Пригоди Румцайса
Шрифт:
26. Як Румцайс упорався з другим змієвим яйцем
Якось після того знову дивно засвербіло Румцайсові в бороді, і він сказав Манці та Ціпісеку:
— Посидьте-но хвилинку тихо, як мишки, хай я взнаю, звідкіля воно йде.
А свербіло йому з боку Відня. Румцайс покликав поштову сойку і сказав їй:
— Ану ж бо лети в той бік і послухай, що там робиться.
Над Дунаєм-рікою бродили тоді чередою аж три бурі. Сойка повернулася на четвертий день і закричала:
—
— А тепер кажи оту першу половину, що їй друга дорогу перебігла, — спокійно відповів Румцайс.
Сойка почала все спочатку:
— Пан імператор знову підпустив шпильку королю Фріцу. А розплачуватися за це будуть генерали на полі під Чержовкою.
— Тільки їм і діла, що підпускати один одному шпильки! — пробурмотів Румцайс.
Адже з плацу під Чержовкою може дострелити ядро до їчинського ринку і щербата гармата. А піхота своїми кулями може позбивати квіти в садочках біля крайніх будинків. А кіннота — потоптати капусту.
— Я повинен зарадити цьому лихові, — сказав Румцайс.
— Аж проти двох військ підеш? — злякалася Манка.
Румцайс відповів, що йому треба побродити лісом: а раптом сяйне в голові думка, як подолати сімдесятип'ятитисячне військо.
Ходить Румцайс по Ржаголецькому лісі й хрумкає горішки, щоб краще думалося.
Коли раптом знову прилетіла сойка і крикнула:
— У праховських скелях лежить змій і зносить друге яйце!
Румцайс побіг до печери.
— Маємо потрійний подарунок! — сказав він Манці.— На Їчин ідуть два війська, а змій-семиголовець зараз знесе яйце.
— Ой лишенько! — злякалася Манка. — Що ж тепер робити?
А Румцайс на те:
— Хай Ціпісек нарве щавлю. Та мерщій!
Трохи згодом вони гуртом подалися до праховських скель.
— Ми підступимось до змія з хвоста, — сказав Румцайс. — Іди, Ціпісеку, на крок уперед, щоб я тебе добре бачив.
За хвилину Ціпісек озвався:
— Ондечки поміж камінням повзе вуж.
— А придивись-но краще, — сказав Румцайс.
То й справді був не вуж, а тоненький кінчик змієвого хвоста.
Пішли вони туди, куди вився хвіст, і ступали тихесенько, як по пір'ю. Прийшли і бачать — там лежить змій.
Лежить собі, простягся поміж скелями. Вже зніс своє чорне яйце. Затулив його пазурами і відпочиває. Навіть сьома голова, що повинна була б вартувати, і та куняє.
Румцайс озирнувся по-розбійницькому: звідки і як краще до змія приступитися. Потім промовив:
— Я залишаюся тут, а ти, Ціпісеку, зайдеш з тилу. Коли підійдеш близько, кинеш сім листочків щавлю так, щоб різонули змія по очах.
Ціпісек крадькома пробрався поміж скелями до змія. Тоді витяг з кишені щавель і кинув сім листочків. Різонули вони змія по
Отут Румцайс і скочив уперед. Простяг руку, вхопив яйце, а замість нього вкотив між змієві пазури круглий камінь. Змій щось почув, але очі в нього були залиті сльозами, і він наосліп забив пазурами по скелях. Румцайс щасливо вислизнув з-під них, посадив Ціпісека собі на плече і мовив:
— Сховаю я змієве яйце собі під капелюх. А ти притримуй криси, щоб воно не викотилося.
І вони квапливо подалися додому.
В печері їх чекала Манка.
— Обклади це яйце заячим хутром, воно мені ще знадобиться, — сказав Румцайс.
Ледве Манка встигла це зробити, як од скель залунало таке жахливе ревіння, що аж валуни вивертало з землі. Змій злетів угору й затулив собою четвертину неба. Крила несли його, мов вітрила, і ширяв змій то в один бік, то в інший.
— Це він яйце шукає, — мовив Румцайс.
А на той час уже і в Їчині всі говорили, що до міста з двох боків сунуть два війська. Попереду їхали імператор та король Фріц. На широкому полі під Чержовкою стали вони один проти одного.
Імператор наказав подати собі сирий жовток, щоб голос у нього звучав краще, і вигукнув:
— Посадити мене на коня!
А коли його посадили, закричав іще голосніше:
— Гей, Фріце, я недаремно вдягнув білу куртку! Хай усі бачать, хто з нас правий.
Король Фріц вислухав це і сказав до своїх, що стояли навколо:
— А я навіть на коня не сяду. Я з паном імператором, і пішака впораюсь. — І крикнув імператорові:
— А я вдяг чорну куртку, щоб було видно, — йду на твій похорон!
І королівським, і імператорським генералам не ставало вже терпцю, і вони кричали, що пора починати війну. Лише солдати стояли сердиті й невеселі.
Обидва війська чекали, коли мине якесь дивне мелькання над полем, щоб можна було розпочати бій. Адже вояк повинен дивитися ворогові в очі й більше нікуди. От вони й дивилися. А це над ними шугав змій, шукаючи загублене яйце.
Імператор виступив на тридцять кроків уперед і закричав:
— Гей, Фріце, я — імператорська величність, а ти — простий король, решта — іще менші! Підійди і глянь мені в вічі!
Фріц вийшов на тридцять кроків уперед і замислився, як би йому пана імператора передивитись.
Зненацька із чержовського гаю легким розбійницьким кроком вибіг Румцайс і викотив із свого капелюха поміж королем та імператором чорне змієве яйце.
Його імператорська величність подивився на яйце і спитав: