Подарунок для Аяти
Шрифт:
— І що ти втнула тут? — спокійно запитав мій катер.
— Ти не повіриш… Нічого.
— Не вірю: за тобою сюди прибігло усе місто.
— Не глузуй…
Летос завис над будинком посольства. Я викрикнула:
— Відчиняй люк, стрибати буду!
— Ти навіжена… — буркотіла машина.
Силове поле навколо посольства згасало. Двері вибивали… Колодою!.. (Де узяли?..) Сеом і Туіта вже вибігли на дах і підстрибували, розмахуючи руками наче вітряки. Летос зависнув над "iх головами. Трюмовий трап відчинився, я вистрибнула "iм назустріч. Мо"i подруги дивились на мене як на божевільну.
— До катеру! Швидше!
— А ти куди!? — Здивувалась Сеом, коли побачила, що я відчиняю квадратні двері даху, — тебе ж розірвуть!
— Розірвалки у них ще не повиростали… — огризнулась я.
Летос піднявся, аби зачекати у безпеці на висоті, поки я повернусь на дах. Я меч свій тут не залишу. Достатньо що плащ подарувала…
Коли я схопила сумку, двері у дім з тріскотом вилетіли і натовп увірвався до вітальні. Коли я вибралась на дах, там мене також чекали, здогадались тіточки врешті решт, як ще можна потрапити у будинок. Особливо сміливих я зіштовхнула сумкою з даху. Допоміг Летос, знизився і розштовхав мо"iх супротивників слабким силовим полем.
Все…
От тобі і мирна місія, от тобі і аудієнція у меолі Аяти…
Я посміхнулась до Сеом:
— А ти кажеш, у вас тут тихе болото?
Я стояла на балконі Джарека. Поряд зі мною триметровий ящір Тавас, командир відділу безпеки, злий настільки, що мовчав. Злий тому, що з корабля зник Гел, а мій брат поранений і слабкий, нахабно порушив наказ лікаря Коре і десь повіявся до міста, а з ним і Нейл. Тавас зітхнув, тихо промовив:
— Далеко вони не пішли, знайдемо "iх у таверні Покинутого міста, там завжди усіляка наволоч збирається. Не сердься, Мілен — але тво"i брати навіжені, дурні…
Хіба я "iх захищаю?
Вже добрих років сто… а може й тисячу старий ринок, де торгували контрабандою: предметами, створіннями і речовинами, мав назву — «Покинуте місто». Влада планети Па не цікавилась тим, що відбувається у кримінальному районі стародавньо"i столиці, мабуть, тому, що мала з тіє"i торгівлі власний зиск. А ще тому, що цей район належав таким космічним суб'єктам, з якими могли впоратись тільки ми, а ми такими дрібницями не займаємось. Та сьогодні мусимо навідатись у Покинуте місто…
З величезно"i відкрито"i площі космодрому, де гуляє вітер між космічними кораблями, де працюють вантажники, ремонтники, де літають вантажні і пасажирські платформи, і кожну хвилину сідає, чи злітає якийсь апарат, ми йдемо у лабіринт вузьких вулиць, між суцільні стіни старих будинків, з брудними вікнами за товстими гратами. Половина дверей у цих будинках броньовані. А ті, що не броньовані — вибиті. Загалом перші поверхи — це вітрини з бронебійного скла, але назви магазинчиків якісь дивні, з них не дізнатися необізнаному, що там запропонують покупцеві. Та й заходити туди небезпечно, потрібна обізнана людина, яка проведе по цьому небезпечному лабіринту — ще один спосіб заробити тестоли у Покинутому місті. Бо люди тут агресивні і жорстокі, завжди готові обібрати перехожого, жартуючи, що життя важка штука, а "iсти і "iм потрібно щодня…
За рогом є підвальчик під назвою «Чорна діра». Та й справді то чорна діра: необізнаний легко заблукає у підземних лабіринтах
При дверях тіє"i «Чорно"i діри» сто"iть триметровий чотирирукий аросець, він склав на могутніх грудях всі сво"i чотири руки і дивився на навколишніх з презирством. Та коли ми з Тавасом підійшли, аросець виструнчився, ніби був військовим. І хоч ми і прийшли у цивільному одязі, аросець з повагою пропустив нас, у слід тихо попросив:
— Там ваші два калтокійці, заберіть "iх, бо ще з півгодини і вони усе тут рознесуть…
Тавас кахикнув, я зітхнула, могла б почервоніти, почервоніла б.
Ми спустились до підвалу, ніби пірнули у наркотичний, густий, непроглядний дим, почули дзенькіт розбитого скла, гуркіт і крики. Я зрозуміла — запізнились — бійка уже розпочалась. Аросець прогримів по сходах мимо нас, лаючись і причитаючи: «Ну от… я ж… а вони дурні, щось про продаж казали, зовсім здуріли, калтокійця від туриста відрізнити не можуть… я ж казав… Зробіть щось з тими навіженими!!!»
Остання фраза до нас. Тавас стрибнув донизу. А мені було лінь сьогодні битись, сам впорається. Я спокійно йшла по сходах, нікого не зачіпала, та якийсь п'янючий здоровань з великими м'язами і вухами вирішив зі мною познайомитись: спустила його по сходах, стрибнула вниз і вперіщила нахабному вуханю по голові стільцем.
Гел і Нейл гастролювали в парі: один білошкірий і білокосий, другий смаглявий з чорним як смола, довгим волоссям, два струнких юнака двометрового зросту, гарні, досконалі, і настільки п'яні, що по одинці на ногах не трималися. Тавас і охоронець-аросець за півхвилини розкидали всіх бажаючих вбити мо"iх братів. Я відбивалась тільки від тих, хто простягав руки виключно до мне. Тавас підхопив Гела і Нейла і пішов до виходу. Аросець-охоронець і я прикрили його відхід. Гел і Нейл спробували вирватись з могутніх чотирьох рук Таваса, та той так гаркнув на них, що вони затихли.
Тавас не випустив з рук тих двох, поки не дійшов до нашого корабля. Поряд з бортом Джарека стояв бак з водою, туди Тавас і повкидав мо"iх братів. Якась огрядна тітонька у спецодязі працівника космодрому побачила те дійство і запричитала: «Та що ж ви робите?! Такий великий… За що ви мучите тих дітей, вони такі молоденькі, такі маленькі проти вас!..»
Тавас подивився не"i з обуренням:
— Ця сволота?! Діти?! Понапиваються, людей б'ють!!!
Тітонька щезла, ніби розчинилась у сутінках.
А я побачила, що вода у баці потемніла, якщо у Нейла крові немає, тоді це Гел отримав якесь поранення:
— Тавас, повиймай "iх, Гела хтось ще й підрізав…
— От чорт, — Тавас і сам помітив забарвлення води, похапав обидвох за одяг і витягнув. Нейл не любить води, почав відбиватись, Тавас для порядку знову штовхнув його до баку. А Гел, здається, прийшов до тями.
Через годину хлопці трохи протверезіли. Сиділи на канапі, у кораблі, у приміщенні головно"i рубки, загорнувшись у теплі ковдри. Отримали від Таваса прочухана і мовчали: дійсно діти… Кровотеча у Гела зупинилась, та рана від ножа на його спині так само погано загоювалась, як і ті поранення, які він отримав, коли на нього завалився будинок на Катоваррі.