Подарунок для Аяти
Шрифт:
— Підвал у будинку є?
Староста закивала головою і тицьнула пальцем на килим біля ліжка. Гел полегшено перевів подих:
— Всі донизу! Швидко!
— Я залишусь! — крикнула Аята, — там мо"i во"iни гинуть!
— Якщо ти залишишся, загине твоя планета! Лізь у підвал і сиди тихо! — крикнув Гел на повелительку Іноти. У не"i аж подих перевело від такого нахабства. Гел скористався "i"i заціпленням, вхопив жінку і силою запхав до підвалу. Зачинив ляду підвалу, заховав "i"i під килим і підбіг до розбитого вікна. Дах будинку вже горів, напевне, розпиляли горючий газ, будинки обстрілювали
Коли я перестрибнула бетонний паркан поселення, бій було вже закінчено. Один гравітатор палав за стіною, другий на даху будинака, третій завис над «землею», з нього вистрибнув Гел і побіг до будинку старости.
Поселенці витягли пожежні платформи і гасили пожежу.
Гел ледь не видер з петель ляду підвала. Дим проник і туди, та задихнутися дівчата не встигли. Допоміг вийти Кіту, Аяті, Даян і ледь не підірвався, витягаючи старосту. Та хапалась за серце і стогнала. Гел виштовхав жінок на вулицю, а за його спиною обвалився дах, Гелові стало шкода розбитого клавішного інтрументу.
Біля будинку вже зібралися во"iни Аяти, дві з них були поранені, одна — достатньо сильно.
Гел розвернув Аяту до себе, вона ледь стрималась, щоб не відштовхнути його, розімкнула губи, запитала:
— Що?
— Я зараз піду, а ти тут не затримуйся, через годину-другу вирушайте до міста і пильнуй Даян.
— Ти у таку мить кидаєш мене. А якщо вони знову спробують напасти на поселення? — обурилась Аята.
— Немає поки кому нападати. А твою доньку потрібно повернути.
Він помітив, що вона уникає дивитись йому у очі, зрозумів, що Аята його бо"iться, та говорити з нею про це не було часу, стиснув губи, відпустив "i"i плече і побіг, за мить зник за рогом напівзруйнованого будинку. Кіту обурено запитала у меолі:
— Куди він? У такий момент, коли небезпека ще не минула?
— Звідкілясь забрати Іол, — тихо, ледь стримуючи сльози, відповіла Аята.
— А ми що, зовсім безпорадні? Хіба не міг узяти нас з собою? Він надто зарозумілий.
— Ми мусимо допомогти поселенцям і "iхати до міста.
— Я що, мушу тікати як переляканий чоловік? — обурилась Кіту.
— Мені теж ця ситуація не подобається, я ладна на край світу летіти. Та він навіть напрямку не вказав. Сволота. І цього нелюда я кохала усе життя…
— І то він винен у тому, що сталося з поселенням. Привів нас сюди! — гарячкувала Кіту.
— Винен той, хто це все спланував! — крикнула Аята, — У тебе що, мізки повідбивало?!
Половина будинків у поселенні вціліла, у трьох з них влаштували лікарню. Староста забула про хворе серце і біль у поясниці. Прибігли "i"i дві доньки, а потім ще декілька жінок і чоловіків. Вцілілі допомагали потерпілим вибиратися з-під завалів. Во"iни
Якраз тоді до поселення прилетів корабель, повернувся світлий пророк світлих богів. Підіймаючи свій блискучий посох до неба, він почав проповідувати, заважаючи сво"iм вірянам працювати. Звинувачував у всьому гріхи поселенців, "iх таємні темні бажання, і іноткам (нечестивим) теж дісталось. Поки пророк своєчасно не помітив во"iнів Аяти серед сво"iх невинних слухачів і замовк.
Розвідник втік, не скориставшись машиною, мабуть, хотів подивитись на пожежу (крім того, що той хлопець фанатик, він страшенний боягуз).
Я зачекала на Гела біля кинутого гравітатора. Він прибіг і недовірливо запитав у мене:
— Ти знаєш, де та база?
— Знаю. А ще знаю, що у них там щось сталося і база більше не блокує думок сво"iх піддослідних. Іол там, жива, а про наших я не встигла запитати — почався обстріл.
— Тоді полетіли, — запропонував брат, сідаючи на заднє сидіння гравітатора.
Я тільки плечима знизала, і чого він такий сердитий і зосереджений?
Пролетіли кілометрів двадцять, по всіх даних база мала бути вже, а "i"i ніде не видно. Тільки облетівши місце, де вона мала знаходитись, ми помітили край якогось спорудження, підлетіли ближче. Виявилось, що то борт яко"iсь космічно"i машини. А де ж тут вхід?
Вхід ми знайшли — ледь помітний люк, а над ним камера спостереження. Зупинились навпроти того люку і Гел запитав у мене:
— І що?
Я здивувалась:
— Чому ти у мене запитуєш? На тебе місцевий матріархат впливає? Тепер я все вирішую?
— Я б тобі сказав… — пробубонів мій брат.
Таки я його зачепила сво"iм жартом. Він зіскочив з гравітатора, обережно підійшов до люка… а якщо обстріляють? Може, у них тут для непрошенних гостей якась пастка налаштована?
Пастки не було, люк був відчинений, я вимкнула двигун і зіскочила на землю і ми увійшли до тіє"i бази.
Коридор, ще коридор, наступний коридор, поворот, знову коридор: я зрозуміла, що знаходимось ми не у кораблі, а на гігантському стародавньому тедролі. Бо зараз не будують космічних баз у формі диску. Стіни у перших коридорах навіть пофарбовані, та іржа проступила крізь фарбу безформними плямами, вентиляція працювала, але опалення ні, апарати мікроклімату, напевне, давно розсипались на порох. Під ногами іноді бігали маленькі ящери. А ще щурі, досить великі, напевне, потомки тих щурів, які жили на цій базі, коли вона ще була у космосі.
Несподівано увімкнулися лампи, і ми побачили перед собою юрбу, чи то зграю страховиськ: різного кольору, розміру, статі, виду, одні схожі на облізлих котів, інші — на лишайних собак. Попереду згра"i був досить великий звір (десь метр п'ятдесят у холці) з могутніми м'язами, великою головою і обдертими вухами. Сіра попеляста шерстюка росла тільки на животі, голові і лапах, а його світлі, майже прозорі очі не мигаючи дивились на нас.
— Ви хто? — запитав великий звір.
— Туристи… — відповів Гел.