Подарунок для Аяти
Шрифт:
— Тут сповіщається, що такий собі калтокійський найманець загинув під завалами, а ще врятував дитину… починай пояснювати…
— Бісові репортери, — криво посміхнувся Гел, — та це справи не стосується, не загинув, був поранений.
— На тебе будинок впав! — викрикнула вона.
— І що?
— Ти безсмертний?
— Щось таке…
— Ти впевнений, що моя донька жива… Чому. — Аята знову стояла перед ним, стискаючи кулаки.
— Чому жива, чи чому впевнений? — Гел відступив до стіни.
— Не грайся зі мною, — крізь зуби попередила Аята, — що я повинна зробити, аби ви повернули "i"i?
— Не
— Я покличу сво"iх во"iнів, ти будеш мо"iм заложником…
— Тво"i во"iни вже розім'ялися два дні тому. Невже уроки запам'ятовуються тільки з повтором?
— Я що, мушу підірвати палац, аби тебе нейтралізувати і зачинити у підвалі?
— Аята… — Гел хотів покласти "iй руку на плече, вона відступила, він прошепотів: — Я хочу допомогти тобі, але ти мусиш мені вірити, адже ти теж калтокієць, хіба ми зраджуємо сво"iх?
— Я була простим найманцем, а ти диверсант, звідки я знаю, яке завдання ти отримав від сво"iх Старійшин. Чому я мушу тобі вірити?
Він не відповів. Аята відійшла до столика, вимкнула комп'ютер. Тепер тільки вогонь потріскував. Вона поклала у вогнище великий сірий брикет, вогонь запалав яскравіше. Гел сів біля вогнища на м'яке хутро, обхопивши коліна руками. Вогонь потягнувся до нього зігріти, Гел привітався з ним.
Аята сіла на ліжко, теж згорнулася, було моторошно сидіти ось так і нічого не робити, не шукати… Ледь стримувалась, аби не зірватися знову на пошуки доньки. І дійсно… кому вона могла зараз вірити? Зітхнула, розпустила коси, аби чимось зайняти руки, заспоко"iлась, запитала у нього:
— Що я повинна робити зараз?
— Виспатись, — відповів Гел.
— Я не зможу спати.
— Випий снодійне.
— Зранку я "iду у поселення длоків.
— Думаєш, вона там? У тихих вірян Світла? Хоча… Хто зна? По"iдемо…
— І що? Ти думаєш, я буду сповільнювати пошуковий загін чоловічим возиком? — з ледь помітною ноткою презирства запитала повелителька Іноти.
— Ні. Я думаю, ти знайдеш спосіб пояснити сво"iм во"iнам і придворним, чому презренне створіння ні з того ні з сього залізло на спину верхового ящера. — З нахабною посмішкою відповів він і відразу запитав: — Невже ти думаєш, що я залишусь у твоєму ваоке і буду терпляче чекати вістей біля вікна, у компані"i тво"iх ніжних і підступних чоловіків? Дивись, залишишся вдовою…
Аята напевне вперше з миті зникнення своє"i доньки посміхнулась. А потім зняла зі свого ліжка хутряну ковдру і кинула "i"i Гелу:
— Спати так спати… — і вляглась на ліжко, загорнулась у другу ковдру, не роздягаючись.
Гел підтягнув до себе ковдру з вовни і загорнувся у не"i, біля вогнища було так тепло і спокійно…
Набігавшись містом, я присунулась на катер втомлена і зла. Не знімаючи жебрацького лахміття, закинула у пічку пакет з м'ясом, увімкнула на гриль і сіла на великий диван… нічого крім дурних пліток-здогадів і фантазій, я не взнала. Може, Іол не вивозили з Рородану? Може, необхідно краще обшукати палац і ваоке? Пічка дзенькнула, як зламаний затвор на тадо… ненавиджу цей звук, але "iсти хочу…
Вигіли всю ніч просиділи біля потаємних дверей поко"iв меолі, аби забрати патха [7] .
Служниця тихенько увійшла у кімнату повелительки і не відразу помітила біля вогнища сплячого чоловіка. Простояла декілька секунд заінтригована, опям'яталась і зникла у ванній кімнаті.
Аята прокинулась, почувши як ллється вода у ванній кімнаті. Згадала дивний сон… тихенько підвелась і подивилась у бік каміна. Вогонь майже згас, тьмяне світло зимового ранку ледь пробивалося крізь різнокольорові вітражі, а він спав, загорнувшись у ковдру з вовни… Підійшла, присіла біля нього, обережно торкнулася плеча, прошепотіла:
7
Патх — наложник.
— Прокидайся…
Він відкрив жовті, котячі очі, які за якусь мить знову стали синіми. Аята перевела подих. Вона звичайно здогадувалась, що цей калтокієць може виявитись аджаром…
— Що, вже "iдемо? — посміхнувся він.
— Поводься згідно з легендою, солдате, — остудила його повелителька Іноти.
Гел прикусив язика.
У ранкових сутінках я вилетіла на гравітаторі облетіти рівнину.
Служниця вийшла, тихенько причинивши двері. Поспішала на кухню з новиною.
У ванній кімнаті Гел розгубився. Аята зняла з себе одяг і увійшла в невеликий басейн з теплою водою, з посмішкою запитала:
— Так і будеш стояти в кутку? Двадцять років тому ти був сміливішим, коли притиснув мене до переборки на тому кораблі.
Гел знітився, почервонів якби міг, а на губах з'явилась невловима посмішка:
— Я тоді був страшенно п'яний. Вибач за моє нахабство. Я ж не знав, що гарненька руда дівчинка з темними очима — спадкоємиця меолі Іноти.
— А якби знав?
— Та все одно, я був тоді п'яний. Тому вибач.
— Роздягайся, мусиш зіграти роль мого віора, тільки так я поясню твою участь у рейді.
— І що я винен робити? — Гел відчув себе звіром у пасці.
У Аяти піднявся настрій, бачити його зніяковілим — це вже винагорода за те, що він був таким нахабою двадцять років назад, настільки нахабою, що вона тоді несподівано для себе дала йому ляпаса, як звичайна дівчина з патріархально"i планети:
— Та нічого такого, спокійніше, солдате, я не претендую на тво"i чесноти, та і ти не таке невинне створіння, яким здаєшся. Поводься спокійно, так, як зазвичай поводиться дівчина, що провела ніч з владним чоловіком.
— Чорт.
— І запам'ятай, добре виховані дівчата не лаються. — І Аята засміялась, ніби і не була повелителькою Іноти, а лише веселою дівчиною-найманцем: — І не смій сам розпускати руки…
Він зітхнув, роздягнувся і зайшов до ванни, сів у куточку. Тепла вода була приємною.
Я повернулась на катер. Знову ні з чим. Тільки відчуття було таке, ніби на тій холодній засніженій рівнині я щось не врахувала, пропустила, не вловила. Набрала гарячо"i води до ванно"i, насолоджувалась теплом і спокоєм, знову і знову поверталася подумки до рівнини.