Пригоди Гекльберрі Фінна
Шрифт:
– Ну, тепер у нас усе як по маслу піде. Ми зробимо тут підкоп для Джіма. Це триватиме щонайменше тиждень!
Після всього подалися ми нарешті до хати; я ввійшов крізь задні двері - там вони не замикалися, треба було лиш за шкіряний ремінець сіпнути; але Томові Сойеру бракувало в тому таємничості, він мусив обов'язково по громовідводові видряпатись. Аж тричі долазив він до половини й щоразу зривався та з'їжджав додолу, а наостанку трохи не провалив собі голови і вже хотів був від того небезпечного способу відмовитись. Проте, перепочивши трохи, вирішив спробувати щастя вчетверте і таки видерся нагору.
Другого дня схопилися ми вдосвіта та гайда до негритянських
Обличчя в цього негра здавалося добродушним, але придуркуватим, а волосся було поперев'язувано нитками в невеличкі жмутики - щоб віднаджувати відьом. Він запевняв, ніби відьми щоночі страшенно допікають йому: якусь ману насилають на нього, і тоді вчуваються йому якісь чудернацькі слова й звуки. Казав, що ніколи досі йому не траплялося, щоб ота погань так довго його мордувала.
Він так захопився, розповідаючи про свої злигодні, що зовсім забув про те, що мав якусь роботу. Том і питає:
– А кому то ти несеш оцю їжу? Собакам?
Негр усміхнувся, і та усмішка розпливлася по всьому його обличчю, наче кола по калюжі, коли кинути в неї цеглину.
– Еге ж, містере Сіде, собаці, - відказав він.
– Ох, і ловкий же песик! Чи не хочете глянути на нього?
– Хочу.
Я штурхонув Тома й прошепотів:
– Ти що, збираєшся йти до нього серед білого дня? Адже ж за планом того не мало бути.
– Тоді не мало бути, а тепер - має.
А щоб ти луснув зі своїм планом! Однак я почвалав за ним. У халупі ми спершу нічого не помітили, бо було так темно, що хоч око виколи; але Джім, який і справді там сидів, побачив нас і гукнув:
– Та це ж Гек! Ой матінко моя, тутечки й містер Том?
Я знав, що так буде, і заздалегідь був до того готовий.
А проте я не міг уявити, як тепер відбрехатися, а коли б і знав, то однаково не встиг би й ворухнутися, бо хазяїнів негр втрутився й сказав:
– Свят, свят, свят! Невже він знає вас?
Очі наші вже звикли до темряви й тепер добре бачили. Том витріщився на негра і неначе здивувався.
– Хто б то нас знає?
– Як хто? Та оцей же негр утеклий.
– Сумніваюся, щоб він міг нас знати. А з якого б то дива стукнуло тобі таке в голову?
– З якого дива? Та хіба ж він оце зараз не гукнув, що знає вас?
Том відказав на те, немов іще більше дивуючись:
– Диво дивне!;. Хто гукав? Коли гукав? Що саме він гукав?
– Потім повертається до мене та спокійнісінько запитує: - Ти чув, щоб хтось гукав?
Звісно, тут могла бути одна лише відповідь, і я сказав:
– Я нічого не чув, ніхто нічого не казав.
Тоді Том повертається до Джіма, лупає на нього очима, наче вперше бачить, та й питає:
– Ти гукав?
– Ні, сер, - відповідає Джім, - я нічого не казав, сер.
– Жодного слова?
– Ні, сер, жодного слова.
– Чи ти нас коли бачив?
– Ні, сер, не пригадаю, щоб я вас коли бачив.
Наприкінці, повернувшися до негра, - а той так і прикипів на місці, вилупивши очі, - Том запитав суворим голосом:
– Чи ти не зсунувся часом з глузду? З якого то дива здалося тобі, що тут хтось гукав?
– Ой лишенько! То ж знову ті кляті відьми, сер. Хоч помирай через них! Просвітку немає від них, сер, вони мене зі світу зженуть. Такого ляку наганяють, що хоч у домовину
Том дав йому десять центів і пообіцяв, що ми нікому нічого не скажемо; а на ті гроші хай він собі ще ниток докупить, щоб проти відьмаків волосся поперев'язувати; тоді Том глянув на Джіма та й каже:
– Цікаво, чи повісить дядько Сайлас цього негра? Якби я впіймав такого невдячного негра, що насмілився втекти, то я б нізащо не пустив його живого з рук - обов'язково повісив би!
– І, поки негр підходив до дверей, роздивляючися на монету та пробуючи її на зуб, щоб перевірити, чи вона справжня, Том зашепотів Джімові: - І взнаки не давай, що ти нас знаєш. А якщо почуєш уночі, що риють землю, не дивуйся, це ми з Геком: ми збираємося тебе звільнити.
Джім ледве встиг схопити нас за руки й потиснути їх, коли негр вернувся назад. Ми сказали, що прийдемо ще колись, якщо він візьме нас із собою; а негр відказав, що буде дуже радий іти з нами разом, а надто темними вечорами, бо відьми найбільш у темряві до нього в'язнуть, то все ж воно краще, якщо такої страшної хвилини поруч нього буде більше люду.
Розділ XXXV
До сніданку лишалося ще близько години, тож ми подалися до гаю. Том сказав: щоб бачити, де рити, нам треба світла, а ліхтар світить надто ясно й може привернути непотрібну увагу, - чого доброго, ще в халепу вскочиш. Треба якнайбільше гнилючків назбирати - це найкраще: вони ледь-ледь світяться в темряві, і нам тьмяно світитимуть при нічній роботі. Ми принесли цілий оберемок тих гнилючків, заховали їх у бур'янах та й сіли перепочити. Том буркнув невдоволено:
– Ото бісова робота, все як по маслу йде - аніяких тобі перешкод! І тому воно до дідька важко якийсь цікавий план виробити. Навіть вартового немає, щоб його дурманом можна було напувати, - адже ж обов'язково має бути вартовий! Навіть собаки немає, щоб підсипати йому снодійного зілля. Джіма, щоправда, прикуто за одну ногу десятифутовим ланцюгом до ніжки його ліжка, але ж то пусте! Досить підняти трохи ліжко, й ланцюг легко зніметься. Дядько Сайлас надто довірливий: надсилає ключа дурноверхому негрові й не доручає нікому стежити за тим негром. Джім міг би давно вже й без нашої допомоги вилізти з халупи просто у віконце, та тільки з десятифутовим ланцюгом на нозі далеко не втечеш! Аж сумно, Геку, так недоладно все виходить, - от досада! Треба самим вигадувати всі труднощі та перешкоди. Ну та нічого не вдієш! Доведеться миритись. В кожному разі, є в тому одна втіха: більше честі вирятувати його з неволі, долаючи труднощі та небезпеки, і якщо вже ніхто тих перешкод не наставив, то ми самі мусимо все те з власної голови добувати. Скажімо, ліхтар. Якщо говорити по правді, треба признатися, що ми собі самі вигадали, нібито робота із звичайним ліхтарем - справа ризикована. Та коли б ми надумалися хоч і цілу процесію зі смолоскипами влаштувати, ніхто тут не звернув би і на неї жодної уваги, я певен. До речі, мені спало дещо на думку: не завадило б пошукати щось таке, з чого можна було б зробити пилку.