляв по-англійському, але читати не вмів. По складах прочитав лише назву «Куретаке-Мару» і слова «пішов на дно».
— Бачиш! — тріумфував хворий на сусідньому ліжку.
— Я не все зрозумів, — признався житель Бангладеш. — Літери такі маленькі, а без окулярів я погано бачу.
— Я тобі перекладу. «З Маврікія повідомляють, що вчора на кораблі «Куретаке-Мару», який плив під ліберійським прапором у Японію, сталася аварія головної машини. Внаслідок високих хвиль вантаж перемістився
— Як міг потонути такий великий суховантаж? — дивувався Муджібар Саттар.
— Ще й не такі кораблі гинули. Якщо під ліберійським прапором, мабуть, то було якесь старе корито, — сусід добре знався на кораблях, які плавали під «дешевим» прапором.
Наступного дня матрос, спираючись уже лише на палку, подався до головного лікаря.
— Чи нема для мене якогось листа або грошей? Секретарка шукала досить довго.
— На жаль, нема нічого.
Знову минуло кілька днів. Лікарі констатували, що стан хворого дозволяє йому вільно ходити з палкою, а через два тижні знімуть гіпс і тоді треба буде ще займатись лікувальною фізкультурою.
— Що я робитиму? — клопотався матрос. — Адже я не маю грошей.
Послухавши поради, Саттар звернувся до директора порту. Там, однак, у категоричній формі йому відказали, що нічого для нього не мають, і порадили звернутися в «Дім матроса», яким опікувалася протестантська місія. Вислухавши розповідь потерпілого, пастор надав Муджібарові житло і навіть пішов разом з ним до представника страхової компанії «Ллойдс оф Лондон».
Агент уважно вислухав розповідь матроса з «Куретаке-Мару» і пообіцяв опікуватися ним та виплатити страхування за нещасний випадок. У рахунок того відшкодування він видав Саттарові невелику суму грошей. Водночас він зацікавився знімками Муджібара і був настільки люб'язний, що навіть узявся проявити плівку та зробити знімки. Така пропозиція страшенно втішила жителя > Бангладеш, бо сам він не мав на те грошей.
Представник страхової компанії порадив також не натруджувати пораненої ноги і полежати ще в «Домі матроса». Туди прийде лікар, який займеться його подальшим лікуванням.
Того самого дня у штаб-квартиру компанії, яка містилась у Лондоні, прийшла зашифрована телеграма. Відповідь звідти надійшла майже одразу: «Все тримайте в таємниці і чимскоріше привезіть Муджібара Саттара в Англію».
Тим часом з Лондона полетіли в світ найрізноманітніші накази: на острів Маврікій, в столицю Ліберії Монровію.
Незабаром з'ясувалось, що дії страхової компанії «Ллойдс оф Лондон» були запізнілими. Муджібар Саттар надто довго лежав у лікарні й запізно звернувся до представника компанії в Кейптауні. На Маврікії з екіпажу «Куретаке-Мару» вже не було нікого, а Морський суд у Монровії, який розглядав справу, дійшов висновку, що суховантаж затонув унаслідок аварії головної машини та удару «високої» хвилі. «Висока» хвиля — це ще не до кінця вивчене наукою метеорологічне явище. Трапляється воно досить часто в Індійському океані біля берегів Африки, особливо на південь від Мадагаскару. Явище полягає в тому, що при зовсім спокійному морі раптом набігає зі швидкістю понад сто кілометрів на годину величезна хвиля. Часто її висота перевищує двадцять метрів. Удар такого водяного валу, якщо прийдеться на борт, міг перекинути й затопити корабель. Навіть великі танкери не можуть протистояти «високій» хвилі. Здебільшого, радіометеорологічна служба намагається завчасу сповістити кораблі про це грізне явище. Однак хвиля, котра спричинила катастрофу «Куретаке-Мару»,
У великому залі лондонської страхової компанії висить старий корабельний дзвін. Коли в штаб-квартиру надходить повідомлення, що корабель, зареєстрований у цій компанії, затонув, посильний б'є молотком у метал, який жалібно бринить. Майже не буває дня, щоб той дзвін не загув. Адже принаймні три четвертих усіх кораблів, які плавають по морях і океанах, застраховані у старій компанії «Ллойдс оф Лондон». І майже щоденно якийсь корабель потрапляє в царство Нептуна.
Посильний, який б'є у дзвін, так набив руку, що клієнти і працівники компанії по тональності й силі враз орієнтуються: затонула звичайна яхта, невеличкий суховантаж чи великий танкер.
Того дня, коли з Маврікію надійшло повідомлення про загибель «Куретаке-Мару», дзвін загув понуро, на повну силу. Корабель і вантаж були застраховані на величезну — навіть для «Ллойда» — суму: шістдесят вісім мільйонів доларів. Виплата такого відшкодування не підірвала б економічної основи могутньої компанії, бо ця сума розподілялась поміж десятками різних товариств по перестраховці, зате для них ця виплата була б досить відчутним ударом.
Звістка про те, що в Кейптауні перебуває колишній матрос з «Куретаке-Мару», чиї розповіді принципово відрізняються від офіційної версії катастрофи, дуже схвилювала дирекцію компанії. Представникові в Кейптауні доручили стерегти хворого Муджібара Саттара як зіницю ока і якомога швидше привезти його в Лондон. Передбачливий службовець зазначив у телеграмі до Кейптауна, що, в разі потреби, за рахунок компанії хворого можуть супроводжувати лікар і медсестра. Головне — усе тримати в таємниці.
Так скромний матрос з Бангладеш через три дні опинився в столиці Англії, де його поселили в невеличкому, зате затишному готелі «Грехем» на Блумсбері-стріт, 36, тобто зовсім близько від Британського музею та Оксфорд-стріт, у самому центрі міста. Звідти було рукою подати і до штаб-квартири «Ллойда».
Страхова компанія дбала про свою здобич. Хворого відвідав лікар, який констатував, що Муджібар Саттар чудово переніс подорож і невдовзі вже можна буде зняти гіпс та розпочати лікувальні вправи. Всі видатки компанія, звичайно, брала на себе.
Власник готелю Ян Лангер також дістав розпорядження по змозі виконувати бажання хворого і застереження: зважаючи на стан здоров'я, не варто пускати його на вулицю. Оскільки готель гарантував своїм гостям лише сніданок, Лангерові подавали сніданок у номер, бо як можна вимагати від хворого зі зламаною ногою сходити вниз. Обід та вечерю Муджібарові також мали приносити з поблизького ресторану. За це взялася жвава покоївка з дивним ім'ям Кася. За додаткові послуги платила, звичайно, страхова компанія.
За дивним збігом обставин двоє молодих чоловіків з'явилися в готелі «Грехем» того самого дня, коли літак з матросом приземлився в лондонському аеропорту. Ці чоловіки оселилися поруч із Саттаром, і, слід сказати, що бодай один із них завжди був у кімнаті. Окрім того, вони мали дивну звичку: ніколи не зачиняли дверей.
Оскільки Муджібар Саттар погано володів англійською мовою, компанія найняла перекладача, який розмовляв з матросом його рідною мовою. Плівку проявили і зробили по кілька відбитків кожного знімка. Знімки вийшли чудові, і Муджібар тішився, немов мала дитина. Особливо вдалими були знімки з панорамою порту та з «Куретаке-Мару» на першому плані. Видно було, як з корабля розвантажують темно-брунатну руду, а пізніше, в трохи іншому місці, завантажують у його трюми жовтий пісок.