Пригоди Румцайса
Шрифт:
Коли Фріцек підійшов уже на три кроки, зробив він на свяченій нитці зашморг і накинув крайній русалці на плечі. Шість русалочок втекло, а сьома залишилася — нитка обплела її так, що вона ледве-ледве могла переступати ногами.
— Відпусти мене! — заблагала русалочка.
Фріцек прикинувся добрим:
— А може, й справді відпустити?
— Ну, то пускай вже! — просилась русалочка.
— Добре, прийдемо в замок, там і відпущу, — збрехав Фріцек, роздивляючись, як краще вибратися із Ржаголецького лісу, бо вже сім років тут
А в цей час Румцайсові вже переказали, що трапилось. Манка саме купала в струмку їхнього синочка Ціпісека і почула новину.
Схопивши мокрого Ціпісека, прибігла вона до печери і вигукнула:
— Ой, Румцайсе, щось сталося вгорі, біля джерел! Хтось перебив русалкам роботу, і струмок несе глицю!
Румцайс накинув на плечі куртку з червоної іспанської шкіри, зарядив пістоль зеленим жолудем і сказав:
— Витри, Манко, Ціпісека, і ми подивимось разом, що там трапилося.
Манка розкрутила Ціпісека, наче дзигу, бо так розбійники сушать своїх дітей після купелі, а коли хлоп'я висохло, швиденько натягла на нього сорочечку.
Батько й син побігли до четвертого джерела. Прибігли й бачать — нікого немає, тільки сполохані бабки сновигають. А від джерела ведуть сліди, і кожний слід інакший.
— Тут пройшов лакей Фріцек, — сказав Румцайс. — Це він так ставить ноги, бо ніколи не знає, у який бік йому краще вклонитися.
І Румцайс показав пальцем на доріжку слідів, які вели прямо до Їчина.
О тій порі пан князь і княгиня Майолена сиділи на золотих кріселках біля ставка. Перед ними стояла русалочка, спіймана на свячену нитку, і вони кричали на неї по-французьки:
— Дансе! [17]
І русалочка танцювала. Дріботіла ноженятами до ставка і назад, бо її тримала свячена нитка, кінець якої стискав у руці Фріцек.
А по той бік ставка, за верболозом, уже стояли Румцайс і Ціпісек.
— Якщо я зараз вискочу і наведу там лад, хтозна, чи не налякаю я бідну русалочку, — сказав Румцайс. — Він простяг руку, вирвав листочок осоки і подав Ціпісекові. — А ти маленький і знаєш, що робити. Адже за плечима у тебе вже пів-розбійницької науки.
17
Танцювати! (фр.)
Ціпісек узяв осоку тупим кінцем у долоню і підкрався до русалочки так тихо, що навіть трава не сколихнулась. Чотири рази провів він листком по свяченій нитці, і русалочка знову мала ніжки вільні, як вітер.
Тут Румцайс підвівся з-за верболозу.
— Кому кортіло танців — той хай їх і має! — крикнув він могутнім голосом. — Панові князю оголошую русальський менует!
Русалочка взяла пана князя за рукав та й пішла з ним у танок, витинаючи дрібушечки. Добряче довелося пострибати панові князю. Аж до вечора потім
— Фріцекові наказую станцювати млинка! — знову вигукнув Румцайс.
На них словах учепився Ціпісек лакею Фріцекові за поли і так розкрутив, що спинився той аж по коліна у рясці.
— Сам собі замовляю танець рейдовак по-розбійницькому! — знову крикнув Румцайс.
Схопив він княгиню за стан і ушкварив навколо ставка дванадцять разів. Після цього понесли княгиню до замку разом із її золотим кріселком.
Коли танці скінчилися, послав Румцайс русалочку назад у ліс, щоб біля четвертого джерела знову було їх сім. А як підходив із Ціпісеком до Ржаголецького лісу, закричав на весь голос:
— Ми вже йдемо!
Це щоб Манка не боялася за свого сина.
2. Як Румцайс і Ціпісек порядкували з водою
Якось русалки переказали Манці, щоб та прийшла попрати їм сорочечки. Дощу довго не було, вода була тверда, і русалки могли б понамулювати собі пальчики.
Коли Манка пішла, посадив Румцайс Ціпісека на коліно і сказав:
— Ану заплющ очі й скажи, чим пахтить он звідти, від Зебінського горба?
Ціпісек заплющив очі й різко, по-розбійницькому, втягнув носом повітря.
— Від Зебіна пахтить гарячим камінням.
— А тепер скажи мені, чим пахтить од річки Цідлини? — запитав Румцайс.
Ціпісек ту ж мить відповів:
— Холодною водою.
Румцайс пересадив Ціпісека на друге коліно.
— То були дуже легкі загадки. Тепер скажи, чим пахне од міста Їчина?
Ціпісек довго втягував повітря, але ніяк не міг розібрати.
— І не золотом, і не залізом, — зрештою мовив він.
— Аби тільки не свинцем! — злякався Румцайс і сам понюхав повітря. — Авжеж, свинець. Це їчинський князь знову виливає дріб — на біду якійсь лісовій звірині!
І, посадивши Ціпісека верхи собі на шию, Румцайс поспішив до Їчина — навпростець через поле, а тоді рівною імператорською дорогою.
Але пан князь у цей час уже наказав запрягти коляску і погнав коня з чорного ходу до ставка. Кінь летів, а за ним підстрибувала коляска з князем на передку. Одягнений він був у костюм із зеленого сукна, на голові мав капелюх з тетеруковим пір'ям, а між колін затис рушницю. Біля озера зупинився, тихенько вискочив з коляски і сховався за вербу, промовивши:
— Тут мені буде зручненько чекати!
І почав водити своєю мисливською рушницею туди й сюди, чи не блисне синє качине крильце.
Аж тут над самою головою в нього обізвався чийсь голос:
— А чи не розрядив би пан князь айн-цвай свою рушницю? І чи не закинув би пан князь шнель-шнель патрони у ставок, бо качки ще не відсиділи свій час на яєчках!?
Це був водяник Чесилко, який сидів поміж вербовим гіллям.
Та хоч це й було сказано майже по-німецькому, князь удав, що не розуміє Чесилка.