Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
Шрифт:
Мендель вражено втупився в Тальяферо, від обурення йому аж перехопило подих.
— Послухайте, докторе Тальяферо, — голосно почав він, — якщо ви маєте хоч якусь підставу для такого безглуздого…
Але тенор Урса, зриваючись на фальцет, перепинив його:
— Хай він говорить, Губерте, вислухаймо його. Ти ж підозрюєш його — як же ти можеш йому забороняти підозрювати тебе?
Мендель сердито замовк.
Тальяферо, силкуючись надати своєму голосу рішучості й певності, повів далі:
— Це навіть важко назвати підозрою, докторе Урс, бо докази цілком очевидні. Про метод Вільєрса знали ми четверо, але тільки один з нас — доктор Мендель — був очевидцем єдиного досліду. Тільки він
Пам’ятаючи про цю особливу обізнаність доктора Менделя, перейдімо до мотивів, якими він міг керуватись. Уявіть собі, докторе Урс, таке. Той, хто зустрівся віч-на-віч з Вільєрсом опівночі, а потім, упевнившись, що Вільєрс помирає, просканував його доповідь (не будемо поки що називати його прізвище), мав страшенно перелякатися, побачивши, що Вільєрс явно повертається до життя і навіть пробує подзвонити по телефону. Тому наш злочинець у паніці вирішує позбутися бодай речових доказів злочину.
Як саме? Сховати непроявлену плівку з доповіддю, але так, щоб, по-перше, ніхто її не знайшов, і, по-друге, він сам, якщо буде поза підозрою, міг згодом забрати плівку. Ідеальним сховком видався йому віконний карниз. Він метнувся до вікна, розчинив його, сховав плівку під карнизом і покинув кімнату. Тепер, хай би навіть Вільєрс вижив, було б неважко повернути все проти Вільєрса, переконавши всіх, що це звичайна маячня людини з хворобливою уявою.
Тальяферо закінчив і гордовито всміхнувся: певно, вважав свої докази неспростовними.
Вендел Урс блимнув примруженими очицями і почав задумливо обертати один навколо одного пальці складених на животі рук.
— І ви вважаєте, що сказали щось важливе? — врешті озвався він.
— Найважливіше те, що вікно залишено відчиненим, а плівку сховано назовні. А тепер зіставте це з іншими фактами. Райгер провів десять років на Церері, Каунас-на Меркурії, а я — на Місяці: всі десять років ми були поза Землею, за винятком кількох коротеньких відпусток. На вчорашній зустрічі ми не раз скаржились один одному, як важко знову звикати до умов Землі. Адже ми працюємо на об’єктах у безповітряному просторі й поткнутися нікуди не можемо без скафандрів. Нам і в голову не прийшло б опинитись беззахисними у відкритому космосі. Ніхто з нас не відчинив би вікна отак зопалу, без внутрішньої боротьби. А ось доктор Мендель, який постійно живе на Землі, відчинив би. Для нього це звичайнісінька річ — досить лише трохи напружити м’язи. Отже, він міг це зробити, а ми ні! Звідси тільки один висновок: це зробив він!
Тальяферо сів і задоволено всміхнувся.
— Правильно, так воно й було! — захоплено вигукнув Райгер.
— І зовсім не так! — майже прокричав у відповідь Мендель, наполовину підвівшись, ніби збирався кинутись на Тальяферо. — Я цілком заперечую цю нікчемну вигадку. Ви, мабуть, забули, що я маю запис останніх Вільєрсових слів. І серед них є слово “однокурсник”. Магнітна стрічка засвідчить це…
— Але ж це голос конаючого, — перебив його Тальяферо, — і ви самі нам сказали, що більшість слів не розібрати. Тому я хочу запитати
— Міг, але… — збентежився Мендель.
— Я певен, що це саме так, — знову перебив його Тальяферо. — Отже, ми можемо припустити, що ви сфабрикували цей запис заздалегідь, вставивши туди і це кляте слово “однокурсник”.
— О боже, — не втримався Мендель, — та звідки б же я знав, що на Конвенті є однокурсники Вільєрса і що їм відомо про його винахід?
— Вільєрс міг розповісти вам. Гадаю, що так і було.
— Але є ще одна обставина, — не вгавав Мендель. — Ви бачили Вільєрса живим об одинадцятій вечора, а медексперт, оглянувши тіло Вільєрса зразу ж після третьої години ночі, заявив, що смерть настала принаймні дві години тому. Це не підлягає сумніву. Виходить, Вільєрс помер між одинадцятою вечора і годиною ночі. А я з десятої вечора до другої години ночі був на конференції, за багато миль від готелю. Це засвідчить щонайменше десяток очевидців, чия правдивість поза всякими сумнівами. Сподіваюсь, цих аргументів вам вистачить?
Хвилину Тальяферо помовчав, а потім уперто вів далі:
— Хай і так. Припустімо, ви повернулись до готелю о другій тридцять і зайшли в номер Вільєрса поговорити про його виступ. Двері були відчинені, а може, ви мали” ще одного ключа. В усякому разі, він уже був мертвий. І ось тут ви скористались із слушної нагоди і просканували доповідь…
— Якщо Вільєрс був мертвий і не міг подзвонити, то для чого було ховати плівку?
— Щоб зняти з себе підозру. Адже ви могли зробити собі ще одну копію. І коли вже на те пішло, то ми тільки з ваших слів знаємо, що сама доповідь пропала.
— Ну годі вже, годі! — втрутився в розмову Урс. — Все це цікаві гіпотези, докторе Тальяферо, але вони бездоказові й не приведуть до викриття злочинця.
Тальяферо нахмурився.
— Це ви так гадаєте, а можливо…
— Так вважатиме кожний. Тобто кожний, хто здатний логічно мислити. Вам часом не здається, що Губерт Мендель зробив забагато як на злочинця?
— Ні! — відрубав Тальяферо. Вендел Урс поблажливо посміхнувся.
— Докторе Тальяферо, як вчений, ви, безперечно, добре знаєте, що далеко приємніше тішитися своїми власними теоріями, ніж аналізувати факти й робити відповідні висновки. Зробіть же мені приємність і поводьтеся так, як належить детективові. Чи не здається вам, що якби Мендель справді довів Вільєрса до смерті або ж знайшов його вже мертвим і скористався з такої нагоди, то він діяв би набагато простіше? Навіщо було сканувати доповідь чи навіть удавати, ніби хтось так зробив? Він би просто забрав її. Адже про неї не знав фактично ніхто. Ніхто не знав, крім доктора Менделя, що Вільєрс виступатиме на Конвенті. Не було ніякого оголошення. Тези доповіді не публікувались. Отож доктор Мендель цілком спокійно забрав би доповідь і непомітно б вийшов. Навіть якби він довідався, що Вільєрс відкрив таємницю однокурсникам, це нічого не змінило б. Бо ті не мали ніяких речових доказів, тільки слова Вільєрса, якого вони самі схильні були вважати за божевільного.
А що ж натомість робить доктор Мендель? Оголошує, що доповідь Вільєрса пропала, заявляє, що його смерть, напевно, була не зовсім природною, а потім ще й розшукує плівку з просканованою доповіддю-ось лише короткий перелік дій, на підставі яких його самого запідозрюють у злочині. І при цьому зовсім не зважають на те, що для маскування злочину йому найпростіше було б мовчати. Якби він справді був злочинцем, то його треба б визнати таким дурнем, таким безпросвітним тупаком, яких світ не бачив. Але ж доктор Мендель, безперечно, до таких не належить.