П'ятнадцятирічний капітан
Шрифт:
— Дінго, Дінго! Ай-ай-ай! — мовила вона. — І оце та так підбадьорюєш своїх друзів? Ану-бо гавкни гарно, як ти вмієш: дзвінко, радісно!
Але собака більше не надавав голосу; він звільна підійшов до місіс Уелдон і лизнув їй руку.
— Він не махав хвостом! — пошепки мовив Том. — Лихий знак! Лихий знак!
І майже тієї самої миті Дінго наїжився й люто загарчав. Місіс Уелдон озирнулася. З камбузу вийшов Негору і попрямував на ніс, мабуть, щоб подивитися на полювання.
Дінго метнувся назустріч кокові.
Негору схопив із палуби вимбовку й став в оборону.
Дінго намірився схопити його за горлянку.
— Назад, Дінго, назад! — закричав Дік Сенд, залишивши на мить свій спостережний пост і кинувшись на бак. Місіс Уелдон теж силкувалась спинити собаку
Дінго неохоче послухався й з глухим гарчанням повернувся до юнака.
Негору не мовив і слова, тільки на якусь мить зблід. Відтак, кинувши вимбовку 45, подався до своєї каюти.
— Геркулесе, — мовив Дік Сенд. — Доручаю вам пильно стежити за цим чоловіком!
— Стежитиму якнайпильніше! — відповів Геркулес, стискаючи, мовби на підтвердження, двоє здоровенних кулачисьок.
Місіс Уелдон і Дік Сенд знов перевели погляди на шлюпку, що швидко віддалялася.
Тепер вона видніла маленькою цяткою серед морського обширу.
Розділ VIII
СМУГАЧ
Досвідчений китобій, капітан Халл ніколи не покладався на щасливий випадок. Полювання на смугача — важка справа. Тут не слід легковажити жодною пересторогою. І капітан Халл не легковажив.
Насамперед він наказав стерновому підходити до кита проти вітру, щоб не виказати шумом свого наближення.
Тож Говік скеровував шлюпку по видовженій кривій, щоб у такий спосіб обійти червонясте поле, посеред якого плавав смугач, і опинитися з протилежного боку.
Боцман Говік, старий бувалий моряк, відзначався неабиякою витримкою. Капітан Халл у всьому довіряв йому і міг цілком покластися на нього у найвідповідальнішу мить.
— Увага, Говіку! — мовив капітан Халл. — Спробуймо заскочити смугача зненацька^ Постарайтеся тихенько підійти до нього на відстань, звідки його ножна дістати гарпуном.
— Ясно, капітане, — відповів боцман. — Я йтиму краєм червонястого поля так, щоб вітер увесь час віяв у наш бік.
— От і гаразд! — сказав капітан Халл. І докинув, звертаючись до матросів: — Тепер веслуйте якнайтихіше, хлопці.
Весла, позолочені сонячними блищиками, тихо опускались у воду.
Шлюпка, вміло керована боцманом підійшла до поля червоних рачків. Весла штирборту ще занурювались в зелену й прозору воду, а по тих, що з бакборту, вже стікала краплями червона, схожа на кров, рідина.
— Вино і вода! — зауважив один
— Так, — відповів капітан Халл. — Але вода така, що її не можна пити, а вино — і в рот не візьмеш. А тепер тихо, хлопці, і наляжмо на весла!
Керована боцманом шлюпка безшумно ковзала по поверхні цих ніби аж масних вод, як по шарові жиру.
Смугач не ворушився й, здавалось, не помічав шлюпки, що обходила його.
Йдучи по цьому колу за наказом капітана Халла, шлюпка віддалялася від «Пілігрима», який здавався чимраз меншим у далечині.
Всі предмети в морі, коли від них одпливаєш, дуже зменшуються — так, мовби дивишся на них з протилежного кінця підзорної труби. Цей обман зору пояснюється, певно, тим, що серед морських просторів нема з чим порівняти предмет, який віддаляється. Отак було із «Пілігримом», котрий меншав на очах і, здавалося, стояв набагато далі, ніж насправді.
Через півгодини після того, як капітан Халл з командою залишили судно, вони обпливли смугача, вийшовши на нього проти вітру; тварина була тепер на півдорозі між шлюпкою й «Пілігримом».
Настав час наблизитись до кита, і це слід було зробити якомога тихіше. Може, вдасться підійти до нього майже впритул, не привернувши уваги, й загарпунити його.
— Тихіше, хлопці! — наказав капітан Халл.
— Межі вдасться, — озвався Говік, — що наша рибинка щось почула! Вона вже не сопе так гучно, як досі
— Тихіше! Тихіше! — повторив капітан Халл.
Через п'ять хвилин шлюпка перебувала за кабельтов од смугача.
Стоячи на кормі, боцман спрямовував човна до лівого боку кита, водночас стараючись триматися на певній відстані від його страшного хвоста, одного удару якого було б досить, аби розтрощити надрузки їхню шлюпку.
А на носі стояв капітан Халл в гарпуном у руці, яким він мав завдати першого удару. З усієї його постави було видно: гарпун неодмінно влучить у товстелезну спину, що горбом виступала в води.
Поряд з капітаном у цебрі лежала перша з п'яти бухт линви, міцно прив'язаної до гарпуна. До цієї линви можна буде по черзі доточити інші чотири, якщо кит пірнатиме на велику глибину.
— Приготуватись! — стиха скомандував капітан Халл.
— Єсть! — відповів Говік, міцніше стискаючи весло в своїх широких руках.
— Підходь! Підходь!
Боцман став виконувати команду, і шлюпка порівнялася з китом, ідучи повз нього на відстані якихось десяти футів.
Смугач уже не рухався й, здавалось, заснув. Кити, що їх заскакують отак зненацька під час сну, — дуже легка здобич. Часто їх удається забити першим ударом.
«Дивно, що він не ворушиться! — подумав капітан Халл. — Не може бути, щоб цей мамула спав, і все ж… Тут щось не те!»
Те саме подумав і боцман, намагаючись роздивитися другий бік тварини, хоч і намарне.