Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– А сумки для тих пiдходящих речей будуть?
– заблищали у Легарiї очi.
Пiлот мовчки кивнув головою i повiв мандрiвникiв до продовгуватого промiжку, в якому поволi крутилося сторчове колесо каруселi з маленькими стiльцями: з одного боку колеса вони пiдiймалися, з другого опускалися.
Пiлот почекав, поки всi пiдiйшли ближче до колеса, i звернувся до Кадриля:
– Начальнику Кадриль, у вашiй волi заборонити чи дозволити спуститися мандрiвникам у склади планети.
– Увага!
– ляснув по планшетцi начальник.
– Всi до одного спускаємось пiд покриття планети.
А пiлотовi наказую залишитися на
Пiлот тричi кивнув головою, цим показуючи не лише начальниковi, але i всiм, що мудрiшого наказу нiхто не придумав би, а референтка вiд себе додала:
– Конструктивний i...
– ...i схожий на мавпячий, - закiнчив голос, той само невловимий хриплий голос.
Начальник вiд лютi скам'янiв.
– Хто сказав?! Хто вимовив?!
– розлючено подивився вiн довкола.
– Хто смiє глузувати з...
– Вiн був зiбрався вже сказати "з мого авторитету", та швиденько передумав: - ...моєї референтки?!
– З мене?
– здивована, запитала референтка.
– Так. Хто смiє назвати мою референтку мавпячою?!
Збентежена Легарiя мiцно стулила зябра. Мовчали й усi iншi.
Начальник вiдстебнув кобуру револьвера:
– Наказую невiдомому голосовi заткнутися назавжди або...
– Вiн вийняв револьвер i помахав ним у повiтрi.
– Або...
– ...посвисти, - вiдiзвався хриплий голос немов iз-пiд землi.
Що тут скоїлося! Усi зареготали. У Твiнаса аж пузце затряслось, у Ейнори обидва ряди зубiв забiлiли, навiть у референтки куточки зябрiв засiпалися, навiть скельця в пiлотових окулярах веселiше заблищали, i навiть кiнчик писка у Китички трошечки пiднявся вгору...
Тому, хто оголосив цей наказ, здалося, нiби вiн на їжака сiв. I, щоб спасти свiй авторитет, який так похитнувся, вiн поблажливо посмiхнувся:
– Я також люблю гумор... А тепер марш усi вниз!
– I, щоб остаточно вiдновити свiй авторитет, вiн додав: - Оскiльки дорога невiдома й можливi рiзнi пригоди, начальник спуститься першим!
I тримаючи в лапi револьвер, Кадриль сiв у сидiння каруселi i пiрнув униз. Одне за одним сiдали й iншi мандрiвники, поки залишився один Китичка. Вiн хотiв повернутися в корабель, але пiлот Менес загородив йому дорогу й рукою в рукавицi виразно показав на промiжок. Песик байдуже повернувся до каруселi й поринув у невiдомий свiт, який таївся пiд синтетичним покриттям з безлiччю намальованих ключикiв.
Залишившись на самотi, пiлот Менес здiйняв трiснутi окуляри i довго-довго дивився на порожнi стiльцi каруселi, якi все крутилися i крутилися. Очi у нього були блакитнi й сумнi, як у паяца iз спаленої планети.
У СКЛАДАХ
Спустившись униз, мандрiвники вилiзли з каруселi й опинилися у тамбурi, з якого розходилось кiлька довгих коридорiв. Високо над головами розстилалося пластмасове небо чи стеля, усiяна бiлястими ключами й ключиками, а на стiнах було намальовано безлiч дверей-ворiт: вiд покручених, унизаних коштовним камiнням дверець старовинного годинника до дверей гаражiв, вiд садових хвiрток до обкованих залiзом ворiт замку з пiдйомним мостом... Мандрiвники роздивились навсебiч i рушили слiдом за начальником в один iз довгих коридорiв.
Коридор почав ширшати i зробився майже залом, який високi дощанi стiни дiлили на маленькi комiрки з полицями. Однi полицi були заваленi панчохами,
– Оце тобi так!
– першим схаменувся Кадриль.
– Наче в магазинi!
– I невже все даром, за спасибi?
– не могла повiрити Ейнора.
– Атож, - солiдно пiдтвердив начальник, - дано офiцiйний дозвiл брати все, що хочеш.
– Але, - з жаднiстю обдивилася Легарiя, - не бачу дефiци...
Не встигши докiнчити, вона поплигала в бiк однiєї полицi, що стояла вiддалiк i була напхана хутровими мантiями: лисячими, бобровими, кролячими, соболиними i так далi.
Кадриль також поскакав далеко: вiн побачив, як блищать унiформнi погони, еполети, нашивки i ще щось подiбне.
Твiнас з задоволенням провiв би Ейнору, та, пригадавши, як вона дивилась на пiлота своїми зачарованими очима, вирiшив не плутатись у неї пiд ногами - тим паче, що побачив збоку полички, повнi люльок.
– Китичко, - нагнулася до песика Ейнора, - ходiмо удвох, може, знайдемо щось вартiсне.
– Та менi нiчого не треба, - затряс головою Китичка, - менi всього вдосталь... навiть забагато.
– То ходiмо так собi подивитися, - запропонувала Ейнора.
– Тепер, коли я можу бачити, я дивилася б i дивилася б на що завгодно.
I вони удвох попростували до вiддалених комiрок. Китичка йшов i нi на що не звертав уваги, опустивши голову додолу, а Ейноринi очi, навпаки, бiгали з однiєї полицi на другу.
– Туфельки!
– дивувалася вона.
– Рукавички!.. Нiколи не повiрила б, що можуть бути такi дивнi рукавички!.. Глянь, Китичко, ось цi, з вирiзом, видно, для того, щоб джентльмени цiлували руку... Сорочечки!.. I яким тiльки мереживом не обшитi!.. Китичко, адже нiчого поганого не трапилося б, коли б я свою пошарпану сорочечку помiняла на нову?
– Обов'язково помiняй, - пiдтримав її песик.
– Я i для тебе що-небудь знайду, - пообiцяла йому Ейнора.
– Менi нiчого не треба, - повторив песик, вiдiйшовши вбiк, щоб не заважати Ейнорi переодягатися i щоб вона сама ще видивилася щось пiдходяще. Проходячи повз вiдчиненi дверцята, вiн побачив за ними полицi, на яких лежали самi ранцi, i мiж ними навiть був один з червоним мухомором зверху. Та Китичка швиденько вiдвернув убiк голову i не зупиняючись пройшов далi.
У мандрiвникiв вiд маси речей, маленьких i великих, просто голови наморочились, рябiло в очах, плуталися ноги мiж безлiччю полиць. Дивно i якось страшно було подумати, що можна брати що тiльки хочеш, що тобi заманеться - i навiть без дякую!.. Тому залу не було кiнця, проходи мiж комiрками звивалися i розгалужувалися на всi боки, але не було небезпеки заблукати: скрiзь висiли дороговкази, якi позначали дорогу назад. I скрiзь обабiч бiлiли дверцята з намальованим ключем чи ключиком i надписом, наприклад: "Усе лялькам", "Усе зайчикам" або "Усе для нареченої"... Мандрiвники, не встоявши перед спокусою, вiдчиняли то однi, то другi дверцята i щоразу натрапляли на що-небудь потрiбне. Ось Твiнас знайшов ящичок з повною колекцiєю люльок, потiм дуже зручний цiпок, щоб спиратись на нього, натрапив навiть на колекцiю кубикiв - на жаль, кубика з розгаданим срiбним трикутником мiж ними не було. Несучи ящичок з люльками i спираючись на цiпок, вiн уже збирався повертатися назад, коли побачив дверцята, а на них надпис: "Усе для пiнгвiнiв".