Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– То вiн, - витрiщив очi Китичка, - прилетiв iз космосу?
– Найiмовiрнiше, - вiдповiв сищик.
– Мiй обов'язок, - промовив пiлот, - зайти всередину i роздивитися.
– А якщо, - запитала жаба, - всерединi ви знайдете страхiття?
– Оте, що реготало?
– додав Китичка.
– Мiй обов'язок зайти i подивитися, - холодно повторив пiлот.
Вiн дав потримати вiдхилену гiлку Кадрилю, а сам пiдiйшов аж до самого корабля i почав змiтати снiг, який, виявилось, прикривав схiдцi до дверей корабля. З одного боку схiдцiв був поручень, i,
– Може, треба сiрникiв, щоб присвiтити?
– пошепки запропонував Кадриль.
Пiлот мовчки захитав шоломом. I ось уже його рука в рукавицi досягає дверцят, ось натиснув... дверцята прочинилися, затемнiв вхiд... дверцята знову зачинилися... залишилась тiльки невiдомiсть... тiльки тиша, що її порушувало посмоктування люльки.
– Тепер я здогадуюся, хто реготав, - тихо промовив Твiнас.
– Хто? Хто?
– запитали всi.
– Той, хто хотiв вiдстрашити водiя од ялинки, щоб вiн не знайшов пiд нею космiчного корабля.
– Але хто ж вiн - "той"?
– запитав Китичка, пiдозрiло пiднявши нiздрю-квасолинку на тi таємничi дверцята.
– Цього вiдгадати не можу, - зiзнався товстий сищик, i в цю мить дверцята почали повiльно вiдчинятися.
– Скажiть, що там робиться?
– не витримала Ейнора, ледь клiпаючи вiями.
– Чому нiхто нiчого не пояснить?
– Прошу не хвилюватися, - став у дверцятах пiлот.
– Корабель зовсiм порожнiй. У салонi для пасажирiв стоїть четверо крiсел. У кабiнi пiлота я знайшов схему корабля та iнструкцiю.
– Схема? Iнструкцiя?
– iз поваги Китичка аж рота роззявив.
– А що воно таке?
– Це креслення i вказiвки, як керувати кораблем, - пояснив пiлот.
– Я пiлот турбореактивного лiтака, то хтозна, чи зможу я до кiнця зрозумiти цю модель, але спробую. Доведеться вам почекати.
– Вiн знову зник за дверцятами.
– Давайте повернемося до вогнища, - запропонував Твiнас, розповiдатимемо далi, щоб швидше минав час.
– А якщо, - неспокiйно оглянувся навкруги Китичка, - якщо вiзьмуть i повернуться господарi космiчного корабля?
– Велике дiло! То й що!
– вiдважно виставив уперед своє розiрване хутерце господар вогнища.
– Нiхто до їхнього корабля ще й не торкався. А якщо будуть чiплятися, то я як дам кочергою!
Усi весело засмiялися i знову обступили вогнище.
ЗНОВУ РОЗПОВIДI ПРО САМИХ СЕБЕ
Кадриль докинув у вогонь добрий оберемок хмизу, вогонь пiдскочив так високо, як нiколи, i всi знову зiбралися розповiдати про себе i послухати iнших, одначе думки всiх були за таємничими дверцятами, де самотнiй пiлот обстежує всерединi корабель. "Як воно буде? Що з того вийде?" - кожне питало себе.
– Говори, Ейноро, - першим отямився Кадриль.
– Вперед!
– Знай, твоя iсторiя така незвичайна, - промовив Китичка, - що нiкому i в голову не прийшло б, що таке могло трапитися!
– Далi моя iсторiя була ще незвичайнiша, - пообiцяла лялька.
– Та... на чому я зупинилася?
–
– Ах, так!.. Одного вечора таке трапилося, що прибиральниця, стерши з полиць пил, вийшла й забула замкнути шафу...
– Ось як?
– здивувалася жаба.
– Ти така ще молода, а вже з ознаками склерозу. Адже ти ранiше казала, що дверi забула замкнути вихователька.
– Хай буде вихователька, якщо цього треба для твого показника або для порядку денного, - гордо вiдрiзала лялька.
– Хтось витер пил вихователька, прибиральниця, куховарка чи прачка - i забув замкнути шафу. Цього я тiльки так довго й чекала! Бачте, я остаточно вирiшила втекти, будь-якою цiною вирватися iз тiєї скляної коробки, тому незабаром я вже одягла подорожнє вбрання, взула спортивнi хромовi черевички, не забула навiть шовковi рукавички...
– Шовковi рукавички до дорожнього костюмчика i спортивних черевичкiв?!
– поглузувала жаба.
– Ну й смак! Фе!
– Рукавичок я не надiвала, а несла у валiзi разом з бальною сукенкою i коштовностями, шановна жабо, - дуже холодно вiдповiла Ейнора, - попросила б вас "фе" покласти в свою сумку, менi воно не потрiбне.
– Кi-кi-кi, - не стримався песик.
– Чiпляючись з полицi на полицю, я вибралась iз шафи, - розповiдала далi Ейнора, - i рушила в невiдомий свiт, який я так хотiла побачити зблизька. О, коли б я знала, якi тяжкi чекали на мене випробування, я спутала б собi ноги оцим шнурочком, - вона сiпнула за шнурочок для черевикiв, що ним була пiдв'язана у неї нiчна сорочка.
– Ти все сказала?
– запитала жаба.
– Звичайно, не все!
– вiдрубав за ляльку Кадриль.
– Говори, Ейноро, слухаємо тебе всi до одного!
Вiн знав, що каже: скоса позираючи на дверцята корабля, зайчик помiтив, що вони трошки прочиненi - хоч пiлот i вивчав схеми та iнструкцiї, вiн теж хотiв послухати Ейнору.
– Дякую, - кивнула лялька Кадрилю.
– Отож вибралась я iз шафи, вистрибнула в свiтлицi у вiкно, перелiзла через паркан дитячого садка й подалася свiт за очi... Блукала я вулицями i площами, заглядала у вiтрини, на статуї i колони - все менi було нове, i я не могла навтiшатися волею... Та не звиклi до ходи ноги швидко стомилися, валiза вiдтягувала руку, новi черевички нестерпно тиснули... а тут де взявся худий бездомний собака...
– Iграшковий чи неiграшковий?
– серйозно запитав Китичка.
– Справжнiй вовкодав, - вiдповiла Ейнора.
– Я злякалася i кинулася тiкати вiд нього, а вiн за мною навздогiн, я бiгла що було сили, по бездорiжжю, поки не опинилася за мiстом... Побачила я лiсок, вскочила туди i сама не пам'ятаю, як вилiзла на сосну. Повiсила на гiлку валiзу...
– З валiзою в руцi ти вилiзла на дерево?
– здивувалася жаба.
– Хто в це повiрить? Чи, може, ти акробатка iз цирку?
Зауваження жаби справдi було до речi, i всi слухали, що тепер вiдповiсть горда Ейнору? Ширше прочинилися дверцята корабля, гучнiше стала смоктати люлька Твiнаса, вище встало вухо Кадриля.