П'ятнадцятирічний капітан
Шрифт:
Капітан Халл і два матроси встигли вдарити тварину списами, намагаючись влучити в якийсь важливий для життя орган.
Смугачиха спинилася й, пустивши високо вгору два струмені забарвленої кров'ю води, знов кинулась на шлюпку. Величезна тварина посувалася стрибками й здавалася ще страхітливішою.
Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, побачивши такого велета.
Говік і цього разу зумів уникнути удару, відвівши шлюпку вбік.
Коли смугачиха мчала мимо, їй знов завдали три глибокі рани списами. Пливучи, тварина так сильно била по воді своїм страшним хвостом, що піднялася велетенська хвиля, неначе зненацька схопився шторм. Шлюпка мало не перекинулася й, зачерпнувши бортом води, заповнилася до половини.
— Відра! Відра! — закричав капітан Халл.
Два матроси, кинувши весла, заходились швидко вичерпувати воду. Тим часом капітан Халл перерубав линву, в якій уже не було потреби. І то слушно: розлючена від болю тварина й не думала тікати. Тепер нападала вона, і її агонія несла з собою страшну загрозу.
Вона втретє повернулася носом до шлюпки і пішла в атаку.
Але напівзатоплена шлюпка вже не могла маневрувати так легко, як досі. Тепер вона навряд чи уникла б удару, переставши слухатись керма; тим паче не могла вона втекти. Хоч хай як матроси налягали на весла, прудка смугачиха наздогнала б їх кількома змахами плавців. Треба було думати вже не яро напад, а про самооборону.
Капітан Халл розумів це дуже добре.
За третьою атакою вдалося тільки послабити удар. Промчавши мимо, смугачиха зачепила шлюпку одним з передніх плавців з такою силою, що Говік упав.
Жоден з трьох списів, як на лихо, підбитих поштовхом, не влучив у ціль.
— Говіку! Говіку! — гукнув капітан Халл, ледве встоявши на ногах.
— Я тут, капітане! — відповів боцман, підводячись. — У мене все в порядку!
Раптом він побачив, що його кормове весло зламалось навпіл.
— Візьми друге весло! — сказав капітан Халл.
— Єсть! — відповів Говік.
Цієї миті всього за кілька метрів од шлюпки вода ніби закипіла — й на поверхню випливло китеня.
Смугачиха побачила своє маля й чимдуж кинулась до нього.
Це зробило боротьбу ще запеклішою: смугачиха мала битися за двох.
Капітан Халл глянув у бік «Пілігрима» й відчайдушно замахав жердиною з вимпелом на кінці.
Але чим міг зарадити Дік Сенд, який зробив усе можливе на перший капітанів сигнал?
Вітрила на «Пілігримі» вже наставили, й вітер став наповнювати їх. Та, на жаль, на шхуні-бригу не було парової машини з гвинтом, щоб прискорити хід. Спустити на воду шлюпку з неграми і поквапитись на підмогу капітанові? Однак це б забрало хтозна-скільки часу, до того ж юнак мав од капітана наказ — не покидати судна, хоч би що там сталося. Він усе ж наказав спустити на воду кормову шлюпку й вести її на буксирі, щоб капітан і команда могли скористатися з неї, коли б виникла така потреба.
Тим часом смугачиха, прикриваючи собою маля, знов кинулась в атаку. Цього разу вона йшла так, ніби твердо постановила собі не схибити.
— Пильнуйте, Говіку! — востаннє крикнув капітан Халл. — Пильнуйте!
Але боцман був тепер обеззброєний. Замість довгого кормового весла, що діяло як важіль, він тримав у руках коротке гребне весло.
Він спробував повернути шлюпку.
Та всі його зусилля були марні.
Матроси зрозуміли — вони загинули. Підхопившись на ноги, вони відчайдушно закричали, і крик цей, можливо, почули на «Пілігримі».
Морське чудовисько вдарило по шлюпці своїм страшним хвостом.
Підкинута догори неймовірною силою, шлюпка розлетілася на три частини, що попадали у вир, серед якого вертілася смугачиха.
Нещасні матроси, хоча й усі тяжко поранені, ще б змогли втриматися на воді, якби їм удалося схопитися за уламки шлюпки.
З «Пілігрима» встигли побачити, як капітан Халл допомагав це зробити боцманові Говіку…
Але смугачиха, конаючи в страшній агонії, борсалась як навіжена, підстрибуючи, крутилася на місці й несамовито била хвостом по воді.
Протягом кількох хвилин годі було щось розібрати в цім воднім смерчі, що розлітався бризками та піною, розкочуючи на всі боки велетенські хвилі.
Коли Дік Сенд із неграми кинулись у шлюпку й за чверть години підпливли до місця побоїща, то не застали там уже нікого живого.
На поверхні червоної від крові води плавали самі тільки уламки шлюпки.
Розділ IX
КАПІТАН СЕНД
Скорбота і жах — такі почуття охопили пасажирів, свідків цієї катастрофи. Всі були приголомшені смертю капітана Халла й матросів.
Страшна сцена розігралася в них майже на очах, а вони були безсилі бодай щось зробити для порятунку товаришів! Вони навіть не встигли вчасно підплисти на шлюпці, щоб підібрати поранених, не встигли заступити судном шлях смугачисі з її страшним хвостом. І капітан Халл з командою навіки зникли в морській безодні…
Коли шхуна-бриг підійшла до місця катастрофи, місіс Уелдон упала навколішки, звівши руки до неба.
— Помолімося! — мовила набожна жінка. — Помолімося за нещасних!
Поруч з нею, плачучи, став навколішки малий Джек. Бідний хлопчик усе зрозумів. Дік Сенд, Нен, Том та інші негри стояли зі схиленими головами, проказуючи молитву за місіс Уелдон.
— А тепер, друзі мої, — мовила до супутників місіс Уелдон, — попрохаймо у Всевишнього сили й відваги для нас самих!
Атож! Їхнє становище було таке важке, що їм залишалося тільки чекати порятунку від Всевишнього.
На «Пілігримі» не було ні капітана, щоб командувати, ні матросів, щоб виконувати команди. Судно перебувало серед безкраїх просторів Тихого океану, за сотні миль до найближчого берега, віддане на ласку вітру та хвиль.
Яка ж то лиха доля послала цього смугача назустріч «Пілігримові»? Яка ще лихіша доля спонукала нещасного капітана Халла, такого обережного й завбачливого, вирушити на полювання заради того, щоб довантажити трюми? І яка жахлива — хоч хай і поодинока в історії китового промислу — катастрофа: загинула вся команда китобійної шлюпки!
Так, лихо було страшне.
На борту «Пілігрима» не зосталося жодного моряка!
Ні, один усе ж зостався: Дік Сенд! Але він — молодий матрос, п'ятнадцятирічний юнак! Однак тепер він — капітан, боцман, матрос, одне слово, уособлює собою всю команду.
На борту є пасажири — мати з сином та їхні супутники, і це ще дужче ускладнювало становище.
Правда, є ще п'ятеро негрів. Це славні, хоробрі, сумлінні люди, готові виконувати його накази, однак вони анічогісінько не тямлять у морській справі!