Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
Шрифт:
Власник кімнати був кремезний, присадкуватий чолов’яга з масивною головою і майже круглим лицем. Він досить жваво пересувався на куцих ногах, киваючи весь час головою при розмові, від чого окуляри з товстими скельцями мало не підстрибували на майже непримітному горбку, що правив йому за носа. Банькаті короткозорі очі, напівприкриті важкими повіками, досить добродушно зиркали на них, поки він вмощувався в кріслі за письмовим столом, над яким звисав єдиний яскравий світильник.
— Дуже радий вас бачити, панове. Даруйте за розгардіяш у
Він вихилився з крісла, почав порпатись у купі безладно навалених обабіч столу предметів і врешті виловив звідти один з них — димчасто-сірий напівпрозорий циліндр.
— Ось це, — вів він далі, — предмет з Калістану, чи не залишок цивілізації, зовсім не схожої на земну, але це ще остаточно не з’ясовано. Цих предметів знайдено близько десятка, але мій екземпляр найдосконаліший.
І господар так шпурнув його назад, що Тальяферо з несподіванки мало не підскочив.
— Не лякайтесь, він не крихкий, — заспокоїв господар, пильно глянувши на Тальяферо. Потім він знову вмостився у кріслі. Його руки з міцно переплетеними куцими товстими пальцями, складені на животі, повільно піднімалися й опускались у ритмі дихання… — Ну що ж, панове, чим можу прислужитися?
Поки Мендель викладав господареві суть справи, Тальяферо розмірковував над іншим. Нещодавно він бачив серед останніх публікацій монографію “Порівняльна характеристика еволюційних процесів на воднево-кисневих планетах” якогось Вендела Урса. І тепер гадав, чи не цей товстун є автором книжки. Врешті він не витримав:
— Докторе Урс, чи не ви автор “Порівняльної характеристики еволюційних процесів”?
Обличчя хазяїна кімнати розпливлося в задоволеній усмішці.
— Ви читали її?
— Ні, я ще не встиг, але…
Обличчя Урса враз спохмурніло.
— Тоді ви просто мусите прочитати. І не відкладаючи. Я зараз же дам вам один примірник.
Він знову спробував покинути крісло, але йому перешкодив Мендель.
— Стривайте, Урсе, насамперед головне. Наша справа і дуже серйозна.
Він майже втиснув Урса в його крісло і заговорив скоромовкою, наче хотів запобігти будь-яким спробам господаря підвестися. Йому пощастило переказати всю історію і стисло, без зайвих слів.
Слухаючи Менделя, Урс повільно багровів. Потім став, конвульсивно поправляти окуляри, підсуваючи їх вище, до і перенісся. Але самовладання таки зрадило його і він закричав:
— Подумати тільки: миттєве переміщення маси! Це ж єдиний пристойний спосіб, щоб подорожувати цивілізованій людині. Єдино можливий спосіб! Єдино мислимий спосіб! Якби я тільки знав. Якби я міг бути там! Але ж цей клятий готель аж за тридцять миль звідси!
Райгер, який слухав його бідкання з дедалі більшим роздратуванням,
— Не розумію, до чого тут ці тридцять миль, коли з будинком Конвенту є пряме повітряне сполучення і туди можна дістатися за десять хвилин.
Урс раптом наче задерев’янів і холодно глянув на Райгера. Його щоки ображено надулись. Він зірвався на ноги й прожогом вискочив з кімнати.
— Що з ним, у біса, сталося? — здивувався Райгер.
— Хай йому чорт, — вилаявся Мендель. — Я зовсім забув попередити вас.
— Про що?
— Доктор Урс не терпить ніяких транспортних засобів. Фобія невротичного характеру.
Каунас спантеличено кліпнув очима.
— Але ж він спеціалізується на позаземних цивілізаціях, чи не так? Знавець форм життя на інших планетах?
Тальяферо встав, підійшов до моделі нашої Галактики й задивився на складне мереживо зоряних систем. Такої величезної і водночас докладної моделі він ще зроду не бачив.
Тим часом Мендель вів далі:
— Доктор Урс справді має діло з неземними цивілізаціями, але він не був на жодній з досліджуваних планет і навряд чи колись побуває. Я взагалі сумніваюсь, чи за тридцять років життя він хоч раз був далі як за милю від цієї кімнати.
Райгер гучно зареготав.
— Ви можете сміятись, — розсердився Мендель, — але я радив би добре зважити, що ви говоритимете докторові Урсу.
За хвилину з’явився Урс.
— Прошу вибачити мені, панове, — звернувся він до присутніх. — Тепер ми можемо по-справжньому взятися до нашої проблеми. Може, хтось із вас надумав зізнатися?
Губи Тальяферо скривились у саркастичній посмішці. Цей огрядний знавець інопланетних цивілізацій, що майже не витикає носа з кімнати, мав такий “грізний” вигляд, що й найбільший боягуз навряд чи зізнався б йому в чомусь. Зрештою, тут, напевно, обійдеться і без таланту цього доморощеного детектива, якщо він його взагалі має.
— Ви співпрацюєте з поліцією, докторе Урс? — запитав Тальяферо.
На рум’яному лиці Урса відбилося неприховане самовдоволення.
— Офіційних зв’язків з поліцією я не підтримую, але моя неофіційна співпраця з нею вельми плідна.
— Тоді я ознайомлю вас із відомостями, які ви передасте в поліцію.
Урс мовчки втягнув черево, висмикнув із штанів край сорочки і заходився поволі протирати ним скельця окулярів. Упоравши цю роботу і знову начепивши окуляри на ніс, щоправда, досить ненадійно, він врешті запитав:
— Що ж саме ви збираєтесь нам розповісти?
— Я назву вам ім’я того, хто був у номері Вільєрса в його останню годину і хто просканував його доповідь.
— Вам вдалося розгадати цю таємницю?
— Я думав цілісінький день і, здається, докопався.
— Ну що ж, слухаємо.
Тальяферо глибоко вдихнув повітря. Зробити таку заяву було не так просто, хоч він і готувався до цього вже кілька годин.
— Найімовірніше, — почав він, — що у всьому винен доктор Губерт Мендель.