Полонені Білої пустелі
Шрифт:
Вони сторожко рушили вперед. В міру того, як вони наближалися до відноги, обриси виступу на її гребені робилися все чіткішими. Цікавість Джеймі зростала, й нарешті в нього вихопилося:
— Це ж схоже на Велику Кам'яницю на Казоні!
В ту ж мить він прикусив язика, бо Авасін, почувши ці слова, повівся так, як і слід було сподіватись: зупинився, наче до місця прикипів, і заявив:
— Ходім геть звідси!
Якби хлопці не були такі втомлені, то Джеймі, можливо, погодився б. Але втома зробила його дражливим. До того ж, пройшовши таку відстань, він уже хотів будь-що видобутися на гору й оглянути те таємниче явище.
— Отакої, — сказав він різко. —
Авасін уперто стулив губи. Звинувачення в боягузтві боляче шпигнуло його, але він не мав наміру здаватися.
— Коли хочеш, можеш іти сам, — відповів він з серцем. — А я зажду тут.
Джеймі мовчки повернувся до Авасіна спиною й попрямував далі. Він не хотів вилазити нагору сам, бо теж трохи побоювався, але впертість не дозволила йому признатися в цьому. Пройшовши сотню кроків, він зупинився й оглянувся назад. Авасін сидів на валуні, стежачи за ним.
— Вертайся, Джеймі! — гукнув він. — Уже ж пізно, а нам ще стільки йти!
Авасінові слова надавали Джеймі можливість повернутися, не втрачаючи гідності, але він зволів цю нагоду знехтувати і вперто поліз угору.
Через п'ятнадцять хвилин він дістався до гребеня й побачив, що снігу на ньому нема: його здував північний вітер. Просто перед ним височіла купа каміння, що обрисами своїми нагадувала вулик. На протилежному схилі гори стояли ще три таких «вулики».
Відчуваючи дедалі більший неспокій, Джеймі оглянув найближчий горбок. Висота його дорівнювала приблизно трьом футам, а основа за діагоналлю — футам п'яти. Коло нього, на вітрами відполірованій ріні, лежало багато кусочків дерева. Знебарвлені негодою, вони були тверді й крихкі, мов старі кістки. Джеймі нахилився, щоб підняти тріску завтовшки як олівець, і коли він витягував її з ріні, то помітив між камінцями щось зелене. Він опустився навколішки, й за кілька секунд на його вдягненій у рукавичку руці вже лежав гостряк стріли, зроблений, очевидно, з міді, що від старості позеленіла. Гостряк мав ромбовидну форму з чотирма вигостреними гранями і ще й досі зберігав смертоносний вигляд. Джеймі кинув його до своєї сумки й почав уважно оглядати землю. За кілька хвилин він знайшов мідний обух і цілу колекцію кістяних знадобів та оздоб — таких старих, що від дотику вони здебільшого розсипалися на порох. Там були й інші вироби з міді, деякі — дивних форм.
Тепер цікавість Джеймі взяла гору над страхом, хоч він і догадувався, що натрапив, либонь, на стародавнє кладовище якогось давно забутого тубільного племені — можливо, стародавніх, первісних ескімосів. Джеймі знав, що в корінних жителів півночі існував звичай класти всі особисті речі небіжчика до його могили, щоб його дух міг скористатися з них на тім світі. Отже, знадоби, розкидані в ріні, призначалися, очевидно, для людей, чий прах спочивав під кам'яними могилами.
Джеймі подивився вниз, на Авасіна, який чекав на нього, і йому трохи одлягло від серця. Він швидко обійшов решту могил. Біля одної він знайшов прямокутну кам'яну плитку, що мала круглу, до полиску відполіровану заглибину посередині. Дальші розшуки навели хлопця на три таких «мисочки», і Джеймі поклав їх усіх до сумки.
Порив вітру налетів на північний схил хребта й зняв снігові вихорці, котрі закружляли в химерному танку, наче якісь фантастичні створіння. Джеймі мимоволі здригнувся і, повернувшись спиною до могил, хутко збіг схилом до того місця, де на нього чекав Авасін.
— Ну, то що це таке? — спитав індіянин.
Джеймі відповів обережно:
— По-моєму, просто полишений ескімоський табір. Там розкидана сила всіляких чудернацьких кам'яних
Але Авасін не піддався на обман. Він збагнув, що то за «табір», і обличчя його враз спохмурніло. Він мовчки пішов до санок, і поки хлопці долали решту тяжкого шляху додому, індіянин не вимовив ані слова. То було напружене й гнітюче мовчання.
Коли вони ввійшли до хатини, там панував лютий холод. Та незабаром у вогнищі запалахкотіло полум'я. Джеймі метушився, готуючи вечерю, — намагаючись якось угонобити свого друга, що все ще вперто мовчав. Джеймі добре знав, що Авасін усе своє життя прожив серед людей, які говорять про дияволів та духів так, наче ті справді існують. Отож, навіть коли йшлося про забобони, Авасін, цураючись мертвяків, тільки додержувався законів свого народу. І Джеймі розумів, що своєю впертою поведінкою даремно зіпсував настрій другові.
Прагнучи розворушити Авасіна, Джеймі висипав вміст своєї торбини на долівку й весело сказав:
— Нумо, подивимось на ці штучки. Деякі можуть, напевно, нам придатися.
І знову він припустився помилки. Побачивши речі, взяті з могил, Авасін ще дужче обурився. Він ліг на своє ліжко, пробурмотів: «Красти в мертвих — це злочин», — і повернувся обличчям до стінки.
Джеймі здалося, ніби між ними опустився якийсь незримий бар'єр. Йому стало моторошно. Почуття страшної безмежної самотності тяжким каменем лягло йому на серце. Знести його хлопець не міг.
Він підійшов до ліжка й поклав руку другові на плече.
— Пробач, Авасіне, — сказав він. — Може, І ти таки маєш рацію. Може, й справді існують речі, про які ми нічого не знаємо і яких не можна тривожити. Я більше цього не робитиму.
Авасін обернувся обличчям до Джеймі. І раптом широко усміхнувся.
— Ні! — твердо сказав він. — Це я мушу просити пробачення. Що нам духи! Ану, покажи-но, що ти там знайшов.
Бар'єр зник. Страшна прірва, що розверзлася була між хлопцями внаслідок їхньої першої сварки, зімкнулася. З величезним полегшенням обидва схилилися над колекцією речей, що їх Джеймі висипав із своєї сумки.
Авасін узяв одну з кам'яних мисочок і уважно оглянув її. Потім провів нігтем по її дну. Його вкривав якийсь м'який милкий шар. Авасін неуважно покрутив мисочку в рука, але думка його в цей час напружено працювала.
— Нещодавно ти шкодував, що в нас немає лампи, Джеймі, — нарешті сказав він. — Ну, а тепер, здається, ми її маємо!
Джеймі здивувався.
— Це ти про оцю штуковину? — запитав він.
— Зараз побачиш, — відповів Авасін.
Він підвівся й висмикнув із щілини в стінці жмуток моху. Відтак вправно покрутив його між пальцями, надавши форми мотузки завдовжки три дюйми. Потім узяв шматок оленячого смальцю, розтопив його на сковороді й вилив у кам'яну посудину. Піднявши з долівки дерев'яну тріску, він прив'язав до неї «гніт» і поклав у каганець. Тріска тримала гніт на поверхні гарячого смальцю.
— Дай чим припалити, — сказав він Джеймі, який з цікавістю стежив за його маніпуляціями.
Джеймі подав йому головешку з вогнища, й Авасін підніс її до кінчика ґнота. Той спалахнув жовтим вогнем, зачадив і почав загасати.
— Треба трохи вкоротити його, — сказав Авасін.
Він сплюснув гніт, зробивши з нього пласку широку стрічку, і знов запалив. Цього разу погонь горів рівно й майже без кіптяви. Маленька кімнатка змінилася, наче за помахом чарівної палички. Джеймі вже кілька місяців не бачив ані каганчика, і тепер йому здалося, ніби в хатині засвітився десяток електричних ламп. Він був у захваті.