Останній рейс
Шрифт:
Вітя заперечливо хитнув головою. — Видно, поїхали, — з жалем мовив Чернушкін. — Всю вулицю обійшов, тільки ваш будинок лишився. Навіть у тих питав, — кивнув Чернушкін в бік двох геодезистів, один з яких застиг біля теодоліта, а другий стояв з рейкою посеред вулиці.
— Спробуйте звернутись в адресне бюро, — порадив Вітя.
— Ідея! Молодець! Дуже вдячний. Ну, одержуй за пораду.
Вітя здивовано розглядав невеликий рожевий квадратик картону з круглою печаткою.
— Що це?
— Контрамарка на сьогоднішню виставу
Вітя зітхнув і з жалем повернув контрамарку.
— Не пустять мене…
— Не пустять в цирк? Чого ж? — густі брови Чернушкіна звелися догори. — А-а!.. Здогадуюсь… завинив… покараний… А якщо я зайду, попрошу за тебе?
— З вами, звичайно, пустять…
— Отже, домовились: о шостій я зайду за тобою. Застану кого-небудь з рідних?
— Авжеж! Тато й мама в цей час уже вдома.
Тільки-но Чернушкін зник з очей, Вітя радісно застрибав на одній нозі і, побачивши сестричку, простягнув їй ножиці.
— Айн! Цвай! Драй! Будь ласка, забирай! А мені ніколи — в цирк треба збиратися!
НА ВЕРТОЛЬОТІ ЗА МАКОГОНОМ
На фабриці «Спартак» Єлізаров і Луговий більш як дві години пробули у відділі кадрів, вивчаючи особові справи. Але серед осіб, що працюють на фабриці, не знайшлося жодної, ім'я якої починалося б на О, по батькові — на С і прізвище — на М. Було два Опанаси, проте дальші їхні ініціали не збігалися. Стало ясно: «ОСМ» на фабриці не працює. Луговий і Єлізаров зайшли до секретаря партійної організації. Назустріч їм підвівся, помітно накульгуючи на ліву ногу, невеликий на зріст вже немолодий чоловік з жвавими сірими очима.
— Кореняк, — простягнув він руку. — Прошу сідати.
— Вчора у вас був майор Кульбич, — почав Єлізаров.
— Так, так. Добре, що ви приїхали. Сьогодні наш комсомолець Гонтар, — він призначений завскладом замість Тетері, приніс оцього папірця. Він знайшов його в столі Тетері. Подивіться. — Кореняк подав комісарові чвертку видертого із зошита аркуша.
Луговий підсунув стільця до Єлізарова. Рукою Тетері хімічним олівцем було написано і навхрест перекреслено: Оп. М. 42 м. Рат.
— Звичайно, «Оп», — сказав комісар, –
Опанас… І поряд «М»… Якщо раніш у нас були лише припущення, що загадкового «О СМ» звати Опанасом, то тепер, — він розправив записку, — це підтверджує сам Тетеря. Власне, товаришу Кореняк, ми до вас саме в цій справі. Ви відбудовували фабрику відразу ж після звільнення міста від німців…
— Було таке… Направив мене обком партії після поранення та контузії.
— Чи не пригадаєте, були на фабриці Опанаси, прізвища яких починались з «М»?
— Та як його сказати, — пригладив поріділе волосся Кореняк. — Минуло мало не два десятки років… Багато води збігло. Але як треба, то треба. Постараюсь пригадати. За точність не поручуся, фабрика,
Кореняк пригадав ще з десяток чоловік, але жодного підхожого серед них не було.
— У вас працює головним бухгалтером Поніманський. Що він являє собою? — спитав Луговий.
— А, Михайло Семенович… Особисто я недолюблюю його. Хвалько, підлабузник… Як колишній директор Світловидов приймав його на роботу, я був інспектором відділу кадрів і заперечував — Поніманського раніш судили за розкрадання соцвласності. Але Світловидов не зважив на мою думку…
Попрощавшись з Кореняком, комісар запропонував Луговому, оскільки вони вже на фабриці, зайти до ревізорів.
Андрій Остапович прочинив засклені двері. В кабінеті, крім Сахна, були Поніманський і Шкарбун.
— Не поспішайте з висновками, — гарячкував Поніманський, притискуючи руки до грудей, — напевне вкралася якась помилка, непорозуміння… Щокварталу ми звіряли кожний документ з Гнатом Онуфрійовичем.
Шкарбун поквапно хитнув головою.
— Почекайте хоча б два дні. Розберемось. Цього бути не може. Таке розходження… Чого ж ви мовчите, Гнате Онуфрійовичу! Негідник Тетеря навмисне заплутав облік, а нас з вами роблять шахраями… Скільки казав, наполягав, вимагав: вигнати його негайно. От і дочекалися… Та й…
Помітивши Лугового, Сахно зупинив Поніманського.
— Заждіть хвилинку, — і вийшов у коридор. — Ви до мене?
— З ким ви так бурхливо розмовляєте? — поцікавився комісар.
— Це головний бухгалтер Поніманський і начальник цеху Шкарбун. Ми виявили розходження в накладних між бухгалтерією, складом сировини і цехом. У мене враження: облік навмисне заплутувався. І не лише Тетерею…
— І на велику суму розходження? — спитав Луговий.
— Чимало. 19 560 карбованців 37 копійок.
— Коли ви, товаришу Сахно, остаточно розберетесь? — спитав комісар.
— Через три-чотири дні закінчимо.
— Добре, тільки не пізніше. Ну, не буду затримувати. До побачення.
Проходячи територією фабрики повз нові із залізобетону й скла корпуси, Луговий міркував уголос:
— 42 метри в записах Тетері в книжці Блока не зустрічаються… Треба гадати, це остання його крадіжка. Ратин, звичайно, призначався «Опанасові С М», але з якихось причин до нього не потрапив. От він і закреслив 42 метри. Чи немає тут зв'язку, Кириле Романовичу?