Побачити Алькор
Шрифт:
— Зате він є на вході, — нагадав Лавр.
— Навіть не варто гаяти час, — махнув рукою Пальц. — Хто б вона не була, вона точно не «кріт». У жінки помада, чи щось там ще, закотилось під диван, вона полізла шукати і випадково обмацала пристрій. Їй ще дуже пощастило, що в ньому не було механізму самоліквідації. Скажімо, при несанкціонованому торканні. Жінка могла б і без руки залишитись. А щодо «крота», шановні колеги, то ані вулична шмара, ані постійна подружка не змогли б установити камери. Для цього треба точно знати стики зон внутрішнього
— Я все одно починаю щодо цього випадку внутрішнє розслідування, — повідомив шеф. — Той, хто привів до приміщення з обмеженим доступом сторонню особу, в мене працювати не буде. Крапка.
— Ми перевіримо записи вхідної камери, — пообіцяв старший технік.
— Отже, колеги, тема «пальчиків» вичерпана? — спитав Пальц. — Здається, усім все зрозуміло. А тепер ми б хотіли почути Лавра Станіславовича. Сподіваюсь, це наше спільне побажання, Леоне Федоровичу? Так я і думав. Іван Вагранович мені вже дещо розповідав, але я б хотів знати всю історію теми «Храм».
— Ви дозволите, Іване Ваграновичу? — Лавр підвівся.
— Можеш сидячи.
Уже вдруге за цей ранок Грінченкові довелося розповідати про зустріч із Костигановим. Окрім того, помічники директора постійно задавали уточнювальні запитання про масонську ієрархію, архітектуру Храму і все, що стосувалося родини Корецьких. Уся розповідь тривала більше години. Двічі її переривали дзвінки до шефа. Людмила повідомила, що убозівці знайшли у вбитого злочинця два стільникових телефони, а черговий доповів, що всі об'єкти на території бази переведено на режим «сім-один».
— Усе більш-менш зрозуміло, — сказав Пальц, коли Лавр закінчив свою розповідь. — І я, шановні колеги, вже бачу нашу головну проблему.
— Яку? — шеф подивився на колишнього підполковника поверх окулярів.
— Як ми будемо вигрібатись із цього гівна.
— Що ви маєте на увазі, Валерію Віталійовичу?
— Ви ж не сподіваєтесь, Іване Ваграновичу, що ми зможемо вести війну з Агамовим? Це було б з нашого боку самогубством.
— У вас є пропозиції?
— Так. Я пропоную закрити тему «Храм».
— Я вас зрозумів, — директор зробив якусь помітку у своєму органайзері. — А якою буде ваша думка, Леоне Федоровичу?
— Перш ніж я її сформулюю, я б хотів ще дещо запитати. Спочатку у шановного Лавра Станіславовича, — юрист направив скельця золотих окулярів на Грінченка.
— Прошу, запитуйте, — Лавр мобілізувався. Колишній слідчий був людиною прискіпливою. В агентстві Леона побоювались і підозрювали, що за його рекомендаціями було звільнено кілька співробітників.
— У мене склалося таке враження, — почав юрист, — що, за винятком атаки на Храм, усі зусилля наших опонентів в останні три доби були спрямовані на пошуки цієї дівчинки, Наталії Корецької.
— Її прізвище не Корецька, а Скоченко, — уточнив Лавр. — Скоченко Наталія Дмитрівна.
— Нехай так. Але цей факт потребує пояснення.
— Можливо, через неї вони шукали Корецьких? — припустив Пальц.
— Але сам Корецький заявив Миколі Семеновичу, що Наталію переслідували ще до того, як їхню родину перемістили на конспіративну квартиру. До того ж Лавр Станіславович переказав нам розмову з Наталією, у якій є один цікавий момент. Вона заявила, що нібито знайшла щось важливе. Я правильно зрозумів?
— Так, — підтвердив Лавр. — Вона сказала: «Чебурашка вже дещо знайшла». Але це могло стосуватись…
— Не будемо зараз висувати альтернативних припущень, — не дав йому закінчити юрист. — Є факт. Вона сказала: «Я щось знайшла». З іншого боку, у причепленій до дверей квартири Корецьких записці було: «Мир тим, хто повертає вкрадене». Я не помилився, Лавре Станіславовичу?
— Ні.
— Отже, для побудови версії ми можемо пов'язати ці два факти. Немає заперечень, так? Добре. Окрім того, Корецький чомусь не розповідав про переслідування Наталії, коли Лавр Станіславович був у них вдома. Він згадав про це лише тоді, коли дізнався що вбили родину Вороненків. Себто вже тоді, коли відчув смертельну небезпеку. Я припускаю, що він щось приховує.
— Це треба з'ясувати, — погодився шеф.
— Я так розумію, — вів далі юрист, — що у Лавра Станіславовича склались, так би мовити, довірчі стосунки з дівчиною. Можливо, вона йому симпатизує. Я думаю, що у вас, колего, вистачить кмітливості й наполегливості, щоб отримати від неї свідчення.
— Кабарда доповідає, що в неї шоковий стан, — зауважив Лавр.
— Ще б пак, вона відчуває свою провину. Якби вона не знайшла або не викрала оте «щось», родина її приятеля не відправилась би на той світ, а власні батьки не були б під загрозою. Поважна причина для шоку.
— Припустимо. Але ви собі уявляєте, як я буду в такому її стані вижимати з неї інфу?
— Іноді це навіть допомагає, — юрист перенацілив окуляри на директора. — А тепер у мене запитання до вас, Іване Ваграновичу.
— Слухаю вас, Леоне Федоровичу.
— Наскільки я зрозумів, версія про причетність до нападу на масонів Агамова базується виключно на інформації, отриманій від Костиганова?
— Так.
— Об'єктивних даних про таку причетність немає?
— Ні.
— Тоді поясність мені, Іване Ваграновичу, чому ви так упевнені, що це не дезінформація?
— Костиганов попередив нас про «крота». Його інформація в цьому випадку підтвердилась.
— Але ми не знаємо його джерел інформації. Його можуть використовувати. Дати правдиву інформацію з домішками дези.
— А спитаймо дещо в Олега Марковича, — раптом запропонував Пальц. — Олег Маркович, якщо хтось із вас, колеги, не в курсі, свого часу працював в «МАД Ратлоні» у Сулименка. Керівником інформаційно-технічного відділу.