Перстень Борджія
Шрифт:
— Повторюю, що цей пес бреше і що цю баєчку про відвідини моїх яничарів він вигадав, — зауважив Чорногорець і досі затискаючи пальцями носа.
— Дозволю собі додати до своєї розповіді маленьку, але не позбавлену цікавості дрібничку, — мовив Петр. — Яничари, які мене відвідали, трималися за носи точнісінько так, як зараз ця вашмосць у фесці, що покрикує на мене, буцімто я брешу.
У залі приглушено засміялись. Чорногорець почервонів і вдарив по коліну кулаком правої руки, якою досі тримався за ніс.
— Забороняю тобі називати мене вашмосцю у фесці. А мої вояки мали поважну причину, щоб триматись за ніс. Ти для них смердів, каналізаційний
— Із цієї причини й ви, пане, ухопилися за носа, побачивши мене?
— Звичайно, — відповів Чорногорець.
— Вашмосць у фесці, — сказав Петр, — очевидно, має тонший нюх, ніж усі присутні тут високопоставлені особи, з його величністю включно, і це ж можна сказати також про вояків, яких вона послала до мене відібрати султанів халат.
— Нікого я до тебе не посилав, — мовив генералісимус.
— Чому ж вашмосць каже, що його солдати мали поважну причину, щоб триматися за ніс? — насідав Петр, задоволено відзначивши, що султан стежить за цією сутичкою — за його власними словами — з таким самим натхненням і запалом, як і вчора, і що він явно й безперечно стоїть на боці Петра. Він крутився, виблискував очима й швидко дихав, вочевидь у захопленні від того, що вперше за все його життя з’явилася людина, що зважилась повстати проти незмірної сили Чорногорця, обмеженої лише необхідністю підтримувати думку, що справжнім володарем Османської імперії є не він, а султан. Це обмеження, безумовно, немиле серцю Чорногорця, діяло, звичайно, передусім тут, у Залі Найвищого Обговорення, у присутності всіх сановників і членів сералю; і Петр подумав, що якщо в нього й залишився хоча б один–єдиний, бодай найнепо–мітніший промінчик надії уціліти в цій ситуації, то цей промінчик виходить саме звідси, з обставини, що Чорногорець у ці хвилини мусить приборкувати свої пристрасті і вдавати, що султанове слово значить більше, ніж його, Чорногорцева, воля.
— Пан панів, — сказав Чорногорець, — звичайно, невдоволений нахабством, яке дозволяє собі в нашій Залі цей найнижчий з усіх рабів, і не допустить, щоб когось із членів Священного дивану образив його нестримний язик.
— Цього моя величність, звичайно, не бажає, — мовив султан королівським тоном, випроставшись, бо зауважив, що заґратовані віконця під стелею протягом останніх хвилин набрали іншої барви, що пояснювалося однією–єдиною з можливих причин, а саме тією, що за ними зібралося не кілька, а багато жіночих облич. Потаємні кімнатки під стелею, з яких, як ми знаємо, султанові жінки й наложниці могли слідкувати за засіданнями Найвищих зборів, іншим часом порожні, тепер заповнилися. — Цього моя величність, звичайно, не бажає і нічого такого не допустить. Я не помітив, щоб тут дійшло до якихось образ. Абдулло, чоловік, якого ти, не знаючи наших стосунків, називав вашмосцю у фесці, це паша Ісмаїл–ага, найвищий начальник яничарів. Звертайся до нього так і продовжуй свій захист.
— Прошу вашу величність прийняти мою палку подяку за це пояснення, — сказав Петр. — Але боюся, що мій захист закінчується, бо славетний паша Ісмаїл–ага визнав, що моє свідчення про яничарів, які звечора приходили відвідати мене, щоб під брехливим приводом, що це бажання вашої величності, відібрати халат вашої величності, не вигадане, як він це пробував твердити спочатку, а цілком правдиве. До цього мені нічого додати.
— Справді, здається, немає нічого, що б ти міг до цього додати, — сказав султан з відтінком подиву в голосі. — Я надав тобі можливість захиститися, і ти захистився. Тоді…
— …розмова з цим пройдисвітом буде короткою, —
Згаданий останній промінчик надії, на який покладався Петр, погас, як гасне остання іскорка табірного багаття, коли на нього вилити цебер води. Як виявилося, щит, яким Петр захищався чи про який думав, що захищається, був зітканий з павутинок вражень. Чорногорець, побачивши, що Той, Для Якого Немає Титулу, Відповідного Його Гідності, схильний до поступливості, явно вирішив не дбати про обмеження, яке йому в цю мить приписував етикет, а розправитися з Петром проти султанової волі на очах усього двору за своїм уподобанням і бажанням. І це був кінець.
Султан зморщився і, незважаючи на те, що віконця під стелею рожевіли все виразніше від безлічі жіночих облич, які скупчилися навколо, відкинувся ослаблими плечима на подушку за спиною. Не підлягало сумніву: він не зважиться хоча б пальцем поворухнути для врятування молодого чоловіка, який, як ми довідалися з його власних уст, надихав його й запалював.
А лиховісні події ринули вперед як бурхлива вода з прорваної греблі.
— Варта! — знову загорлав Чорногорець.
Крик ще не відлунав, як розгорнулася срібляста запона, що прикривала головний вхід, і до зали кинулася чота з десяти чи трохи більше м’язистих, сповнених завзяття, яничарів, що обертали очима на всі боки.
— Виведіть його! — загорлав Чорногорець, вказуючи своєю дубовою палицею на Петра. — І настроміть його на палю просто посеред першого двору, нехай усі бачать, як ми караємо за нетактовність і нахабство.
Сопучи, яничари кинулися вперед, щоб виконати наказ свого найвищого пана, і розділилися надвоє, щоб обійти купу мішків з грошима; і тут Петр, якому не було чого втрачати, бо ситуація вже не могла погіршитись, перестрибнув через свого тестя, який сидів у нього на дорозі, і, вхопивши Чорногорця за комір і холоші штанів, підніс його на рівень своїх грудей, що було непогано, і перш ніж той устиг отямитись від несподіванки й усвідомити, що з ним діється, викинув його, мов ганчір’яну ляльку, через вікно надвір.
Кажуть, що так звана Тридцятилітня війна, названа через те, що тривала тридцять років, розпочалася з того, що представники чеської протестантської шляхти викинули через одне з вікон Празького граду трьох імператорських католицьких чиновників. Ця подія набула такого розголосу, що дала поштовх до творення спеціального слова, яке позначило процедуру викидання живої людини з вікна: це дефенестрація, по–французькому la d'efenestration, по–англійському the defenestration, по–німецькому die Defenestration або ж der Fenstersturz. У православній Росії, яка стояла осторонь цих кривавих подій, це слово не прийнялося. Ці загальноприйняті факти підтверджені Великим і Малим енциклопедичними словниками Лярусса.
Ми нітрохи не сумніваємося, що навіть так халтурно виконана дефенестрація — усі троє дефенестрованих упали на купу гною, і з ними нічого не трапилося — насправді стала сигналом для розпалювання дій таких темних, серйозних і страшних, як Тридцятилітня війна. Ми вважаємо, що прелюдія тридцятилітньої трагедії розпочалася скоріше від стамбульської дефенестрації, ніж від халтурної празької; від стамбульської дефенестрації, майстерно виконаної нашим героєм Петром Куканем із Кукані, яка досі була прихованою від істориків, хоча її історичні наслідки були величезними.