Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма
Шрифт:
Далее посланец сообщил об успехах ОУН за четыре года ее существования; о том, что нет почти ни одной страны в Европе и Америке, где живут украинцы и где бы не была создана ячейка ОУН.
21 октября 1934 года произошло убийство секретаря советского консульства во Львове, Андрея Майлова. Убийцей был оуновец Лемик. По многим данным, теракт готовила германская разведка — с целью расстроить дипломатические отношения между Советским Союзом и Польшей. После убийства преступник спокойно сдался полиции. Суд приговорил Лемика всего к нескольким годам лишения свободы…
Еще раньше, в декабре 1933 года, Бандера и Мельник получили недвусмысленные указания Коновальца: прекратить любые акции против польской администрации, поскольку Германия и Польша ведут переговоры. В конце 1934 года в Берлине был подписан договор
А через полгода после подписания договора в центре Варшавы был убит министр внутренних дел Польши Перацкий. Убийца бросил бомбу, но Перацкий остался в живых. Тогда террорист хладнокровно добил министра несколькими выстрелами — и бесследно исчез. Возмущенный Шептицкий вызвал «на ковер» Мельника, но тот поклялся, что и для него это было сильнейшей неожиданностью. Мельник был уверен, что это было «дикое самоуправство» Бандеры. «Це його властивість, — говорил Мельник. — Бандера — садист, від якого годі вимагати додержання дисципліни і реального погляду на перспективи нашої боротьби. Своєю дикою акцією він не тільки порушив дисципліну, але й зірвав нав’язаний було нами контакт з польськими урядовими чинниками в справі безперешкодного перекинення наших людей через польський кордон на Радянщину… Дикий вчинок Бандери спричинився до того, що він сконає на шибениці. Але ми не будемо жалкувати за ним…»
Как раз в это время в Галичине, как и во всей Польше, происходили постоянные забастовки, бурлило рабочее движение. При подавлении народных выступлений польская полиция и оуновцы находили полное взаимопонимание. Так, в 1936 году при поддержке польской полиции в селе Двирцы Львовского воеводства оуновцы, ворвавшись в дом активиста левого движения Михаила Белецкого, убили его на глазах пятилетнего сына. На лице Белецкого вырезали крест… В этом же году националисты напали на крестьян во время вечера памяти Ивана Франко в его родном селе Нагуевичи.
Участник и очевидец событий тех лет, публицист Ярослав Галан, свидетельствовал: «1935 рік. Агентура гітлерівської розвідки — ОУН… найтісніше співпрацює з «двуйкою». Проінструктована гітлерівцями, польська поліція діє тепер у повній згоді з ОУН; вона вишукує революційних діячів, оунівці вбивають їх… Терор набирає жахливих розмірів. Людей витягують з ліжок і тут же на очах родичів по-звірячому убивають… Західну Україну придавила п’ята стопроцентного фашизму». А нас теперь уверяют, что это поляки и украинцы враждовали между собой!
Однако Шептицкого заботило совсем другое. В 1936 году он издает «Осторогу» («Предупреждение»), где призывает: «Хто помагає комуністам в їх роботі, навіть чисто політичній, зраджує церкву… хто допомагав більшовикам у творенні «народних» чи «людових» фронтів, той зраджує не тільки церкву й батьківщину, але зраджує справу вбогих, терплячих і скривджених…»
Особое внимание митрополит уделял воспитанию молодежи. О создании молодежных католичеких партий уже сказано выше.
«Кроткий слуга Христа» повторял призывы «до масової фізичної екстермінації мільйонів людських фізичних екзистенцій», т. е., попросту говоря, к массовому уничтожению. В 1936 году, когда гитлеровская Германия и фашистская Италия топили в крови республиканскую Испанию, униатский владыка обратился к галичанской молодежи брать пример со «львов Альказара», т. е. с головорезов диктатора Франко.
Как известно, 20 июля 1933 года Ватикан фактически поддержал набиравший силу немецкий нацизм. Кардинал Пачелли (позднее ставший папой Пием XII) подписал в Риме конкордат между Ватиканом и гитлеровской Германией. Министр фон Папен, подписавший документ как представитель Гитлера, получил от князя церкви
Далее произошли: перевооружение Германии, оккупация Рейнской области, интервенция в католическую Испанию. Аншлюсу Австрии немало способствовал кардинал Инницер, давший указание австрийскому духовенству вывесить на костелах фашистские флаги и употреблявший в своих посланиях и публичных выступлениях приветствие «Хайль Гитлер!». Мюнхенский сговор, расчленение католической Чехословакии… Наконец, настала очередь Польши — восточного оплота католицизма! Казалось бы, Ватикан должен был хоть ее взять под свою защиту. Но…
К митрополиту Шептицкому, в нарушение церковной субординации, был послан тот самый кардинал Инницер. «Велика Німеччина приступає до здійснення взятої на себе святої місії — знищення безбожницької Росії,— сказал посланец «святого» престола. — Фюреру потрібна допомога або, може, й жертва з боку інших держав в ім’я здійснення ним великої святої місії. Така допомога і жертва була потрібна фюреру від Польщі. Спочатку фюрер щиро умовляв польських державних мужів піти на згоду з ним: віддати Німеччині Верхню Сілезію, Данціг, Польський коридор. Це було б передумовою спільної участі Польщі в хрестовому поході проти червоної Росії. З боку Польщі це була б і допомога, і жертва, але в майбутньому Польща отримала б за це багатократну компенсацію на Сході. Польські державні мужі, керуючись своїми егоїстичними спонуками, не послухали фюрера. Тим гірше для них. Зараз становище склалося так, що, по суті, Польща стоїть на перешкоді здійсненню фюрером своїх планів щодо Росії. І цю перешкоду фюрер мусить змести. Можна вважати, що Польща як держава доживає свої останні дні. Для успішного здійснення великої святої місії фюреру потрібно мати безпосередній кордон з Росією. Інакше кажучи, ми напередодні війни. Ця війна буде коротка, бо Польща неспроможна чинити опір. Може статись, що в перші ж дні війни уряди Франції і Англії прозріють, зрозумівши всю глибину тисячекратного твердження фюрера, що головна загроза християнському цивілізованому світу — загроза апокаліпсична — це комунізм. Якби ж то господь просвітив голови державних мужів Англії та Франції! Тоді переможний марш батальйонів фюрера закінчився б далеко за Москвою, за Уралом, мабуть, аж у Тобольську, а на півдні — за Кубанню і Кавказом, під стінами давніх наших недругів — ісламістських держав… А поки що апостольська столиця наказує українській католицькій церкві приготувати своїх віруючих прийняти неминучі грядущі зміни з радістю і надією, умовити їх, що під великою Німеччиною життя краю буде щасливішим, ніж було під Польщею. Мине деякий час, і велика Німеччина, знищивши безбожницьку владу більшовизму в Росії, допоможе українцям відбудувати свою власну державу… На випадок виняткового стану, коли армія фюрера, дійшовши до радянських кордонів, ринула б у глиб Росії, українська католицька церква, пам’ятаючи про покладений на неї святий обов’язок, подбає про те, аби її душпастирі першими проголосили в духовній пустелі України: «Тебе, бога, хвалимо…»
Но события развернулись иначе. Когда Германия начала войну с Польшей, Советский Союз взял под защиту население Западной Украины и Западной Белоруссии. 1 ноября 1939 года внеочередная сессия Верховного Совета СССР включила, по просьбе Народного Собрания Западной Украины, эти земли в состав Украины и СССР.
Кстати, Народное Собрание Западной Украины провозгласило конфискацию помещичьих и монастырских, а также и митрополичьих земель. Последние же составляли — ни много ни мало — 62 942 гектара, включая 36 063 гектара леса! Сверх того, Шептицкому принадлежали 28 сел и большая часть акций «земельного ипотечного банка» во Львове. Было что терять владыке Андрею, было за что ненавидеть «красных»…