Планета Фей
Шрифт:
— Для порно ти занадто пристойно виглядаєш.
— Ми вже три години тут байдикуємо.
— А у нас немає жодної термінової справи, крім чекання.
— Допоможи мені одягнутись і поцілуй.
— Чому ми швидше до цього не додумались?
— До чого? Одягнутись?
— Отак проводити час. Коли в тебе під рукою шовковиста шкіра жіночих грудей, то небезпека стає неактуальною. А як щодо сексу?
— Без кохання? Ні, у цьому я дуже консервативна. Секс і кохання разом приносять справжню насолоду, а порізно — прісніють, міліють.
— Тоді почекаємо.
— Знаєш, я така голодна. Давай доїмо кашу з
— Чудова ідея. У нас, на Україні, є схожа страва — кутя. Її готують тільки на зимові свята. Вони повільно встали з ліжка, раз-по-раз зиркаючи один на одного, винувато, засоромлено, але з гордістю.
Коли вийшли в хол, синхронно повернули голови в сторону стола з Хвойною: усе як було — кайдани, шолом, паски.
Тарас сів за стіл, відчуваючи як задоволення вивітрюється з його тіла і хвилями просочується в долівку. Задоволення? Чим? Він же зрадив свої справжні почуття. А може і не почуття, може зрадив тільки фізичний потяг. Чому ж зараз почуваєш себе винним, адже кілька хвилин тому було добре і ти ні про що не думав, ні про що не шкодував?
З кухні повернулась Дороті, поставила на стіл дві тарілки, горщик з кашею і пляшку з соусом. Ця худенька майже тридцятилітня жінка виглядає якщо не щасливою, то, принаймні, безтурботною.
— Тобі щось не сподобалось? — запитав він її.
— Хіба те, що ми неодружені. — жартує Дороті.
Можливо, говорить вона всерйоз, бо це все насправді неправильно. Якщо так, то дійсно, негарно придумувати собі кохання до однієї жінки, щоб втекти від непридуманого до іншої.
Червоні клякси соусу розповзлися по каші, Дороті занурила ложку в страву, набрала рідкого молочка з пшениці. Поверх розварених зерен — кілька солодких крапель.
— Тарасе, як ти дивишся зараз на коктейль?
— Я не проти. Що тобі для цього потрібно?
— Пляшку вермуту, фрукти і лід.
— Зараз принесу. — Береговий побіг на склад.
Дороті зітхнула і примружила очі, сфокусувавши погляд на вікні. Добре це, чи погано? Тарас симпатичний і чуйний, але дуже молодий і сам ще не знає, чого хоче. А Остап? По-перше, він врятував її, по-друге, він їй просто подобається. Тарас же ж пропадає за Наталкою, бо вона спокуслива і зваблива — його мрія; а біда тої лише в тому, що віднедавна вона стала паранормальним явищем, і бравий кавалер боїться, що його почуття обернеться проти нього, тому вирішив перекинутися зараз до Дороті, значно старшої, худої, не настільки принадної. Отже, не варто затягувати ці стосунки, а слід швидше розставити всі крапки над "і". Тараса ж потрібно постійно контролювати, інакше, він може пересилити свій страх і звільнити Наталку, а тоді їй, Дороті, стане непереливки.
Едмінгтон губами стягнула пшеницю з ложки, кілька секунд перемішувала зернятка по роті, сильно збліднувши, а потім відкинула від себе ложку і виплюнула все назад в тарілку.
Крик огиди і переляку заставив Берегового відразу ж кинутися до холу:
— Дороті, що сталося?
— Це не кленовий соус, — вона витерла губи салфеткою і встала з-за столу,— це свіжа кров!
— Як так?
— Ти..?
— Я цього не робив!
— Коли я брала банку зі складу, то скуштувала цей соус, він був нормальним, звичайним кленовим соусом, отже, хтось підмінив його тут.
— Це неможливо. Я швидше повірю, що соус міг перетворитись у кров.
—
— Навряд, чи диво, швидше Наталка.
Вони обоє обернулись в сторону фіксаційного столу. Пальці на ногах Хвойної смішно посмикуються. Дороті підійшла до неї і відкрила звуковий фільтр шолому — кают-компанія наповнилась глумливим істеричним сміхом.
— Сука! — Едмінгтон закрила фільтр назад, але жорстокий сміх ще довго лунав у вухах.
Туман не розвіюється. Здається, що він вічний страж долини снів. Остап сперся на гладенький стовбур бука і всміхнувся. Ще б пак, тепер можна вважати себе повністю щасливим, немає жодної причини, яка б завадила щастю, тобто вони є, але на них не варто зважати.
Цей туман насичений певно якимось мрійливим наркотиком, бо в ньому почуваєш себе чудово: ніхто тебе не чіпає, тікати ти не збираєшся, бо й сам не знаєш, куди і навіщо, просто сидиш і дивишся на фей-воїнів, які то розчиняються в тумані, то з’являються з нього. За ними доволі приємно спостерігати, адже шкіряні ремені і лати не ідеальні охоронці жіночих секретів. Потрібно звикнути до міцних талій, довгих ніг, пронизливих очей, щоб тепер вже втриматись на ногах, коли одна з фей піде купатися в озеро.
Руки вже почали згинатися в ліктях, а от ногами пересувати ще важко.
За стільки часу жодна з фей навіть не спробувала заговорити з ним, вони лиш дивляться і усміхаються. В принципі, називати їх феями не зовсім правильно, вони швидше схожі на амазонок, просто їх можливості співпадають з описами фей О’Лара.
Одна з них сіла на землю в кількох метрах від бука. Командор ковзнув поглядом по стегні, яке визирнуло з-під вовчої шкури, по міцних грудях, що ледве ховалися під металевими пластинами. Йому згадався Наталчин донор, у тої не було одягу вище поясу, а ці красуні всі одягнені в нагрудники.
— Ей! — Остап привітно помахав діві рукою. — Привіт.
Та на нього не звернули ні найменшої уваги, тоді чоловік повільно підійшов до неї і сів поряд. Вона здивовано глянула на нього, в яскраво-смарагдових очах зблиснула цікавість.
— Я — Остап, а хто ти?
Фея засміялась і опустила очі донизу, зшиваючи міцними нитками шкіряний пояс.
— Ти розумієш мене? ... Ні, не розумієш. — якщо слова не сприймаються, то може використати жести, доторкнутися до неї. Шуминський підніс руку до переливчастого волосся і погладив його. Вона жива і реальна! Чому ж вони всі такі красиві і без чоловіків?
Командор легенько провів пальцем по її шиї до плеча. Фея не закричала, не почала битися, а просто знову подивилася на нього, і в зіницях — та ж цікавість, що й при погляді на нове дерево, на коня, хоча ні... Вечірній вогонь цих зелених очей ставав дедалі яскравішим і повнився магічною силою. Остапа залихоманило від хвилювання, страшно визнати, але перед тобою не інопланетянка, а неймовірно красива дівчина — серце спалахує від одного погляду на неї, його напіввідкриті губи замерехтіли теплом. Майже не усвідомлюючи своїх дій, Шуминський потягнувся губами до її обличчя, ще мить — і він поцілує фею, вона не відхиляє голови, не ухиляється, а чекає. Краще їх цілувати, ніж стріляти в них. Коли між губами чоловіка і діви не залишалося майже нічого, Остап відчув на своїх вустах холодний палець, який легенько притиснув його губи, забороняючи поцілунок. Вона встала і просто пішла геть.