Планета Фей
Шрифт:
— Проковтни. — Едмінгтон запхала йому до рота таблетку термопірину. — Зараз стане легше. Встань і походи, розімни м’язи, буде дуже боліти голова, але млявість втече з рук і ніг.
Залишивши Берегового на ліжку, вона сама пішла у сусідню каюту до Остапа. По дорозі прихопила з шафки аптечку і польовий набір медика.
Командор лежав під грудою ковдр, халатів і одягу. Очевидно, що його вночі сильно морозило, тому він і понатягав на себе стільки одягу. Багато покривал лежить на підлозі, бо він вже не міг їх сам на себе накинути. Його обличчя закрите наволочкою на подушку,
Дороті обережно стягнула наволочку. Його очі в темно-сірих проваллях, вся шкіра вкрита рясними крапельками поту, на скронях надулися вени, які чітко виділяються синіми лініями на восковій шкірі — Дороті аж злякалась цього видовища. Його потрібно обтерти мокрою губкою і обов’язково ввести йому сильну дозу антибіотиків. Тільки від якої хвороби? Якщо це грип, то наскільки мутований штам вірусів, що його викликають? Вкрай необхідні повторні аналізи, бо, якщо результати не будуть відповідати жодній відомій хворобі, то доведеться самій сідати за виготовлення вакцини, робота над якою надовго затягнеться без автоматизованих приладів.
Вона почала скидати одяг з ліжка на підлогу, скоро на Остапі залишилася лиш його піжама. І тут Дороті побачила ще дещо — вище ключиці в основі шиї добре помітно щільний набряк, який тягнеться аж до щитовидки. У його центрі — маленька сіра плямка з металевим відтінком, сама щитовидна залоза збільшена. Якщо цей набряк насправді глибший, ніж видно ззовні, то він може перекрити трахею і зумовити задуху.
У дверях з’явився Тарас. Він зупинився біля Едмінгтон і почав розглядати свого командора:
— Йому ще гірше, ніж нам.
— Поміняй йому подушку, витри обличчя і пошукай антибіотики. Його треба закутати, але не надто туго. — вона дала Береговому в руку аптечку й чистий рушник, а сама вийшла в хол і прочинила двері до кімнати Наталки. Та якраз застеляла ліжко. Отже в неї немає температури! Адже, коли людина в гарячці, вона в кращому випадку розрівняє ковдри на своєму ліжку, а не стане акуратно, з армійською точністю, застеляти його. До того ж, вона дивовижно бадьора.
— Що сталося? — Наталка підійшла ближче до дверей, і Дороті побачила цілком здорову людину, переповнену життєвими силами, проте вона не здивувалася, бо знала, що Хвойна не зовсім звичайна людина.
— Усі хворі, а Остап навіть дуже, я боюся, що це серйозно. Візьми у хлопців кров на аналізи, а я відрегулюю свій мікроскоп...
— Що з вами? Чому ви всі хворі?
— ... і одягни респіратор, можливо, хвороба заразна і передається повітряно-крапельним шляхом.
Американка побрела до лабораторії Селвінга. Там вона відразу ж попрямувала до столу і почала висувати шухляди, перевертати купи анкет і бланків у пошуках щоденника. Під підошвою черевика тріснуло скло. Раз, другий, знову і знову. Дороті обернулася і побачила у кутку лабораторії розбиту дверку шафи і уламки крісла. От що так стукнуло, коли Хвойна вибігла з кухні позавчора. Тут лежать три розбиті колби, з етикетками на уламках скла: "Консервована плазма крові жовтогорлої миші", "Антитіла", "Сироватка вірусу машачого грипу НІТ 28а".
Колись давно Селвінг,
За розбитою дверкою шафи лежить на стосі папок кілька блокнотів, на одному з них чорним чорнилом акуратно виведено: "НІТ". У блокноті лиш кілька записів:
"Місцеві миші не розмножуються в неволі, працюю тільки з кількома впійманими екземплярами."
"Вірус НІТ нової модифікації, вірулентний. Смертність інфікованих ним тварин складає 100 %. Час від інфікування до смерті — 25-31 год. Висока частота мутацій, вірус невидоспецифічний, але, навряд чи, хвороба передається людині, швидше за все вражає тільки нижчих ссавців, сильнопатогенна."
"Виділив розчин з вірусними геномами. Судячи за електромікроскопією від 4 до 7 генів, одноланцюговий ДНК, принцип вбудовування в геном господаря, як і в звичайних НІТ-вірусів."
"Чекаю на популяцію жовтогорлих мишей, що поступить з місією групи підтримки, тоді і продовжу ці експерименти, хоча вони не здаються перспективними."
— Навряд чи передаються людині? Ідіот! Їх потрібно було тримати в сейфі, а не у шафі. І чому ця витяжка не скисла!?
На місці розбитої колби з антитілами — лиш висохла пляма і купа битого скла.
У кухні вже метушилася в респіраторі Хвойна, намагаючись зготувати сніданок, але з десяти курячих яєць тільки шестеро потрапили у сковорідку, а решту вона настільки сильно стиснула у руках, що вони потрощились, перетворившись на купу шкарлупок.
Після поганенького сніданку Дороті, Тарас і Наталка залишились сидіти у холі. Остап лежав без тями в ліжку, снідати він зовсім не хотів — лежав і не рухався.
— Як це могло статися? Просто жах! Вчора він виглядав набагато краще! — Хвойна говорила крізь фільтраційну камеру респіратора і її голос звучав доволі кумедно і незвично. — Чому не діють ліки?
— Ти пам’ятаєш шафу у лабораторії Селвінга?
— Навіть так? Ви хочете звинуватити мене у всьому? Та кожна нормальна людина зрозуміє, чому я розбила це скло! У мене був стрес, я зірвалась! Цікаво, якби ви поводились на моєму місці? Ви ж цькували мене як прокажену собаку! І, коли...
— Заткнись і слухай..., будь-ласка. — слова Берегового грубо перервали збуджений монолог його подруги. Дороті очима подякувала йому і продовжувала далі:
— Ти розбила три колби, а в одній з них був вірус мишачого грипу, нова ендемічна хвороба, і наші ліки тут безсилі.
— Тобто?
— Тобто потрібно синтезувати ліки самим, і краще поспішити.
— А це можливо? — голос Наталки став тихішим.
— Не зовсім, є один шанс на мільйон, але, навряд чи, ми встигнемо підшукати щось проти цієї хвороби. Наразі невідома відповідь вірусу на антибіотики, що наявні в нас, невідома його структура і тип дії.
— Одним словом, ми, швидше за все, помремо, а ще точніше — нас врятує одне з тих див, яких не буває. — узагальнив сказане Тарас.