Побачити Алькор
Шрифт:
— Гарантії в панахидній конторі.
— Ти й мене зрозумій, Таракане. Гроші великі, а я за тебе перед людьми підписався.
— Всі під общєством ходимо. Співчуваю.
— Давай так, контрольний термін — п'ять діб. За терміновість ще двадцять тон преміальних.
— Тиждень. І буде тобі щастя.
— Харе, — погодився Пітер після хвилинної паузи. — Прикра ти людина, Таракане.
— Нічого особистого. Живу в реалі.
— Реалістом бути корисно.
— Ще й як корисно. У тебе все?
— Гроші на першому поверсі, зліва від пандуса, в металевій лоханці.
—
— За бійця не ображайся. Часи непевні, всі страхуються.
— Але в різний спосіб.
— Щасливого полювання! — Костиганов рушив до дерев'яних містків.
Розмова з Тараканом зіпсувала йому настрій. Система, побудована на цих землях за останні століття, опиралася втіленню праведних знань. Пручалась і не бажала світла. Непевна країна, кілери з філософськими приколами, чорні маги, бандити з мільярдними статками. «Всі під общєством ходимо», — згадав Пітер слова Таракана. Ця вселенська приреченість місцевої людності вже переставала здаватись відлунням давньої степової мудрості і починала його дратувати.
«І що я в біса тут роблю?» — не вперше спитав себе невиспаний Лицар Кадош.
Розділ 28
Оперативна група «Антикріт», створена на нараді керівників агентства, за вісім годин наполегливої праці звузила кількість підозрюваних до двох. Олег Маркович з Лавром і колишнім підполковником передивилися диспетчерські журнали і записи відеонагляду за ті години, коли «кріт» під паролем Грінченка заходив до бази даних. Після всіх звірок стартовий список з восьми осіб втратив шість прізвищ. Залишились аналітик Людмила Д'ячишин і оперативник Вячеслав Дашковський. З цим результатом члени опергрупи повернулися до кабінету директора.
— Це вже щось, — оцінив шеф їхній висновок. — У мене теж є новини. По-перше, убозівці поділилися з нами результатами експертизи куль і відбитків взуття у квартирі Скоченків. Вони збігаються з тими, які Лавр Станіславович знайшов після нападу на Храм. Тепер уже точно встановлено, що в обох випадках діяла одна група. Відома вам солодка парочка. По-друге, вбитий нападник залишив на своєму телефоні знімки молодої жінки, яку убозівці вважають другою нападницею. Ми їх збільшили і роздрукували, подивіться.
— Чиста тобі порнографія, — хмикнув Олег Маркович, розглядаючи фото оголеної Космічної Мавпи. — Красива сволота. Накачана. Он які м'язи на животі.
— Чимось схожа з Наталі Югер, — визначив Лавр.
— З ким схожа?
— Акторка така, грала у шостій «Емануелі».
— У шостій? — посміхнувся шеф. — Ти усіх тих Емануелей знаєш, молодець.
— По оперативних базах вона проходила? — поцікавився Пальц.
— Ні, не проходила. Її напарник теж. Менти вже намагалися пробити відбитки, ніяких результатів. Зараз вони зробили запити до сусідів. Росіяни обіцяли до ранку скинути дані. Зрозуміло, якщо щось знайдуть.
— Оперативно, — похвалив старший технік. — Це що, нам масони допомагають?
— Не без того.
— Впливові буратіни.
— Але й ми дещо робимо, — директор поклав на стіл картонну теку. — Ось тут усі дані по Ерікану. З різних джерел. Є багато цікавого. Я думаю, що розробку цього любителя антикваріату варто виділити в окрему тему. Назвемо її «Маг». Старшим по темі призначаю Грінченка, а ти, Валеро, — звернувся він до Пальца, — з цього моменту будеш займатись темою «Храм».
— Але ж, Іване Ваграновичу…
— Ти, Лавре, постійно спішиш. Дослухай спочатку, я ще не закінчив.
— Вибачте.
— За тобою, Лавре, залишається розмова з чебурашкою, яка щось там знайшла. Як тільки ми виведемо «крота» на чисту воду, то перевеземо Корецьких сюди. Тут, я думаю, і магія не так впливатиме. Я б особисто хотів побалакати з Костигановим. Вважаю, колеги, що така розмова назріла. Якби ми з ним скоординували наші подальші дії по темі «Маг», то й справи пішли би краще. Маю таке переконання.
— А його начальники дозволять таку координацію? — спитав Лавр.
— Ми над цим працюємо. А тепер щодо «крота». Як і радив нам Пітер Венцелевич, ми дамо Людмилі і Дашковському дві різні адреси конспіративних квартир. І скажемо, що там Корецькі. Людмила їде сюди, Дашковський тепер на завданні і буде тут зранку. Наскільки нам вдалось відсікти їх від інформації про те, що почались пошуки «крота», невідомо. Але тут уже нічого не зробиш. Інформацію Людмилі дасть Лавр, а Дашковському подзвонить Кабарда.
— Грубувато, — скривився Пальц. — До речі, убозівці вже мають список дзвінків вбитого нападника? Вони ж нібито знайшли його сотовий.
— Я їх питав. Вони кажуть, що ці дані ще не встигли опрацювати. Олег Маркович їх перехвалив, — шеф кинув погляд на старшого техніка, який все ще роздивлявся фотографії. — Я бачу, пане докторе наук, вам подобаються молоді брюнетки з кримінальними схильностями.
— Та ні, Іване Ваграновичу, Бог із вами, — Олег Маркович відсунув від себе знімки. — Але ж погодьтеся, колеги, тепер рідко зустрінеш таке войовниче тіло. Це ж справді тіло давньої войовниці й мисливиці. І вона це підкреслює, дивіться: браслети з шипами, перстень-кастет. На ній навіть шкіряні напульсники, як у східних майстрів кинджального бою. А рельєф м'язів! Антична статуя, подивіться, — він поклав знімки перед директором. — Для цієї стерви природа не поскупилась.
— Це не поскупилися ті, хто оплачував їй тренажери і фітнес, — зауважив шеф. — Щось мені підказує інтуїція, що ця антична статуя не з «Ратлону». — Він перетасував фотографії, на мить зупинився на одній з них. Зняв, потім знову начепив окуляри. — Тут, шановні колеги, скоріше пахне звіринцем нашого об'єкта — чаклуна.
— Чому ви так вважаєте? — поцікавився Пальц.
— Люди з «Ратлону» не користуються пластмасками «Глок-17» [37] . Я правильно кажу, Олеже Марковичу?
37
«Глок-17»— пістолет австрійського виробництва, зроблений переважно з композитних матеріалів.