Останній рейс
Шрифт:
— Тільки що по радіо передавали оповідання американського письменника… дай пригадати… прізвище в нього хитромудре… ага! О’Генрі. Так от у нього там двоє вкрали хлоп'я мільйонера, викуп вимагали. У нас би спробували, — міліція відразу злапає…
— Потрібен мені твій О’Генрі! Самотужки щось вигадаєм… Познайомлюся з сином, поведу його кілька разів до нас у цирк та за куліси, покажу три-чотири фокуси, от він в мене й повірить, як у господа бога. А потім і до самого під'їду. Запрошу, ніби між іншим, до Шкарбуна в Ясне і тишком-нишком відправлю його на той світ.
— На словах нібито все гладенько, а як
— Засіб випробуваний, осічки не давав, — з хвастощами запевнив Чернушкін.
— Де ж тобі довелось?
— Було, голубе, було, — Чернушкін поплескав Макогона по гострому коліну. — Багато знатимеш — рано постарієш.
… В 1942 році, дезертирувавши з Червоної Армії, Чернушкін здався в полон. В таборі для радянських військовополонених він видавав політпрацівників, комсомольців, комуністів. Потім Чернушкіна, як одного з кращих агентів гестапо, перекинули в одне обласне місто, де успішно діяли підпільники, під виглядом офіцера Радянської Армії, що втік з німецького концтабору. Знаючи десяток простих фокусів, Чернушкін, улаштовуючи на вулицях, у дворах невеликі видовища, заводив знайомства з людьми, показував сфабриковані в гестапо партквиток і посвідчення особи радянського командира і просив зв'язати його з партизанами. Провокаторові вдалося скористатися довірливістю людей і пролізти в підпільну організацію. За його донесенням гітлерівці арештували і замучили в катівнях гестапо майже всіх її учасників…
… З самого ранку Віті не пощастило. За сніданком батько прочитав телеграму: «Анатолій виїхав новосибірським вагон сім крп прошу зустріти прийняти крп обіймаю цілую Максим».
— Чи ба! Від Олійника! — вигукнув Валентин Филимонович. — Цілу війну з ним пройшов пліч-о-пліч, з одного казана їли. Анатолія ось таким знав, під стіл пішки ходив. Поспішайте, підемо зустрічати. Новосибірський поїзд прибуває о восьмій двадцять.
Вітя спробував було відпроситись до Альоші, але батько був невблаганним. І Вітин план провалився. Згнітивши серце, він змушений був поїхати на вокзал.
В таксі по дорозі додому Анатолій Олійник розповів, що він демобілізувався з Радянської Армії і має намір вступити до художнього інституту. Якщо Валентин Филимонович та Людмила Йосипівна нічого не мають проти, то під час складання екзаменів він поживе в них.
Коли Анатолія влаштували, Валентин Филимонович пішов на роботу, заборонивши перед цим синові виходити з дому. Вітя не знаходив собі місця. У нього були важливі новини, а він ніяк не може вирватись до товаришів. Вітя тинявся з кутка в куток, обмірковуючи, як би чкурнути хоча б на півгодини.
— Бабусю, — запропонував він, догідливо зазираючи в очі Надії Миколаївні, — тобі нічого не треба купити?
— Нічого.
— А сіль у нас є?
— Повна банка.
— Може, по хліб збігати?
— Поки ви їздили на вокзал, Оленка купила… То тебе не допросишся, а сьогодні дивись… Якщо нудишся знічев'я, піди у палісадник і зріж сухі гілки на трояндах.
Вітя знехотя поплентався в палісадник. Тільки-но він відрізав садовими ножицями сухий пагін, як почув:
— Хлопчику, підійди, будь ласка.
Біля паркану стояв, широко усміхаючись, незнайомець у білій шовковій сорочці з галстуком-метеликом. В одній руці він тримав невеликий чорний чемодан, геть
Вітя теж посміхнувся. Надто вже кумедною здалася йому борідка клинцем у незнайомця. «Точнісінько у цапа», — подумав Вітя.
— Давно на цій вулиці живеш?
— Десять років.
— Чи, бува, не синок Миколи Івановича Нестеренка?
— Ні. Мій батько Сахно.
— Ти диви! Буває ж такий збіг! Ну викапаний Микола! А я спочатку так і вирішив — ти Миколин синок… Ох, і здорово ж сьогодні припікає… О ти, великий з великих, найдобріший з добрих, — жартома почав незнайомець, — пожалій, зглянься на бідного чужоземця, почастуй втомленого подорожнього склянкою живлючої вологи.
— Вам води?
— Атож, і якнайхолоднішої.
Вітя виніс наповненого по вінця кухля. Незнайомець, смакуючи, поволі сьорбав маленькими ковточками і примовляв:
— Добра… добра… водичка… Що ж, — повернув він кухля, — я твій неоплатний боржник. — Незнайомець поставив на землю чемодан і поклав піджак на паркан. — Айн, цвай, драй… — він тричі розвів руки. — Є щось у мене? — показав долоні.
— Нічого, — здивовано промовив Вітя. Тоді незнайомець стиснув долоні в кулаки.
— Аліус, метіус, міонус, фікіус… Фу! Фу! — дмухнув він по черзі в кулаки. — Прошу! — і простягнув враженому Віті два шоколадних батони. — Пригощайтесь, молодий чоловіче… На жаль, не знаю, як вас звати.
— Вітя… Спасибі, я не люблю цукерок.
— Що ж ви любите, Вікторе… не маю честі знати ваше по батькові.
— Валентинович.
— Якщо ви, Вікторе Валентиновичу, не любите шоколаду, то… Айн, цвай, драй! — і незнайомець вийняв з Вітиної кишені яблуко.
— Здорово! — не втримався Вітя. — Як це у вас виходить?
— Е! — погрозив незнайомець пальцем. — Це таємниця… Я все можу, я доктор чорної і білої магії. В моєму розпорядженні п'ять тисяч джіннів. Варто мені тільки наказати — і вони виконають будь-яке моє бажання… Ну що ж, час і познайомитись. Га?
— Давайте! — із задоволенням згодився Вітя.
— Власне, ти вже відрекомендувався, ну, а я — Чернушкін Сергій Олександрович, — і церемонно вклонився, — адміністратор цирку, в минулому відомий ілюзіоніст Нурад-Дін… Ти, видно, здивований з моєї появи на вашій вулиці? Нічого дивного немає. Є в мене задушевний друг, Нестеренко Микола Іванович… Коли обидва були хлопчиками, приміром, такими, як ти, виступали в цирку партерними акробатами. Потім він захопився дресируванням леопардів, а я зайнявся фокусами… Почалася війна, і радянське командування закинуло мене в тил до німців. У партизанському загоні знову зустрілись… Під час одного з одчайдушно сміливих рейдів у тил фашистів, коли наш загін розгромив штаб німецького корпусу, взяв у полон генерала, трьох полковників, Миколу було поранено, і на літаку його відправили на Велику Землю… Я залишився в партизанському загоні, потім з нашою армією дійшов до Берліна, розписався на стіні рейхстагу… Відгриміли гармати, і я знову повернувся в цирк. А з другом, — зітхнув він, — втратив зв'язок, ніяк не можу його знайти. До війни на вашій вулиці жили його батьки, забув, у якому номері… Не доводилось чувати таке прізвище?