Останнi орли
Шрифт:
Мова доньки пiдбадьорила губернатора, i вiн, схопивши за руку свою любу Веронiку, вигукнув з пiднесенням:
— Так, я виконаю свiй обов'язок, моє кохане дитя, i ти мене в цьому пiдтримаєш!
Спершу звiстка про Гонтину зраду викликала серед мешканцiв Уманi такий розпач, що всi немов очманiли вiд жаху: чоловiки скам'янiли, а жiнки ридали, металися по майдану, били себе в груди й рвали коси; матерi шукали своїх дiтей i топтали пiд ноги чужих… Стогiн, крики, зойки зливалися в якесь страхiтливе виття, й воно неслося далеко за мiсто, аж до гайдамацьких полчищ.
Якби вчасно не наспiли Младанович i Шафранський, то зацiпенiла вiд жаху сторожа не зачинила б навiть брами, i Гонта з Залiзняком увiйшли
Але Шафранський своїми палкими, завзятими словами знову вдихнув одвагу в сторопiлих попервах Маккавеїв i навiть зумiв заспокоїти жiнок та змусити багатьох iз них припинити марнi плачi й приєднатися до захисникiв фортецi.
Пiсля об'єднання повстанцi, кiлькiсть яких уже дiйшла до сорока тисяч пiших i кiнних бiйцiв, на короткiй радi вирiшили негайно штурмувати Умань;
Гонта доводив, що жодного справжнього захисника у фортецi не зосталося: всi мiщани й городяни розбiглися, а вельможна шляхта i євреї не зможуть чинити стiйкого опору…
— Зараз вони всi там почманiли, й коли їм не дати отямитись, а вдарити, не гаючи часу, з усiх бокiв, то ще до вечора мiсто буде в наших руках! — закiнчив сотник.
— Хай буде по-твоєму, — згодився Залiзняк. — Хоча мої молодцi волiють битися в чистому полi, та для Уманi спробуємо!
Шафранський, поставивши на валах стрiльцiв з мушкетами й пищалями, хотiв був податися через браму до нових шанцiв, якi сполучали мiсто з озером, але його зупинили вигуки вiстових iз веж:
— Ворог спiшився й оточує фортецю!
Комендант розгадав намiр гайдамакiв i звелiв бити на сполох, щоб i табiр попередити про небезпеку, а сам тим часом наказав негайно копати пiдземний хiд, котрий би з'єднав мiсто з табором.
Не встигли гайдамаки роздiлитися на чотири загони й наблизитися на певну вiдстань до мурiв фортецi, щоб зручнiше було кинутися на приступ i нестримними хвилями знести всi перепони, як з губернаторської фортецi гримнули важкi гармати; клуби густого диму вiдразу оповили вежi й бiлою пеленою почали опускатися над мiстом; iз свистом i шипiнням розсiкаючи повiтря, полетiли на гайдамацькi полчища чавуннi ядра й пронизали їх, поваливши на землю десятки людей. Стрункi лави здригнулися, змiшались i подалися назад, вiдразу перетворившись iз правильних прямокутникiв у безформнi й безладнi юрби; але отамани кинулися вiдновлювати лад у своїх частинах, запалюючи й пiдбадьорюючи бiйцiв; та ледве вишикувалися лави, як знову гримнули гармати й знову змiшали людей у безладнi юрби… Тодi до вiдступаючих загонiв пiдлетiли головнi ватажки й скомандували: "Вперед! Бiгом!"
Усi кинулися вперед i перехопилися через смугу вогню з верхнiх батарей; та комендант передбачив це й заздалегiдь наказав набити гармати нижнього валу картеччю; коли розпаленi боєм повстанцi добiгли до лiнiй, якi обстрiлювалися нижнiми батареями, Шафранський скомандував: "Вогонь!"
Земля здригнулася, в амбразурах спалахнули блискавки й з оглушливим громом понесли назустрiч смiливцям вихор картечi… Залунали крики й стогiн, лави змiшалися, сотнi трупiв перегородили дорогу… Гайдамаки похитнулися… але це була тiльки мить… Залiзняк, Гонта i Найда, зiскочивши з коней, кинулися вперед… Залунали вигуки: "На вали! Там гармати не страшнi! Коли й рубай собак!" — i збуджена маса нестримно, мов ураган, ринула на приступ, не давши обложеним часу знову набити гармати; сп'янiлi вiд дикого шаленства, не бачачи нiчого перед собою, видерлися повстанцi на перший вал, укрiплений низьким частоколом, i остовпiли: за валом iшов глибокий та широкий рiв, оперiзуючи довкола головний, крутий i високий вал; на його гребенi стримiв у два ряди височезний, з дубових колод частокiл з брустверами, бiйницями, вежами й вузькими просвiтами для рушничної стрiльби; саме за тим частоколом тiсними
Шафранський, Младанович, шляхта, що збiглася в Умань, i навiть дочка губернатора Веронiка — усi були на валах i пiдбадьорювали своєю безстрашнiстю цих вояк, котрi ще нiколи не були в бою. А втiм, розпач i смерть, що стояла перед очима в обложених, навiть боязким надали шаленої вiдваги: адже нiхто не чекав од ворога нi жалощiв, нi пощади!
Коли гайдамаки видерлися на малий вал i почали ламати частокiл, новi Мак-кавеї зустрiли їх таким нищiвним огнем з рушниць, мушкетiв та пищалей, що навiть сам Шафранський здивувався; i хоч їхнi пострiли й не були такими влучними, як у досвiдчених стрiльцiв, зате вони гримiли часто й безупинно: одному євреєвi допомагали ще п'ятеро чи шестеро, набиваючи й мiняючи рушницi… Пороховий дим немовби одурманював їх, збуджуючи гарячкову енергiю.
Повстанцi були враженi цим пекельним трiскотiнням, що виривало з їхнiх лав десятки товаришiв; покладаючись на Гонтинi слова, вони зовсiм не чекали опору, сподiваючись, що у фортецi, крiм євреїв i гладкого панства, нiкого немає, а тут раптом — справжнє пекло!.. Гайдамаки не запасли нi драбин, нi кiлля, нi мотуззя… як же пiд таким градом куль спускатися в рiв, не маючи можливостi видертися звiдти на високий земляний вал з навислим вгорi бруствером?
Приступ вiвся лише з трьох бокiв, бо з четвертого був табiр, теж обгороджений валами. Незважаючи на нищiвний рушничний вогонь, частокiл у багатьох мiсцях першого валу було зруйновано, i вiдчайдушнi смiливцi почали стрибати та на поясах спускатися в рiв, але вибратися з нього на другий, ще вищий, вал не могли й марно гинули вiд куль, що летiли зверху.
Першi завзятцi, наклавши головами, остудили запал атакуючих… I вони, замiсть того, щоб розбирати частокiл, почали ховатися вiд куль, що дзижчали навколо роями, за уцiлiлим валом.
— Що ж, пане Гонто, — крикнув Залiзняк, обурений цим страшним винищенням, — потрапили в пастку?..
— Прости, батьку, — вiдповiв, знявши шапку, сотник. — Не сподiвався я; бий мене сила божа, коли я чекав, щоб отi вояки стiльки бiди наробили!.. Ну, ми їх вiзьмемо не києм, то палицею!.. Треба тiльки зруйнувати табiр, що по той бiк фортецi, тодi мiсто й два днi без води не протримається…
Залiзняк звелiв сурмити вiдступ i сам бiгом проскочив небезпечнi лiнiї вогню. Бачачи вiдхiд ворога, хоробрi Маккавеї зчинили оглушливий радiсний гвалт.
Повстанцi пiсля невдалого приступу обложили Умань залiзним кiльцем i, влаштувавши невелику батарею з шести гармат, захоплених у Чигиринi, почали лiниво обстрiлювати фортецю. Уманськi гармати теж вiдповiдали чавунними ядрами… Цiєю перестрiлкою, яка нi тiй, нi iншiй сторонi не завдавала особливої шкоди, i закiнчився день.
Та коли стемнiло, Залiзняк з Гонтою свiжими силами з двох бокiв ударили на укрiплений табiр i незабаром взяли його. Захисники фортецi з височини стiн бачили, як обложенi спершу вiдповiдали шаленим вогнем, вiдбиваючи чорнi юрби повстанцiв, що, наче демони, видиралися на вали; але згодом стрiлянина вщухла, i гайдамацька лавина, увiрвавшись до шанцiв, затопила їх своїми нестримними хвилями…
З жахом прислухалися уманцi до страшних зойкiв, якi долинали з табору, i радiсть, що було охопила їх пiсля перемоги, змiнилася вiдчаєм.
— Воду вiдрiзано! Ми загинули! — залементували жiнки. Їхнi крики вiдразу вплинули на самопочуття мiлiцiї… Шафранському довелося докласти чимало зусиль, щоб заспокоїти переляканих уманцiв: вiн почав гучно всiх запевняти, що в губернаторському ставку є джерела, i коли ощадливо користуватися водою, то її вистачить на кiлька тижнiв; а днiв за три, за чотири сюди, на виручку обложеним, прибуде коронне вiйсько хороброго й славетного регiментаря пана Стемпковського.