П'ятнадцятирічний капітан
Шрифт:
На другому кубику стояло велике «В».
Цього разу Джек скрикнув із подиву.
На його крик підбігли місіс Уелдон, капітан Халл і Дік Сенд, які гуляли на палубі. Малий Джек розповів їм про чудну поведінку Дінго.
Дінго розрізняв літери! Дінго вмів читати! У цьому немає сумніву! Джек це сам бачив!
Дік Сенд хотів забрати обидва кубики й віддати їх своєму другові Джеку, але Дінго загрозливо вискалив зуби.
Однак Джек усе ж якось забрав кубики й поклав їх у ряд.
Дінго знов — раз і вдруге — кинувся туди, ще раз схопив ті самі кубики й повідносив їх убік. Потім ліг, поклавши на кубики обидві лапи й усім своїм виглядом показуючи, що нікому їх не віддасть.
На кубики з іншими літерами собака не звертав уваги, неначе вони не існували.
— Дивна річ! — зауважила місіс Уелдон.
— Справді, дуже дивна, — відповів капітан Халл, пильно дивлячись на літери.
— «С. В.», — сказала місіс Уелдон.
— «С. В.», — повторив капітан Халл. — Саме ці літери вигравіювано на нашийнику Дінго!
Повернувшись до старого негра, він спитав:
— Томе, ви, здається, говорили, що цей пес належав капітанові «Вальдека» від недавнього часу?
— Еге ж, містере капітан, — відповів Том. — Дінго пробув на кораблі років два.
— І ви також казали, що капітан «Вальдека» підібрав його на західному березі Африки?
— Так, неподалік од гирла Конго. Я не раз чув, як капітан казав це.
— І ніхто не дізнався, — вів далі капітан Халл, — чий це пес і звідки він там узявся?
— Ніхто, містере капітан. Із знайденими собаками гірше, ніж з дітьми. У них немає ніяких документів; до того, вони не можуть нічого розповісти.
Капітан Халл мовчав, замислившись.
— Невже ці дві літери щось вам нагадують? — спитала місіс Уелдон через якийсь час
— Так, місіс Уелдон, вони навіюють мені один спогад. А втім, можливо, що це дивний збіг.
— Який?
— Ці літери можуть мати певне значення й указати нам шлях до з'ясування долі одного безстрашного мандрівника.
— Що ви маєте на увазі?
— Зараз я все поясню, місіс Уелдон. 1871 року, тобто два роки тому, за дорученням паризького географічного товариства один французький мандрівник вирушив до Африки з метою перетнути її з заходу на схід. Відправною точкою було саме гирло Конго, а кінцевою — мис Дельгадо в гирлі Ровуми, що за її течією він мав спуститися. Ім'я цього мандрівника — Самюель Вернон.
— Самюель Вернон? — повторила місіс Уелдон.
— Так, місіс Уелдон. Так-от — його ім'я й прізвищ ще починаються якраз з отих літер, що їх вибрав Дінго з-поміж інших і які вигравіювані на його нашийнику.
— Справді! А що було далі з цим мандрівником?
— Він вирушив у експедицію, й відтоді від нього — ні чутки, ні вістки.
— Жодної? — спитав Дік Сенд.
— Жодної.
— То що, на вашу думку, з ним сталося? — спитала місіс Уелдон.
— Гадаю, Самюелю Вернону не пощастило дістатися до східного берега Африки: або ж його взяли в полон тубільці, або він загинув у дорозі.
— Виходить, Дінго…
— Дінго міг належати йому, і — якщо моє припущення слушне — собаці поталанило більше, ніж його хазяїнові: він вернувся до гирла Конго, де його і підібрав капітан «Вальдека».
— Стривайте, — зауважила місіс Уелдон, — а вам відомо, що цей французький мандрівник узяв із собою собаку, чи це тільки ваш здогад?
— Це тільки мій здогад, місіс Уелдон, — відповів капітан Халл. — Але єдине певне: Дінго знає саме оці дві літери «С», «В», які є ініціалами французького мандрівника. Проте як він навчився їх пізнавати — цього я пояснити не можу. Але ще раз повторюю: Дінго добре знає ці літери. Дивіться — він їх підштовхує лапою, ніби просить і нас прочитати.
— А хіба Самюель Вернон сам вирушив у мандрівку від гирла Конго? — спитав Дік Сенд. — Цього я не знаю, — відповів капітан Халл. — Але цілком імовірно, що він узяв з собою загін тубільців.
Аж тут з камбуза на палубу вийшов Негору. Спершу ніхто його не помітив і не міг бачити того дивного погляду, яким утупився він у Дінго, коли помітив дві літери, що їх той і далі охороняв. Але Дінго, вгледівши кока, люто загарчав, вискаливши ікла.
Негору загрозливо махнув рукою на собаку і відразу повернувся до камбуза.
— Тут криється якась таємниця! — прошепотів капітан Халл, котрий не пропустив жодної подробиці з цієї короткої сцени.
— Чи ж не дивно, — мовив Дік Сенд, — що собака навчився розрізняти літери абетки?
— О, ні! — вигукнув малий Джек. — Мама мені часто розповідала про собаку, що вмів читати, писати й навіть грати в доміно, як справжній шкільний учитель.
— Мій любий хлопчику, — відказала, усміхаючись, місіс Уелдон. — Той пес — звали його Муніто — не був таким ученим, як тобі здається. Коли вірити тому, що мені розповідали, він не міг розрізняти літери, з яких мав складати слова. Річ тут була в іншому. Його хазяїн, хитрий американець, помітивши, що в Муніто надзвичайно тонкий слух, вирішив обернути це собі на користь. Він став розвивати це чуття й досяг урешті неабияких успіхів.
— Чого ж він досяг, місіс Уелдон? — спитав Дік Сенд, якого ця розповідь зацікавила не менше, ніж малого Джека.
— А ось чого, друже мій. Коли Муніто мав «працювати» перед глядачами, на столі розкладали кубики з літерами. Собака ходив по столу, чекаючи, поки хтось назве слово, щоб потім його скласти. Але неодмінною умовою було те, щоб це слово почув його хазяїн.
— Отже, коли б хазяїна не було… — почав був юнак.
— … то пес нічого не зміг би скласти, — доказала місіс Уелдон. — І ось чому. Кубики з літерами лежали на столі. Муніто ходив туди й сюди вздовж цієї абетки. Коли він підходив до літери, яку мав узяти для названого слова, то зупинявся. Але зупинявся тому, що чув те, чого ніхто з публіки не міг почути — клацання зубочистки в кишені американця. Оце клацання й було для Муніто сигналом. Він брав кубик, далі другий, третій … Отак урешті й виходило слово.
— Оце й весь секрет? — нишкнув Дік Сенд.
— Оце й весь секрет. Дуже просто, як і все в циркових фокусах. Без американця Муніто не був би Муніто. Тим-то мене й дивує, що Самюеля Вернона — якщо не він був хазяїном Дінго, — немає поблизу, а пес однаково впізнав літери.
— Це й справді дуже дивно, — погодився капітан Халл. — Однак бачите — пес бере тільки дві літери, завжди ті самі, а не складає будь-яке назване слово. Зрештою, той собака, що дзвонив біля монастирської брами, щоб дістати, недоїдки, призначені для роздачі старцям, або ж той, що через день, навпереміну з інший псом, крутив рожен і не хотів робити цю роботу не в свою чергу, — можливо, ці собаки досягли більших успіхів в галузі розумної діяльності, яка властива; людині. Та хай там як, а перед нами незаперечний факт: з усіх літер абетки Дінго вибрав тільки дві «С» і «В». Інших він, здається, не знав. Тож треба зробити висновок: з якихось невідомих нам причин у його свідомості закарбувались тільки оці дві літери.