Подарунок для Аяти
Шрифт:
Іол з подиву відкрила рота.
— Тому що твоя мама доросла, і розуміє, що правильно, коли кожен займається своєю справою, — сердито відповів Гел, — Так, а це ще хто?
Два десятки темних вершників на білій засніженій рівнині, на відстані в кілометр.
— Мама! — Зраділа Іол.
— Мама? — здивувалась Даян, — мамочко… та це ж дикі…
— Так, дівчатка, вам пора до мами, бо вона дуже хвилюється, — Гел зліз з гравітатора і наказав Даян, — злазь з ящера і сідай за руль.
— Ти що? — обурилась дівчина, — чого я? Чому? Я не вмію…
— Тут нема чого уміти,
— То не мама? — запитала Іол.
— Ні, дитинко, то Дайкеро, і я буду говорити з ним без вас.
— Я залишусь, — повідомила Даян.
— Чорт! — розсердився Гел, — Даян! Ти зараз же сядеш на гравітатор і наздоженеш загін. Все! Зі мною не сперечаються.
— Нічого собі… - здивувалась дівчина, — хіба ти можеш мені наказувати? Не дивись на мене так. Добре, добре, я зроблю, як ти кажеш, тільки не сердься. Бо в тебе очі якісь жовті робляться…
— А чому ти наказуєш мо"iй сестрі? — здивувалась Іол.
Гел застогнав. Даян сіла за руль гравітатора, Іол не дочекалась відповіді, і хотіла було запитати знову, та Даян закрила "iй рота долонею, уважно слухаючи інструкцію по керуванню гравітаційною машиною. Орієнтувалась у цій місцевості вона добре, і головне, аби не захопилась швидкістю, тому Гел поставив всі можливі блоки на швидкість і висоту.
Дикі наближались. Гел тепер відчував багато чого, бо магічні поля і блокування у лабораторі"i на старому тедролі було вимкнено, та й генератор вже не працював.
— Я теж умію битись… — спробувала ще раз Даян.
— Іншим разом, — відповів "iй Гел і, стоячи збоку, увімкнув двигун гравітатора, — Тримайся, — і підштовхнув машину.
Даян аж завищала коли гравітатор пішов юзом, та впоралася і вирівняла машину.
Гел подивився, як віддаляється малий гравітатор, рятуючи двох доньок Аяти. Потім підійшов до темно-сірого ящера, залишеного Даян і погладив змі"iну голову верхового:
— Що, друже, втягнув я тебе? Нічого, ти звір бойовий, тобі не вперше…
Дайкеро вирішив, що говорити з Гелом нема про що і тому наказав диким стріляти, як тільки вони наблизяться на відстань пострілу. Гел підняв ящера в біг і направив його на Дайкеро. Він мчався до упорядника гарему, а стріли, змащені соком іруа, летіли йому на зустріч. Болі Гел тоді не відчував, занадто сильним бажанням було дістатися до Дайкеро. Їх ящери зіткнулися грудьми, дико захрипіли. Дайкеро був самовпевнений, але у справжніх боях ніколи не брав участі, і при зіткненні не втримався у сідлі та вилетів. Гел зістрибнув, вдарив Дайкеро ногою, вхопив за комір кожушка:
— Сволото…
Дайкеро, ледь дихаючи:
— Ти хто такий, патх?
— З ким ти зв'язався? Дурню, — запитав Гел.
Дикі були навколо, стріляти більше не наважувались, боялися зачепити свого покровителя, та напевне спробували би заколоти Гела, та "iм завадили во"iни меолі. Загін розвідників Аяти несподівано з'явився з-за пагорба, серед них — Даян на гравітаторі. Во"iни меолі атакували диких.
Гел впевнився, що во"iни меолі впораються з дикими. Дикі це були чоловіки з місцевих, навчені воювати, та в силу свого походження полохливі, привчені обстрілювати умілих во"iнів з хащ
— Звідки ти взявся? Сволото, — гарчав упорядник ваоке, притиснутий до «землі» сильною рукою калтокійця.
— Оце вже зовсім дурне питання, — посміхнувся Гел, в його голові паморочилось. Отруєні іруа стріли завдали неабиякого болю, без пояснень калтокіець вдарив Дайкеро і вони разом втратили свідомість.
Аята зістрибнула зі свого ящера, підскочила до Гела, перевернула, поклала його голову собі на коліна. Він був ніби мертвий.
Кіту зрозуміла, що розбиратися з уцілілими дикими і Дайкеро доведеться "iй самій. Тому без довгих роздумів наказала зв'язати всіх живих і надіслати повідомленя старості, аби та прислала воза, щоб доправити полонених і поранених до міста. Принцеса Іол вертілася у всіх під ногами. Даян пробувала втримати молодшу сестру біля себе.
Староста замість возів прислала дві гравітаційні платформи з тих, які вони використовували для тушіння пожеж. На одну платформу закинули полонених, на іншу — поранених, серед поранених був Гел. Аята намагалась не дивитись на його зблідле обличчя. Хоч і безсмертний… та хто знає, наскільки цей перевертень безсмертний. Дайкеро також був непритомний.
Рол запропонував мені знову відвідати коридори старого тедролу. Казав, що є причина не знищувати його, але я мушу побачити все сама.
І знову безкінечна напівтемрява, ми пройшли мимо лабораторі"i до аварійних сходів. Ліфти тут давно не працювали. Ми почали спускатися униз, десь до середини корпусу, до поперекового ребра жорсткості. Там, куди ми спустилися, ремонту не робили, іржа потрохи роз'"iдала переборки, цвіль була на каркасах, що залишилися від меблів, на дерев'яних панелях і на залишках сходів. Ящерок і щурів на цьому ярусі вже не було, тут важке повітря, і поживитися "iм нічим.
Я почала дещо розуміти: коли космодром будували, місто Епо вже існувало, а цей тедрол впав на планету приблизно за тисячу років до того, як побудували космодром. То невже так зване корінне населення Іноти, котре загалом проживало на одному континенті — це уціліле після падіння бази населення ціє"i ж бази?
Я торкалась порохнявих переборок і залізних рам, пам'ять заліза і іншо"i матері"i потроху розповідала мені, що база після терористичного акту з підірваним основним двигуном зрушила з встановлено"i орбіти і здійснила аварійну посадку на найближчій від не"i планеті за допомогою гравітаційного двигуна. На щастя, планета виявилась придатною до життя, хоча жили на ній лише тварини. Засоби зв'язку також було пошкоджено, ті з людей, що вціліли, не могли розраховувати на допомогу. Декілька років потерпілі чекали, що "iх знайдуть, не залишаючи велетенсько"i бази, та коли зрозуміли, що порятунку не буде, а генератори надто слабкі, та й продовольчі запаси закінчуються, переселились на відкриті простори планети, згодом через два покоління побудували місто. Чомусь жінки виявилися більш активними. І з часом вони взагалі відтіснили чоловіків до рівня домогосподарок.