Подарунок для Аяти

Марковская Алла Анатольевна

— Мені потрібно до Аяти…

— Я зрозумів, — лікар знову шкрябав підборіддя, — я влаштую лише можливість, аби вона вас помітила. Ви "iй допоможете?

І Гел згадав, звідки він знає цього лікаря:

— Прикладу всі зусилля, професоре Арконе.

Лікар здивувався, його очі заблистіли смутком і біллю, вуста стиснулись, він ледь "iх розімкнув аби відповісти:

— Арконе… я і забув, що колись був всім відомим професором Арконе, капітаном корабля-шпиталю. Науковцем… Професор Арконе… Не згадуйте, будь-ласка… у мене тепер інше ім'я, я лікар Лаго.

— Ви

так несподівано зникли…

— Так, як зникла моя сім'я у тій клятій війні… Я теж тоді лікувався від безумства, так як і ви… та я смертний… ледь не помер, мене викинули з корабля, як непотріб, на космодромі Іноти. Аята врятувала. Та… то було давно… давайте врятуємо Аяту і "i"i дітей. Відпочивайте до вечора, бо у вас синці під очима, а тут гарем, мусите бути привабливим для повелительки, так, так… мусите: лагідніші очі, трохи покірності — вам це важко, та мусите. Бо будете тікати звідси як та, дуже на вас схожа, дівчинка, що позавчора зранку переполохала все місто…

Гел обхопив голову руками. Лікар співчутливо зітхнув і наказав гаремним дядькам:

— Йому необхідна власна кімната, нікого туди не пускати, гарем через годину-другу прокинеться, про нового раба почнуть пліткувати… Слуги бачили… тому зачиніть його. Поясніть, що заради того, аби звикнув, скажіть — істерика почалась, особливо слідкуйте, аби ароки [6] його не бачили.

Гел прокинувся. За вікнами було вже темно. Лікар сидів біля вікна на канапі, серед яскравих подушок, і при світлі настільно"i лампи щось читав. Гел сів, загорнувся у ковдру. Лікар подивився на нього, запитав:

6

Арок — чоловік меоллі.

— Як почуваєшся?

— Паскудно… — відповів Гел.

— Готовий?

— До чого?

— Зустрітись з меоллі.

Гел застогнав і накрився ковдрою з головою. І саме тоді відчинились двері, на поріг кімнати увійшла Аята, "i"i супроводжував ескорт: гаремні дядьки, Дайкеро, слуги, чоловіки у яскравому вбранні. Аята озирнулась, супровід розсіявся, залишились гаремні дядьки і Дайкеро.

Лікар відклав книгу, підвівся. Аята увійшла до кімнати і зачинила двері:

— Я тебе шукала, Лаго.

— Я тут. Твій новий раб захворів, я його лікую.

Аята махнула рукою, це означало, що новий раб "i"i не цікавить:

— Одна дівчина з мого загону поранена, нас обстріляли дикі під час пошуків, поранення легке, та ти краще на цьому всьому знаєшся, йдемо.

Гел зняв ковдру з голови. Такий шанс прогавити не міг. Аята мимохідь глянула на нього, і несподівано зупинилась. Різко наказала:

— Підведись.

Дайреро зробив крок, лікар стис кулаки. Гел у ту мить, здавалось, не дихав, встав, як був, загорнутий у ковдру, в очі Аяті не дивився. Вона сердито кинула:

— Забери волосся з лиця.

Гел закинув волосся назад, та вронив з друго"i руки ковдру, вона впала йому до ніг, він швидко "i"i

підібрав, знову загорнувся. На обличчі Дайкеро з'явилось презирство. Новий раб був нездалим і дурним, такий не сподобається Аяті. Лікар затамував подих. Аята зі злістю розглядала обличчя Гела. Прикусила губи, відвернулась, вийшла. Відразу за дверима сказала Дайкеро:

— Приведіть його до мене. Негайно… — і пішла. Лікар вибіг з кімнати і наздогнав повелительку. Вона йшла мовчки. Лаго не ризикнув заговорити.

Дайкеро повернувся до кімнати, розгублений, гаремні дядьки бігали за ним як сполохані кури. Дайкеро крикнув "iм:

— Ви чули наказ меоллі?! Мерщій вдягайте це… якось розгребіть ті косми і ведіть його до Аяти. Це ж треба… Це ж треба… — з тими словами він вийшов з кімнати.

Дядьки задоволено посміхались, адже Дайкеро такий роздратований. Не часто йому аж так псували настрій.

Гел у сірому, досить скромному для ваоке вбранні, в супроводі вигілів підійшов до низеньких дверей за темно-синьою важкою завісою. Завісу відхилили, двері відчинили і Гел увійшов у сутінки кімнати меолі Аяти. Огледівся, посеред кімнати камін, ніби вогнище у кам'яному колі. Під стіною на невеликому, в одну сходину, підвищенні за напівпрозорою завісою ліжко, теж кругле. Вікна-вітражі на всю стіну, а в кутку столик, на столику увімкнений комп'ютер, на моніторі сайт популярно"i і досить скандально"i студі"i новин.

Аята увійшла, підійшла до столика, натиснула на клавішу.

За двадцять років свого володарювання вона майже не змінилась. Хіба що рухалась не так стрімко як раніше, більш плавно, по жіночому, та це як раз і вказувало на постійні тренування і уміння концентруватись. Блискуче волосся мідного кольору заплетене у дві коси, до колін. Обличчя кругле, ніжне, тільки погляд твердий і безжалісний. Вона втомлена, дуже втомлена безнадійними пошуками втрачено"i дитини.

Гел стояв під тими ганебними рабськими дверима і не смів поворухнутись.

І Аята не відводила очей від маленьких літер на екрані, ніби вони були зараз найважливішими у світі.

Шум охолоджувача у комп'ютері і тріск палаючого вогнища у каміні. Тихий голос Аяти:

— Що ти тут робиш?

— Хочу тобі допомогти, — ледь чи не прошепотів він.

Вона підійшла до нього, невисока, струнка, у цю мить хотіла бути велетенською, аби не бачити його очей, аби взагалі його не бачити, аби він був маленький і беззахисний. Голос "i"i дрижав, дзвенів від гніву, образи і втоми:

— Де моя донька?

— Я не знаю, де вона, але впевнений, що вона жива.

— Тоді чому ти тут? Чому не шукаєш "i"i? Ти прийшов мене шантажувати? Моя донька у вас?! — останнє запитання вони викрикнула, і відразу ж загрозливо прошепотіла: — Чому Рада зацікавилась моєю планетою? Ти мені все поясниш…

— Поясню. — Відповів Гел.

Вони кивнула головою, повернулась до комп'ютера, вивела на екран світлину, де чітко було видно Таваса на фоні зруйнованого будинку з скривавленим тілом на руках. Аята вперше подивилась в очі Гела: