Побачити Алькор
Шрифт:
«Ого! — подумки прокоментував цифру прибутків Костиганов. — Цей дядько таки має ресурс. Чого ж він так низько літає — двоє нападників, постріляли, втекли? Такий крутий дядько міг би при бажанні підігнати під Храм дві роти бійців і забезпечити операції солідне політичне прикриття. Може, то криза звузила можливості дядька? Навряд чи, якщо в нього вже були такі козирні позиції. Удільний князьок промислового регіону, як-не-як. Щось тут не те».
Він перегорнув кілька сторінок, на яких детально перелічувалися фірми і бізнеси олігарха, зазначалися
…Психотип Агамова В. М. характеризується яскраво вираженим сангвінічним модусом темпераменту, життєлюбністю і вітальною впертістю. Мотиваційною особливістю його психіки є чітке формулювання цілі (як правило, дуже амбітної, яскравої) і досягнення її будь-якими засобами. Агамов любить оточувати себе знаменитостями і дорогими речами. Цінує жіночу вроду. Він самовпевнений, з відчутними елементами нарцисизму. Свої життєві досягнення схильний приписувати незмінній протекції «вищих сил», хоча його конфесійна приналежність не визначена. Єдиною психологічною кризою в його житті, про яку достеменно відомо, була кількамісячна депресія після трагічної загибелі його другої дружини (яка одночасно була співвласником частини його бізнесів), коли спостерігачі відзначали у Агамова довгі запійні періоди, скандальні конфлікти з партнерами і підлеглими, відвідування ним борделів тощо. З депресії він вийшов без медичної допомоги. Агамов любить розповідати партнерам, що йому допомогли вийти з кризи «тибетські маги», але нічого конкретного про методи лікування та персони означених «магів» невідомо…
«Маги! Оце вже цікаво, — відзначив Костиганов. — Не виключено, що саме тоді, у дві тисячі п'ятому, в команді Агамова виник той чаклун. Треба все з'ясувати про ту його психологічну кризу. Повинні бути люди, які пам'ятають, хто тоді виводив зажуреного Володимира Мансуровича з депресняка». Він пробіг поглядом ще кілька абзаців психологічного портрета і зупинився на такому:
…Сімейна стабільність є одним з пріоритетів мотиваційно-ціннісної складової психіки Агамова. Він не зраджував своїх дружин, відомий у товаристві як турботливий батько, виявляє щире кохання і повагу до Поліни Поліщук, яку вважає, за його власним висловом, «подарунком богів»…
«Подарунок богів!» — Костиганов не всидів на дивані, схопився, підійшов до вікна, вмонтованого у скошену стелю, і відчинив його. Свіже повітря охолодило обличчя Лицаря Кадош. Маги, боги… Це вже не згадка про давній депресняк, це вже конкретна і свіжа зачіпка. Не «ланцюжок», а цілий якірний ланцюг. Він ще раз подивився на фотографію третьої дружини Агамова. Видовжене обличчя з правильними рисами. Великі, широко розставлені очі. Виразні губи.
«Треба перекопати всю доступну інфу про родичів і друзів Поліни», — вирішив він.
Інтуїція підказувала йому, що саме там, в оточенні блонді у чобітках, ховається головний ворог. Загадковий маг Червоної Гілки. Саме через неї він впливає на олігарха. Сигналам підсвідомості брат Пітер звик довіряти. Саме завдяки своїй інтуїції він три роки тому став офіцером для особливих доручень Верховного Командора.
Розділ 19
Дзвінок Костиганова застав Лавра в дорозі. Після короткого відпочинку консультант з питань безпеки вирішив заїхати на базу. Там його чекала Людмила, яка годину тому заступила на чергування.
— У тебе захищена лінія? — не вітаючись запитав Пітер.
— Відносно. Це ж сотовий.
— Тоді краще зустрітись.
— Коли?
— Зараз.
— Зараз не можу.
— Для тебе є гаряча інформація.
— Наскільки гаряча?
— Така гаряча, що на ній можна яйця смажити.
— Чиї?
— Я не жартую.
— Я зв'яжуся з тобою з бази.
— Це не найкраще рішення.
— Навіть так?
— Так.
«Він блефує, — подумав Лавр, — від нас не може бути витоку». Але вголос спитав:
— Куди мені під'їхати?
— Пам'ятаєш наше нічне чергування у Храмі?
— Так, пам'ятаю.
— Згадай, о котрій годині ми робили перезмінку.
— Згадав.
— Помнож це число на дев'ять.
— Помножив.
— Число, яке в тебе вийшло, таке саме, як і номер будинку на вулиці, котра називається першим словом з назви того свята, про яке в нас йшла мова у Храмі. Зрозумів?
— Зрозумів. їду.
«Отже, вулиця Літня, будинок двадцять сьомий, — подумки повторив координати Лавр. — Грамотно. Якщо нас слухають, то хрєна вони второпають. Тепер головне не привести за собою хвоста».
Він різко змінив маршрут і заїхав під естакаду. Залишив там автівку, вийняв батарейку з мобільника, швидким кроком пройшов крізь лабіринт безлюдного речового ринку і на площі знайшов таксі. Спочатку назвав випадкову адресу, через три хвилини вибачився і сказав таксистові їхати на Літню. Нічого підозрілого під час цих маневрів Лавр не зауважив.
Вулиця Літня розсікала навпіл шанхайчик, хаотично забудований непоказними одноповерховими будинками. Жодний ліхтар не освітлював цей окраїнний район столиці. Біля двадцять сьомого будинку Лавр помітив темну постать. Під диким поглядом таксиста він переклав пістолет з кобури до кишені вітрівки, розплатився з переляканим водієм і рушив назустріч темній постаті.
— Усе чисто? — почув він знайомий голос.
— Чисто. Що за гонілово?
— У вашому агентстві «кріт».
— Звідки інфа?
— З надійного джерела.
— Це фуфловий базар. Я не повірю без…
— Повіриш чи не повіриш, це твої проблеми, — Костиганов зробив рух, ніби вирішив йти геть. — Тільки Корецького шкода.
— У тебе є докази, що «кріт» — співробітник агентства?
— Ні, але я знаю, на кого він працює.
— На кого?
— На Аліка Сулименка.
— Хто це?
— Ти мав би знати.
— Не знаю.