Побачити Алькор
Шрифт:
— Я вже все порішав з Ваграновичем, не метушись.
— Але я повинна ввести адресу до бази даних.
— Почекай, дай мені віддихатись… Ти вже зібрала ті матеріали, про які ми говорили?
— А в мене був на це час?
— Тоді вперед, сонечко, на своє робоче місце.
— Я чергую, — тепер дівчина була не просто здивована, а здивована не на жарт.
— Ти, сонечко, йди збирати інфу, а я поки тут за тебе почергую.
— Це порушення.
— Вали все на мене. За внутрішнім статутом агентства оперативник має право в екстрених випадках ставити завдання аналітикові без попереднього узгодження з керівництвом.
— Ти сьогодня якийсь дивний, Лаврику, — Людмила звільнила місце чергового. — Ти що, не з тою курвою перевіряв
— Тобі лише курви в голові.
— А я вже й не знаю, про що й думати. Я тебе таким бачу вперше.
— Хто сьогодні чергує у приймальній?
— Вова Ребрик.
— Це новенький?
— До речі, дуже симпатичний хлопчик, — Людмила показала Лаврові язика і випурхнула з диспетчерської.
«Чого це вона так наполягала на введенні до бази місця перебування Корецьких?» — запитав себе Лавр і відчув, що сам для себе робиться бридким. Синдром шпигуноманії почав діяти.
Але часу для рефлексій не було. Він недарма залишився сам на сам з диспетчерським терміналом. Саме на цей термінал виводилась уся інформація про переміщення працівників агентства, їхні телефонні контакти та інформаційні запити. Цими даними можна було оперувати лише з двох терміналів — з диспетчерського і директорського. Для того, щоби співробітники не зловживали розширеними функціями диспетчерського термінала без санкції керівництва, за внутрішнім статутом біля нього передбачили двох чергових, які повинні були контролювати дії один одного. Але після низки звільнень на всі статутні позиції не вистачало співробітників з відповідними рівнями допуску. Цим і вирішив скористатися Лавр Грінченко для пошуку «крота».
Він відкрив своїм паролем теку протоколів запитів й увів алгоритм пошуку останніх п'ятдесяти запитів з бази оперативних даних у справі «Храм». Згідно з отриманими результатами, тридцять два запити зробила аналітик Людмила Д'ячишин, десять — директор агентства, шість — сам Лавр Грінченко і два — Микола Кабарда. Лавр і Людмила вели цю справу, директор координував роботу, а Кабарда допомагав при евакуації Корецьких. Ніхто «лівий» не залишив слідів своєї цікавості в базі даних. Лавр уже хотів вийти з теки протоколів, коли побачив, що останній запит під прізвищем Грінченко було зроблено вісім годин тому, коли він відсипався у себе вдома.
Кілька хвилин він сидів, тупо втикаючи в монітор.
«Міг би й відразу зміркувати. Які, до дупи, шість запитів?! — кволо і шкодливо ворушились думки в його голові. — Три, а не шість. Три були точно, а решта? Значить, мотоцикліст таки мав рацію».
Висновок міг бути лише один. В агентстві окопався «кріт» Агамова. І він звідкись знав пароль. Його, Грінченка, семизначний особистий пароль доступу, який знав лише він і який змінювався щотижня.
У принципі, розмірковував Лавр, дізнатися пароль не так уже й важко. Особливо коли «кріт» працює поряд з тобою. Якщо після набору пароля ти не використовував клавіатуру, а працював тільки «мишкою», можна було потім обризкати клавіатуру ліпоконтрастним спреєм і визначити використані символи. За допомогою спеціальної декодерної програми з цих символів із часом підбирається правильна комбінація. Такі технології не новина. Шпигуни і злодії застосовують їх уже не одне десятиліття. Можна зробити й простіше. Приміром, установити над робочим місцем малопомітну відеокамеру і відзняти нею не тільки процес набирання пароля, але й усе, що з'являється на екрані комп'ютера. Лавр неодноразово власноручно встановлював у стіни і стелі такі мікроскопічні, розміром з половину сірника, відеокамери. Знайти її можна лише за допомогою спеціального сканера. «Кріт» міг нафаршувати такими камерами весь офіс.
«Можливо, — подумав він, — саме така зараза і тепер фіксує оце моє зависання над протокольними файлами. У Агамова грошей як піску, міг закупити і сто таких пристроїв. Ну і нехай дивиться. Да цао цзін ше! [32] ».
Лавр вийшов із бази даних і рушив до технічного відділу на пошуки сканера.
— Це ж просто якийсь збіг казковий, — сказала «Марина», змиваючи з рук кров. — Ця клята соска — виявляється — чи то корєфанка, чи то коблуха [33] малої Корецької.
32
«Бити по траві, щоби сполохати змію». 13-та стратегема зі збірника «Сань ші лю цзі сіньбань». Описує принципи виманювання ворога за допомогою провокації.
33
Коблуха— пасивна лесбіянка (крим. арго).
— Ти вважаєш це збігом?
— А як інакше? Ти ж не думаєш, що масони послали соску стерегти могилу? Це ж тоді ваащє — гусі улєтєлі [34] .
— Гуси летять. Це ти добре кажеш… Над всім цим ще треба буде як слід поміркувати. Я у збіги не вірю зовсім. Це все невипадково, побачиш. Між іншим, малой казав, що вона не ночувала вдома і не з'являлася на вулиці. Може, дєвка зробила ноги разом із Корецькими? Тоді ситуація ускладнюється.
34
Гусі улєтєлі— з'їхали з розуму (крим. арго).
— Попрацюємо з її батьками, може, щось і з'ясуємо.
— Якщо ми з ними будемо працювати так само, як із цими, то піднімемо на ноги всіх ментів у місті.
— На блудняки у нас часу немає. Івар нас попередив.
— Тоді треба все тут спалити. Якщо слідчі побачать сліди допиту…
— Спалимо. Я піду пошукаю бензину в гаражі… Ти будеш доповідати Іварові?
— Про що саме? Поки що я не бачу підстав для переможних реляцій. Доповідати будемо тоді, коли знайдемо «об'єкт Б».
Розділ 22
Пожежу, яка майже дощенту знищила будинок бізнесмена Анатолія Вороненка, показали в ранкових новинах. На величезному плазмовому екрані вона виглядала особливо ефектно. Коли показали родинні фото Вороненків, обгорілі тіла яких знайшли пожежники, у Мармури почалась істерика.
— Мармушка, припини, не треба, — Беконті намагалася заспокоїти подругу, але та вирвалася з її обіймів і зарьована втекла на другий поверх.
— Так вона знала цих Вороненків? — насупився Кабарда. — Добре знала? А вони знали її. Так це ж, дорогенькі мої, дуже важливий фактик. Це ж, мабуть, хтось її так шукає. Я вже дзвоню Лавру Станіславовичу.
— Так-так, подзвоніть йому, Миколо Семеновичу, обов'язково, — Корецький виглядав спантеличеним. — Невже це ті самі, що причепили записку? Вони вбили цілу родину, це ж бєспрєдєл…
Кабарда набрав сотовий Грінченка.
— Лавре Станіславовичу, ви вже чули про пожежу? Ні? Доповідаю: вбили хлопця, який зустрічався з Наталією, всю його родину замочили, а потім спалили будинок… Так, чотири трупи. Так, гадаю, це не нещасний випадок. Упевнений. Я щойно дивився по телевізору репортаж. Кілька незв'язаних осередків займання, воно ж одразу видно. Гадаю, треба негайно привезти сюди батьків Наталії… Що ви питаєте? Як звали хлопця?