Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

Жилинскайте Витауте Юргисовна

Твiнас роззявив рота, щоб ще якось пiдколоти, та тiльки махнув люлькою - її не перебалакаєш.

– Ну, - заквапився начальник, вдягаючи всього в землi пiджачка, - чи не поспiшити б нам у "Срiбну шишку"?

– Як ви накажете, - шанобливо уклонилася референтка.

– Вперед!
– звелiв Кадриль, поправляючи кобуру револьвера.

Четвiрка весело рушила в напрямку "Срiбної шишки". По дорозi начальник устиг розповiсти про пилосос, з допомогою якого йому вдалося скинути жукiв iз схiдцiв, про Ейнору та Китичку, якi чекали бiля

корабля. Трiйка, в свою чергу, розповiла про будову, котра нiяк не може закiнчитись; зрештою, всi порадувалися, що так легко й несподiвано звiльнилися.

Вони вже скучили за подорожжю, їм хочеться затишно влаштуватись у звичному крiслi в кораблi, вiдпочити, прийти в себе пiсля таких гнiтючих пригод...

– Але, - раптом став мов укопаний начальник, - чому тут порожньо?

Всi подивилися на землю: було чiтко видно вiдбиток корабля, та сам корабель неначе випарувався. Менес стягнув iз окулярiв пов'язку-рукавичку i задрав голову в небо. Нi корабля, нi його слiду нiде не видно.

Та й хто ж змiг би управляти складною апаратурою корабля, щоб пiдняти його iз землi?

– Оце... оце так!
– процiдив начальник. Вiн почував себе винуватим, що залишив корабель на Китичку з Ейнорою: чого сподiватись, коли одна слiпа, а другий роззява.

– Слiди викрадення, - ткнув Твiнас люлькою в прим'ятий кущ трави.

Уважно придивившись, тепер i Кадриль з Легарiєю побачили ледь помiтну на землi колiю, наче хто котив бочку. Вiтер уже встиг замести її пiском, але не настiльки, щоб вона зовсiм зникла. Четвiрка поспiшила по тiй колiї вдалину...

ПОШУК СЛIДIВ

Колiя то тяглася прямо, то звивалася, наче струмок. Вона привела на пустир i зникла. Нiяких iнших слiдiв!.. Жодного знаку! Корабель наче розтав у повiтрi.

– Яка думка у начальника з приводу цього?
– поцiкавилася референтка.

– Я думаю, що...
– швиденько випалив начальник, але опанувавши собою, поволi повторив: - Я гадаю, що "Шишка" звiдси полетiла.

– Полетiти корабель нiкуди не мiг, - заперечив Твiнас, - бо тодi був би слiд вiд вертикального положення корабля.

Ранiше Кадриль вигукнув би: "Дивись який розумник!" - i ще й у лапи заплескав би, а зараз вiн вiдчув себе приниженим.

– Слiд, - устряла в розмову референтка Легарiя, - жуки могли так загребти, що не лишилося б i знаку. Я тiєї думки, що корабель полетiв. А яка ваша думка, пiлоте джентльмене?

– Джентльмени не заперечують дамам, - вiдповiв пiлот.

– Ах, який дипломат!
– грайливо посварилася нiгтем референтка.
– Ви завжди так кажете, що нiчого не скажете.

– Треба, - озвався Твiнас, - пiти назад тiєю самою колiєю i ще уважнiше дослiдити її.

– А як вирiшить начальник?
– запитала референтка.

– Мм...
– начальник, думаючи, заторохтiв у кишенi гудзиками.
– Гадаю, треба дослiдити колiю. Вперед... тобто назад.

Четвiрка повернулася тiєю самою дорогою, ще уважнiше оглядаючи кожен клаптик землi, грудку,

камiнчик. I знову нiчого, зовсiм нiчого, хоч ти що роби! Вiд придивляння у всiх почало наморочитися в головi.

– Я далi не можу йти зiгнувшись, - урвався терпець у референтки.
– Так чи iнакше, я iнвалiдка через тi пацюковi зуби, i менi життєво небезпечно iти згорбившись.

– На мою думку, далi шукати не варто, - вирiшив начальник.
– Одне з двох: "Срiбна шишка" або полетiла, або її знищено...

– ...або її закопали, - хрипко прошепотiв Твiнас i ткнув люлькою в землю.
– Подивiться.

Всi забiгали очима по тих мiсцях, на якi вказувала люлька: прим'ятий кущик трави... пiсок... другий кущик... а з-пiд нього... з-пiд нього струменить перемiшане з пiском повiтря!

– Чи це часом не пилосос дме?
– стукнуло в голову Кадрилю.

Всi четверо вiдразу взялися розгрiбати землю довкола повiтряного фонтанчика. Розгрiбати було неважко: пiсок був свiжорозпушений, а пучок трави гарненько стромлений - видно, недавно було копано й закопано.

– Хоч би знайти "Срiбну шишку" цiлою, - занепокоївся начальник, риючи лапами неначе лопаточками.

– Невже, - сумно здивувався Твiнас, - немає нiчого важливiшого за "Шишку"?

– А що може бути ще важливiшим?
– здивувався начальник.

– А чи живi й здоровi Ейнора з Китичкою?
– тихо вiдповiв товстун.

Начальник вiдчув себе засоромленим i промимрив щось незрозумiле. I тут йому знову кинулась на пiдмогу референтна.

– Я всiма чотирма пiдтримую начальникову думку, що немає нiчого важливiшого, нiж непошкоджена "Срiбна шишка", - сказала вона.
– Адже без корабля Ейнора, i Китичка, i ти, Твiнасе, i ми всi загинемо! Катастрофiчно загинемо!

– Це я i хотiв сказати, - з гiднiстю кивнув головою начальник i оглядiвся навколо.
– Аби тiльки не напали жуки!

– Ви хочете сказати, що комусь iз нас треба йти у розвiдку? шанобливо запитала референтка.
– Чи можу я запропонувати свою кандидатуру?

– Так, я призначаю вас у розвiдку, - пiдтвердив начальник.

– Слухаю, iду на пост, - приклала лапу до зябрiв референтка i покульгала на горбок, безмiрно задоволена, що викрутилася, щоб не копати.

Проривши чимале мiсце, вони побачили складений сухий хмиз - рiвно i прямо, наче палочки.

– Ось де вiдповiдь на головоломку, - промовив товстий сищик.
– Цими палками жуки перевернули "Шишку" i, можливо, навiть штовхали її, щоб котилася вперед.

Вони вийняли палки, i знизу заблищала срiбна верхiвка корабля, а потiк затхлого важкого повiтря, яке виштовхував пилосос, замалим не збив з голови начальника шапку.

– Хто там?
– запитав стурбований голос Китички.

– Усi свої!
– пробасив Твiнас.

– Ура!
– долинув крiзь вузеньку шпарину в дверях радiсний вигук. Потiк повiтря припинився, дверi прочинилися ширше, i вилiз облiплений пластиром песик.