Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
Пiсля цих слiв бiля вогнища запала мертва тиша. Навiть дрова перестали потрiскувати. Кожне вiдчуло, що зараз вирiшується його доля. Той, хто залишиться - залишиться один як палець у цьому чужому лiсi, пiд цим суворим зимовим небом, покинутий у небезпецi, немов трiска в морi... Твiнас i Ейнора, можливо, вже жалкували, що вiдмовилися бути заступниками начальницi Легарiї: а що як вона образилася i когось iз них покине тут?
Не хвилювалася тiльки начальниця Легарiя - вона навiть тiшилася з цiєї тривожної тишi очiкування; i щоб ця тиша
Ще яку хвилю повтiшавшись загальним збентеженням, вона заговорила:
– Отже, ми повиннi негайно вирiшити, хто п'ятий. Моя офiцiйна думка така: залишитися повинен Кадриль.
Зайчик на iнше рiшення i не сподiвався, тож вiн тiльки вухом махнув.
– Чо... чому Кадриль? За що Кадриль?
– розхвилювавшись, пiдвiвся Китичка.
– Це... несправедливо i жорстоко.
– А зараз упевнимося, чи несправедливо, - сказала начальниця.
– Як уже ви чули вiд пiлота, на Тандадрицi є лiкарня i майстерня для iграшок. Отже, летiти повиннi тi, кому найбiльше потрiбен ремонт i лiкування. Давайте подивимось об'єктивно: Ейнора слiпа, Твiнас без ступнi, Китичка без нiздрi i хвоста. А чого бракує Кадрилю? Вуха i трохи вуса... теж менi iнвалiд!
– А хутро в нього хiба не розiрване? Шпилькою не зашпилене?
– не здавався Китичка.
– Невелика бiда, - тiльки лапою махнула жаба.
– Кiнчаймо дискусiї - i в путь.
– Пробачте, але менi при... прийшло в голову...
– розхвилювавшись, песик знову почав заїкатися, - при... прийшло в голову, що коли повинен зостатися най... найздоровiший, то най... найздоровiша тут ви сама.
– Це я?
– не повiрила своїм вухам жаба.
– Так, ви... Ве... велика бiда та ваша бородавка.
– Щоб тобi язик усох!
– не на жарт розсердилася жаба.
– Полюбуйтеся всi. Полюбуйтеся.
Вона повернулася спиною i стягла з неї сiрий клапоть; посерединi спини стирчала наче якась скiпка.
– Ось, - пояснила начальниця, опускаючи клапоть, - застряв зуб пацюка. Та вiн мене ледь не перекусив навпiл, коли я органiзувала повстання iграшок проти його сваволi. Я скромно про те промовчала, але якщо декого взяв сумнiв щодо моєї бiографiї...
– Наполегливо прошу заходити в корабель!
– знову пролунав чiткий вимогливий голос пiлота.
Всi рушили до корабля, тiльки Кадриль залишився на мiсцi, а голова у нього так опустилася, що половина вуха лежала на снiгу.
– Пi... пiдождiть!
– зупинив усiх Китичка.
– Якщо вже так, якщо мусить хтось один залишитися, то за... залишуся я.
– Друже, - зашепотiв Кадриль, не пiдiймаючи голови, - не треба...
– Нi, треба!
– стояв на своєму песик.
– Зоставити Кадриля! Де це видано! Хто, якщо не вiн, першим прийшов сюди, розклав вогнище,
Ейнора нiчого не сказала, тiльки вiї у неї дрiбно-дрiбно затремтiли.
– Тут... тут нiчого не було б, якби не Кадриль, - нi космiчного корабля, нi пiлота, нi нас! Вiн першим повинен летiти i полетить, а я зостаюся, я до... доброволець!
– Китичко, друже, - випрямився Кадриль i вiд хвилювання вдарив лапою себе у груди, вiрнiше, по тому мiсцю, де була таємна кишенька, - нiзащо на свiтi не дозволю тобi залишитися! Тобi бiльше потрiбнi лiкарня i майстерня!
– Залишишся ти, залишусь i я!
– сказав Китичка i так мiцно зцiпив мордочку, що квасолинка-нiздря ледь не трiснула навпiл.
– Та як це так!
– прогув товстий Твiнас.
– Може, знайдемо якийсь вихiд?
– Нема коли, - сказала начальниця.
– Якщо вони такi нерозлучнi, то хай залишаються обидва. А ми бiльше затримуватись не можемо. В корабель!
– Вона схопила сумку й зiбралася тягти її до схiдцiв.
Пiнгвiн Твiнас востаннє смоктнув люльку, встромив її в тапку i незграбно пришкутильгав до жаби.
– Шановна начальнице, - сказав вiн, - ця важка ноша не для вашої зраненої спини. Дозвольте пiднести сумку.
– О, - приємно здивувалася Легарiя, - оце справжнiй джентльмен!
– Китичко, - сказав Кадриль друговi, - послухай: якщо ти не полетиш, то занапастиш не тiльки себе, а й мене.
– Тебе?
– здивувався песик.
– Що ти говориш, друже!
– Якщо ти не полетиш, то не зможеш привезти iз Тандадрики чудовi вуса i нове вухо.
– Менi... навiть у голову не прийшло, що...
Тут їхню розмову перепинила сумка Легарiї, яка налетiла на Кадриля; удар був такий сильний, що зайчика вiдкинуло аж пiд гiлку ялинки - пiд ту саму, на якiй висiла цукерка i пiр'їнка сойки.
– Благаю пробачення, - пришкутильгав пiнгвiн до збитого з нiг Кадриля.
– Це все тому, що я кривий i незграбний.
Незграбно зiгнувшись, вiн ще щось промимрив i, залишивши сумку пiд гiлкою, що сягала схiдцiв у "Срiбну шишку", поспiшив зустрiти Ейнору з Легарiєю. Китичка все ще вагався.
– Їдь, Китичко, i бiльше нi слова!
– вигукнув iз-пiд гiлки Кадриль. Не пiдходь до мене, не говори до мене. Я не хочу нiчого нi чути, нi говорити! Щезнiть з-перед моїх очей! Щасливої дороги!
– Ну й чудово, - похвалила його Легарiя, - тверезий розум узяв гору... Ейноро, швидше ступай, Китичко, не куняй - твiй друг чекає на новi вуса.
– Зупинiться!
– загородив їм дорогу Твiнас, повертаючись вiд корабля.
– Я пригадав важливу рiч. Щоб подорож була щаслива, ми повиннi хоч хвилинку посидiти i помовчати. Хiба не так, вельмишановна начальнице?
– I знову гаємо час, - хотiла заперечити начальниця, але, задоволена шанобливим звертанням, поступилася: - Посидьмо, але недовго.