П'ятнадцятирічний капітан
Шрифт:
І ось нарешті вона довідалася про них.
6 червня, через три дні після похорону Муані-Лунга, Негору прийшов до факторії. Він відразу попрямував до хатини своєї бранки.
Місіс Уелдон була сама. Кузен Бенедікт подався на свою щоденну наукову екскурсію. Малий Джек грався десь на подвір'ї під наглядом Халіми.
Негору штовхнув двері, зайшов і, не вітаючись, мовив:
— Місіс Уелдон, Тома і його супутників продано купцеві з Уджіджі.
— Бідолахи! — сказала місіс Уелдон, утерши сльозу.
— Нен померла в дорозі, Дік Сенд загинув…
— Нен померла! І Дік! — скрикнула місіс Уелдон.
— Так, справедливість вимагала, щоб ваш п'ятнадцятирічний капітан заплатив життям за вбивство Гарріса, — відповів Негору. — Ви самі в Казонде, місіс Уелдон, зовсім самі, і мій тут над вами верх! Це кажу я, колишній кок із «Пілігрима»!
На превеликий жаль, Негору говорив правду. Старого Тома, його сина Бета, Актеона та Остіна напередодні погнали в каравані невільників до Уджіджі. Вони так і не побачили місіс Уелдон, ба навіть не знали, що їхня товаришка в нещасті теж у Казонде. Тепер вони верстали шлях до Великих Озер — сотні довгих-довгих миль… Мало кому пощастить дійти, і майже нікому — повернутися звідти…
— Що вам треба від мене? — прошепотіла місіс Уелдон, не дивлячись на Негору.
— Місіс Уелдон, — різко сказав португалець, — я міг би помститися вам за всі приниження, яких зазнав на борту «Пілігрима». Однак з мене досить і смерті Діка Сенда. Мої ж наміри щодо вас…
Місіс Уелдон мовчки дивилася на нього.
— Ви, — провадив Негору, — ваш син і той недоумок, що гасає за мухами, маєте певну торгову цінність, яку я думаю вигідно реалізувати. Одне слово, я всіх вас продам!
— Я — вільна людина! — твердо мовила місіс Уелдон.
— Якщо я захочу, ви станете рабинею.
— Хто посміє купити білу жінку?
— Є людина, яка заплатить стільки, скільки я з неї заправлю.
Місіс Уелдон на мить схилила голову: вона знала, що в цій жахливій країні все можливо.
— Ви мене зрозуміли? — спитав Негору.
— Хто ж ця людина, якій ви надумали мене продати?
— Кому продати чи з кого взяти за вас гроші — певно, це вас цікавить? — глузливо посміхнувся Негору.
— Як звуть ту людину? — не відступалася місіс Уелдон.
— Джеймс Уелдон. Це ваш чоловік!
— Мій чоловік? — вражено вигукнула місіс Уелдон.
— Саме він. Ваш чоловік! Йому я й збираюсь не просто повернути, а продати дружину й сина. А пришелепуватого кузена віддам задарма.
Місіс Уелдон питала себе подумки, чи немає в пропозиції Негору якоїсь пастки. Але він начебто говорив серйозно. Такому негідникові, для якого гроші над усе, можна вірити, коли йдеться про дуже вигідну справу. А ця справа таки мала принести Негору чималий зиск.
— І коли ви думаєте облагодити справу? — обізвалася місіс Уелдон трохи згодом.
— Якомога швидше.
— Де?
— Тут. Джеймс Уелдон, мабуть, не побоїться приїхати до Казонде, щоб урятувати свою дружину й сина.
— Не побоїться. Але хто йому дасть про це знати?
— Я! Я поїду до Сан-Франціско на розмову з Джеймсом Уелдоном. Гроші на дорогу в мене є.
— Ті, які ви вкрали на «Пілігримі»?
— Еге ж, ті… та ще інші, — нахабно відповів Негору. — Я-бо хочу продати вас не тільки швидко, а й дорого. Гадаю, Джеймс Уелдон не пошкодує на це ста тисяч доларів?
— Не пошкодує, якщо має таку суму, — холодно відказала місіс Уелдон. — Проте коли ви скажете моєму чоловікові, що мене тримають у полоні в Казонде, у Центральній Африці…
— Звичайно, скажу!
— … то він не повірить вам без доказів. Він не такий необачний, щоб за першим вашим словом кинутися до Казонде.
— Він приїде, коли я привезу йому листа від вас! Ви напишете, в якому опинилися становищі, й засвідчите, що я ваш вірний слуга, якому вдалося врятуватись від дикунів…
— Я не напишу такого листа! — ще холодніше відказала місіс Уелдон.
— То ви відмовляєтесь? — вигукнув Негору.
— Відмовляюся!
Місіс Уелдон подумала про небезпеку, яка загрожуватиме її чоловікові під час подорожі до Казонде, і про те, що словам португальця вірити не можна: де гарантія, що, діставши викуп, він не затримає Джеймса Уелдона в Казонде? Ось чому вона не вагаючись відхилила пропозицію Негору. Але вона забула про те, що з нею — її син, її малий Джек…
— Ви напишете цього листа! — повторив Негору.
— Ні! — твердо відповіла місіс Уелдон.
— Дивіться! Ви тут із сином! У моїй волі зробити з вами те, що мені заманеться!
Місіс Уелдон хотіла була сказати, що не боїться погроз, але серце в неї несамовито калатало, і вона не могла здобутися на слово.
— Отже, місіс Уелдон, — мовив Негору, — ви обміркуєте мою пропозицію. За тиждень я матиму від вас листа до Джеймса Уелдона, або ви дуже пожалкуєте!
Сказавши це, Негору швидко вийшов з хатини, стримавши свій гнів. Однак було зрозуміло: він ні перед чим не спиниться, щоб змусити місіс Уелдон скоритися йому.
Розділ XIV
ВІСТІ ПРО ДОКТОРА ЛІВІНГСТОНА
Місіс Уелдон насамперед подумала про те, що Негору прийде по відповідь тільки через тиждень. За цей час слід усе добре обміркувати й прийняти рішення. Не можна покладатись на совість португальця — ставку треба робити тільки на його корисливість. Ота «комерційна цінність», яку становила для Негору його бранка, напевно, мала вберегти її — принаймні протягом найближчих днів — від нової небезпеки. Тож чи не вдасться їй виробити такий план повернення до Сан-Франціско, за яким Джеймсові Уелдону не треба буде їхати до Казонде?