Подарунок для Аяти
Шрифт:
Навіть одяг поселенців такий, як у городян Епо.
Велика жінка у шубі була старостою дакків, не тому, що на Іноті матріархат, а тому, що у поселенні, як і на цивілізованих планетах, обирали достойника розумного, наділеного даром керувати. Старостою ця жінка була призначена після смерті "i"i чоловіка, найшановнішого члена спільноти, який побудував це поселення.
Коли скинули з сідел двох мертвих хлопчаків-переверетнів, підбігло дві жінки і один поважний чоловік з бородою як лопата. Жінки заголосили. Чоловік м'яв обличчя і куйовдив волосся, прикрашена пір'ям хутряна шапка впала
Староста підбігла до Кіту:
— Де ви "iх знайшли?
— У гаю, лежали замерзлі під деревом, ви "iх впізнаєте?
— Ці діти зникли ще на початку літа, ми думали, "iх перевертні забили. Тут іноді з'являються такі, на дітей і дівчат нападають.
— Перевертні напевне і забили, — відповіла Кіту, — ми не бачили, нас у той гай завірюха загнала, вони там лежали, поховайте "iх, як належить за вашими звичаями.
Кіту не наважилась розповідати правду. Навіщо батькам знати, у що перетворили нелюди "iх дітей. Краще вже вірити, що діти — невинні жертви чудовиськ.
Староста не мала підстав сумніватися у розповіді Кіту. Адже видно, які страшні рубці на юних тілах, такі тільки кігті залишають, великі кігті і ікла.
Кіту тільки у поселенні роздивилась смертельні рани на тілах хлопчаків і відчула, як під теплим хутряним одягом мороз пішов по шкірі. З острахом і дивним дитячим жахом вона подивилась на Гела.
Дівчата з розвідницького загону меолі самі занесли свою повелительку до будинку старости. Аята почувалася ніби зрадниця чи симулянтка. Гел був поряд і пильнував "i"i, аби вона не наробила дурниць. Та коли Кіту вигнала всіх з кімнати, де залишили Аяту, а Гел залишився з володаркою Іноти сам на сам, володарка зірвалася з ліжка і, шкутильгаючи, почала бігати з кутка в куток, наче дика кішка, не в силах опанувати сво"i емоці"i. Гел, навпаки, сів.
— Чому ти привіз мене сюди? — запитала вона, зупинившись біля нього і вперши руки у боки.
— Зачекаємо тут на розвідника від твого ворога, — відповів він.
— Якого ворога?
— Того, який підіслав вбивць.
— І хто він?
— Ще не впевнений… Мені потрібні підтвердження, а вони будуть, коли твій ворог почне метушитись.
— А де моя донька?
— Знайдемо ворога, знайдемо і "i"i, - Гел відповідав "iй рівним голосом, як автомат.
Аята втомлено сіла поруч з Гелом:
— Я не витримаю. Вона може загинути. У тебе що, зовсім нема почуттів? Хоч би співчуття… Та що я хочу від звіра…
Він промовчав.
Староста зазирнула у двері кімнати, побачила, що меолі сидить на ліжку поряд з дивним юнаком, котрий усупереч традиціям і законам ціє"i планети при"iхав верхи і з непокритою головою. Зайшла до кімнати і щільно закрила двері:
— Я хотіла оглянути ваші рани, повелителько.
Аята запропонувала "iй сісти у власній хаті, декілька секунд помовчала, староста вся витягнулась, чекаючи, поки меолі заговорить. Меолі заговорила:
— Я хочу, аби те що ви зараз бачите, залишалось таємницею, — Староста ледь не підскочила, не розуміючи, що вона такого бачить: дивного юнака у кімнаті поряд з меолі чи що? Аята посміхнулась: — Крім мого загону, крім вас, мене і мого віора, ніхто не повинен знати, що поранення, які я
Староста спробувала зрозуміти те прохання, закивала головою, та була розчарована. Вона не розуміла, навіщо те мовчання, і не ризикнула запитувати, лише пообіцяла тримати язика за зубами.
Гуркіт за дверима, крик Кіту:
— Даян!!?
І дзвінкий дівочий голос:
— Що з нею??! — Аята підвелась, та до дверей підійти не встигла. Вони відчинились і у кімнату вбігла висока, струнка, смаглява дівчина з синіми очима і чорним волоссям, заплетеним по звичаям Іноти у дві коси. Приталений військовий кожушок незастебнутий, а плащ вона кинула на порозі: — Мама!
Аята знову сіла. Ї"i старша донька впала на коліна, обійняла материнські ноги:
— Ти жива…
— Чому? Чому ти покинути місто? Я ж наказала, — шепотіла Аята і гладила доньку по голові.
— Я злякалась, сказали, що ти загинула. Ти знайшла Іол? Мама…
Гел встав, кивнув старості на двері, вийшов слідом і зачинив кімнату, залишаючи матір і доньку на самоті.
Я лягла у глибокий сніг поряд з воротами. Прослідкувала за тим, як старша донька меолі пролетіла мимо, навіть не зупинившись біля воріт. Ворота за нею зачинили. Знову тиша. Вечірні сутінки сині, синій сніг, синє глибоке безхмарне небо у різнокольорових стрічках силових і гравітаційних течій, з краплинками сяючих зірок. Перебравшись на дах будинку, я пробралась майже до будинку старости, там вікна позакривали віконницями. З комина йшов дим, у будинку, напевне, тепло, і чимось годують… А в мене з пащеки пара йде, тут холодно і довге густе хутро, здається, вже не рятує.
Простора світла кімната з білими стінами. На стінах полиці з книжками, вазочками, статуетками, попільничками, багато світлин, не тільки сімейні, а й пейзажі різних планет, міста, рівнини, гори, старовинні і сучасні храми. Чоловік старости перед тим як усамітнитися на Іноті, облітав пів всесвіту.
Староста стояла біля столу на кухні і різала для салату якийсь овоч не"iстівного синього кольору, "i"i доньки накривали на стіл у кімнаті. Кіту стомлено сіла на ослінчику і вивільнила ноги з високих хутряних чобіт. Ї"i помічниця зі смішними яскраво-червоними тонкими кісками, кирпатим веселим обличчям і холодними очима кинула кожух і плащ на велику скриню при вході і сіла за стіл. Потроху тягала з тарілки жовті мариновані овочі і з насолодою хрумкотіла ними.
Біля стіни стояв клавішний інструмент, на ньому давно ніхто не грав, та роками обережно протирали від пилюки. Гел попросив дозволу, староста кивнула головою і він сів за той інструмент. Кіту здивовано подивилась на нього:
— Блазнюєш? Чи дійсно вмієш?
— Що таке віор? — запитав Гел у воєначальниці Кіту.
— Блазень, який супроводжує повелительку і розважає "i"i. Не в постелі. Такі іноді траплялись при прабабцях Аяти. Віорами завжди були розумники, які уміли співати, танцювати, жартувати, вони мали право порушувати закони, бо вважалися не сповна розуму, ніби веселі діти, улюбленці. — Кіту помітила що калтокієць здивований, перепитала. — Ти не знав?