Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма
Шрифт:
Наконец, всяким обеляющим версиям противоречит содержание самого «акта». В пунке 3 говорится: «Відновлена (в других вариантах «новопостаюча» — М. Б.) Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гiтлєра творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національно-Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі»…
Степан Бандера и его сторонники явно спешили. Они хотели упредить
Не слишком известна (нарочно забыта?) также изданная Ярославом Стецько и его «урядом» «Декляряція Правління Української Держави». Вот видержки из нее:
«Волею українського народу відновлено й проголошено Українську Незалежну Державу у звільненому, внаслідок побіди німецької збройної сили, місті Львові…
Там, знову, де вже українська територія звільнена у висліді воєнних ділань Славної німецької Армії від ворожої окупації, — Організація Українських Націоналістів приступила негайно до перебудови цілого життя, опертого досі на фікції радянської державности, що була тільки формою поневолення — на основах правдивої свободи і державної суверенности України.
Довершення цього великого історичного діла і висловом бажань і довголітної боротьби цілого українського народу, в якій він положив безконечну кількість кровавих жертв. Нова Українська Держава, базуючись на повній суверенності своєї влади, стає добровільною в рамці нового ладу Європи, який творить вождь німецької Армії й німецького народу Адольф Гітлер (выделено автором).
Ми мали змогу доконати акту відновлення нашої державності саме завдяки побідапм Славної Німецької Армії, яка під проводом свого великого вождя вийшла на боротьбу за цей новий лад.
Виходячи з цієї основи, пов’язуючи дальше до міждержавного акту з 1918 р., до почувань найглибшої приязні, які має український загал у відношенні до Німецької Армії та світоглядових і ідеологічних заложень Українського Революційного націоналізму, Нова Українська Держава і її Влада — стають у процес будівництва нового ладу в Європі і цілому світі (выделено автором)…
Отже, будемо з ними дальше йти й дальше боротися. Нашим першим змаганням буде тепер утворити якнайскорше українську Збройну Силу, щоби Вона відтяжила німецьку армію й пішла негайно в бій за новий і остаточний розвал московської тюрми народів (выделено автором)…
Створимо здорові й сильні підвалини нашої Державної Незалежности й будемо рівночасно в стані дати незалежну економічну допомогу Німецької Армії (выделено автором). Слава Україні! Героям слава!».
Здесь, как говорится, комментарии излишни. Хотя, как оказалось, сегодня кое-кто тоже готов использовать «українську збройну силу», чтобы она «відтяжила» американских солдат в Ираке, Афганистане и других местах, куда пошлет украинцев дядюшка Сэм. Готовы наши «проводники» предоставлять и «незалежну економічну допомогу» любым транснациональным корпорациям и международным структурам, лишь бы насолить России…
Участник собрания 30 июня, священник, доктор богословия Гавриил Костельник, после войны убитый бандеровцами, вспоминает: «Зігнано було людей, мабуть, більше сотні, — української інтеллігенції. Кажу «зігнано» тому, що це був перший день вступу німців до Львова. У місті лунали постріли, здалека чувся гуркіт гармат. Люди побоювалися виходити на вулицю, а ті, що виходили, не відривались далеко від дому. Серед присутніх чимало було греко-католицьких священиків, зібраних зусиллями бандерівського капелана отця Івана Гриньоха. Представником митрополита був
Воспоминания об этом «выдающемся» событии оставил и один из известных деятелей националистического движения Кость Панькивский, — он в «правительстве» Стецько занимал пост «заместителя министра внутренних дел». Тогда же Панькивский был назначен генеральным секретарем возглавляемой митрополитом Шептицким «Української національної ради» (УНР), а в 1942 г. стал также заместителем председателя Украинского центрального комитета (УЦК) В. Кубийовича.
Итак, Панькивский пишет: «Я довідався про те, що вже раненько 30/6 під собор св. Юра прийшов з першими німецькими частинами відділ українських добровольців-націоналістів під проводом Романа Шухевича і о. д-ра Івана Гриньоха, так званий легіон «Нахтігаль». Тільки маленька блакитно-жовта стяжечка на ремені відрізняла їх від німецьких вояків. Митрополит Шептицький, якого вони відвідали, вислухавши о. Гриньоха, якого знав як свого вихованця й кандидата на професора теології, благословив вояків і дав благословення також і для майбутнього українського уряду…
В палаті митрополита поселився знаний у Львові професор історії східної Європи університету в Кенігсберзі, галицький німець, колишній сотник Галицької армії — в той час гавптман у відділі вйськової контррозвідки — д-р Ганс Кох. Разом із Кохом гостем митрополичої палати був його співробітник д-р Р. Фель, знавець польських і українських справ, якого ми тоді не знали…
Около полудня прибули до Львова вже також перші представники ОУН в цивільному убранні: Ярослав Стецько, Євген Врецьона, Ярослав Старух і інші. Вони приїхали на автах вермахту та, зв’язавшися із своїми людьми в місті, скликали на вечір громадські збори до будинку товариства «Просвіта» на Ринку…
Ті збори, які пізніше названо «Національними зборами», викликали різні коментарі. Учасники критикували їх невідповідну обстановку — невеликі, темні кімнати, в яких блимали свічки; непідготування зборів — запрошені не знали, що має бути предметом наради; незрозумілий тоді загаловий поспіх, нервовий настрій. Участь громадянства не була велика, бо людей скликано пізно, та й вечірня пора не сприяла, тому що дозволено було ходити тільки до дев’ятої години. Все ж таки було около сотні присутніх…