Подарунок для Аяти
Шрифт:
Матір Аяти наказала слідкувати за тими бешкетниками, та не карати за "iх витівки. Та пройшли роки, Дайкеро подорослішав, мати Аяти призначила його сво"iм другим чоловіком, і народила від нього другу доньку. А дружба Дайкеро і Аяти непомітно згасла.
Після смерті матері Аята отримала владу, запропонувала Дайкеро волю, та він вже звик до життя у ваоке і Аята залишила його упорядником гарему. І хоча це було для вдівця повелительки ганебним приниженням, він подякував і залишився. Але ж у меолі Аяти не було фаворитів і Дайкеро скнів від нудьги серед квітучих садів і розкоші. Єдине, що він отримав,
— А чому помер батько Аяти? — чомусь пошепки запитала я.
І Туіта теж пошепки почала розповідати, як улюблений чоловік меолі випадково зазирнув за завісу у поко"i дружини і закохався у охоронницю, як закохані спробували утекти з ваоке, як "iх спіймали. Наскільки повелителька любила свого чоловіка, настільки і жорстоко покарала за зраду — наказала стратити на палі. Після страти тіла зрадників спалили, а імена "iх викреслили з книги народжених і не занесли до книги померлих. На Іноті це значило, що "iх душі ніколи не знайдуть спокою і не зможуть переродитись.
Від ціє"i розповіді я протверезіла. Добре, що ми ще не все випили…
Зранку, загорнувшись в теплий плащ і залишивши зброю на діамантовому столику другого поверху посольства, я з хворою головою вийшла на площу Рородан. Сніг сяяв у променях світила, дзвін дзвенів…
А чому дзвенить? Та ще й так, ніби біда якась сталась. І люди збираються перед головним Храмом, стоять, про щось сперечаються, розмахуючи руками, чекають на щось.
Думки людей я прочитати не могла, мало того, що мо"i здібності вже слабенькі, та ще й на Іноті було дивним чином блоковано магію. Але у палаці я напевне дізнаюсь, що ко"iться.
Я підійшла до брами Рородану. Біля брами стояли кремезні руді тітки з жорсткими очима бувалих во"iнів. Такі солдати зазвичай у вартових не ходять, такі у гварді"i служать… Оглянули вартові мене з ніг до голови, запитали моє ім'я. Перевірили запрошення і підняли списи вістрями догори, пропускаючи до Рородану. Брама за моєю спиною почала зачинятись, і я побачила загін во"iнів з луками. Отако"i…
— Вас заарештовано, прошу скласти зброю і йти за мною, — почула я голос невисоко"i жінки у кольчузі, наплічниках і залізних наручах: вона нагадувала маленького товстенького побутового робота, зламаного і агресивного.
— У чому мене звинувачують? — здивовано запитала я.
— Вас підозрюють у викраденні принцеси Іол. — Дивно, вона таки відповіла на моє запитання, а могла би і не пояснювати…
Два десятки стріл націлились у мене.
Гарний був у мене плащ… кинула на руду военачальницю і, перевтілюючись, стрибнула на стіну. Мо"i кігті вп'ялись в крихку цеглу, тіло вкрилось довгим темно-попелястим хутром, одяг з рослинних стебел і шкіри розпався на молекули і теж став шерстю. Я перетворилась на дуже великого звіра, зростом як "iх верхові ящери. Во"iни заклякли на місці, жодна не наважилась вистрілити. Вмить я видерлась на верх стіни і стрибнула на дах першого великого будинку площі, дах застогнав під мо"iм важким тілом, та витримав.
А на мене влаштували облаву.
Мушу зв'язатись з Летосом, нехай піднімається, бо Сеом і Туіта теж можуть постраждати.
Стрибаючи під градом стріл (опам'ятались войовничі дівчата) з даху на дах середньовічного
По дахам мене переслідували невеликі хижі ящери… Один підслизнувся і впав на бруківку, задерши ноги. Попереду на пласкому даху одноповерхового будинку чекають найсміливіші з переслідувачів, погрожують палицями, налаштовують арбалети. Звичайні ж міщани, ремісники і купці, он пекар у борошні з лопатою для хліба. І що, вона проти мене з лопатою? А там далі коваль з шматком заліза: «Пані, невже ви так хочете мене убити?»
А ящери наздогнали мене, і почали муркотіти як кошенята і ластитись, з тваринами я завжди можу домовитись, шкода, що з людьми так не виходить. За мо"iм проханням мо"i нові друзі-ящери побігли вперед, розштовхуючи городян, а я стрибнула на бруківку. У мою сторону полетіло все, що могло літати, і лопата для хліба також… декілька стрибків, знову будинок. На дах будинку я влетіла одним стрибком, і помчала у напрямку космодрому. Городяни рушили за мною.
Місто гуділо. Ящери, ніби втративши розум, бігали, штовхаючись і заважаючи усім. Во"iни, брязкаючи обладунками, перевіряли кожен дах, слідкували за кожною тінню, застрелили якогось домашнього птеродактиля. А я бігла на ринкову площу, бо за нею, за парканом, було поле космодрому.
Саме тоді Сеом увімкнула вторинне силове поле для захисту будівлі посольства. Але хтось розумний відімкнув електрику і пів-міста з палацом залишилось без тепла і світла.
Ось і прикосмодромний ринок, я влетіла на дах першого торгового намету, намет впав. Якийсь чоловік голосно заверещав, жінки лаялись, аж вуха заклало. Переслідувачі заповнювали невеличку площу ринку, руйнували намети і знищували товар. Роздерши тканину намету, я підхопилась на лапи і помчала до стіни космодрому. За спиною страшний гармидер, не обертатись — бруківка слизька, впаду як той ящір…
Та вздовж стіни на мене чекає загін во"iнів в залізних обладунках і з гвинтівками!.. І вони без попередження відкрили вогонь. Я відчула біль, та це не ті кулі, які можуть звалити мене з лап. Добре, що вони не озброєні гранатометами. Я стрибнула на тіток і відразу на стіну.
За стіною на мене чекав Летос, він підлетів до стіни і відкрив люк, я заскочила до трюму, люк зачинився, і я повернула собі людську подобу. Летос готовий був до оборони, та нема часу, потрібно рятувати наше посольство.
На поле вибігла тітка-диспетчер. Невже Аята дозволить захоплення і нищення космодрому? Мусить вона все це зупинити, я ж дала "iй час схаменутись. Але вона напевне зараз думає тільки, як знайти і врятувати доньку, жінка залишається жінкою, коли у небезпеці "i"i діти, готова на бездумне все.
Летос знову сів на плити, я репетувала тітці-диспетчеру, аби вона бігла до мене, та вона махала на мене рукою:
— Відлітай!!!
На тітку-диспетчера чекав корабель-торговець, там вже увімкнули двигун, товстий чоловічок кричав, щоб вона бігла швидше.